Справа № 2-5174/11

Справа № 2/422/3476/2012р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2012 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвій О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа -Банк»Дніпропетровське регіональне відділення №2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -ОСОБА_3, про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі -Позивач) звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа -Банк»Дніпропетровське регіональне відділення №2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -ОСОБА_3, про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 червня 2008року між Закритим акціонерним товариством «Альфа -Банк»(правонаступником прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа -Банк»), а саме Дніпропетровським регіональним відділенням №2, в особі ОСОБА_4, котра діяла на підставі довіреності №191/08 від 20.02.2008р. та ним, ОСОБА_1 (далі - Відповідач) в м. Дніпропетровську укладено договір № 490077766 (далі -Договір)про надання споживчого кредиту на придбання автомобіля. Зазначений договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів -фізичних осіб, за яким згідно п.п.2.1 Договору Банк надає позичальнику кредит в іноземній валюті, а саме: 36 987, 96 ( тридцять шість тисяч дев'ятсот вісімдесят сім доларів США 96центів) зі строком остаточного повернення кредиту не пізніше 18.06.2015року (п.2.3Договору) під 16,99% відсотків річних.

Для забезпечення Договору про надання споживчого кредиту № 490077766 між Банком та позичальником, та громадянкою ОСОБА_3 (далі -третя особа) було укладено Договір поруки № 490077766-П від 18.06.2008року.

Далі, Позивач також свої позовні вимоги мотивує тим, що кредитний договір укладений в іноземній валюті, тобто в доларах, що суперечить вимогам ст.99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; ч.1 ст.524 ЦК України, визначає, що зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України -гривні; ч.2 ст. 198 ЦК України визначає, що виконання грошових зобов'язань -грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; відповідно до ст.3 Закону України №2346-14 «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні»гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь -яких обмежень на всій території України та надають право при укладанні договору лише визначати еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а не оплату; згідно ст.35 Закону України «Про національний банк України»гривня ( банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України; п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»; ст.ст.6,7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які встановлюють вичерпний перелік випадків використання фізичними та юридичними особами іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України». Окрім того, банк не має індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, тому позивач вважає, що це суперечить вимогам вказаного вище Декрету. Позивач уважно ознайомившись з текстом договорів і прийшов до висновку, що кредитні договори укладені з порушенням вимог закону, а саме, договори укладені не в грошовій одиниці України -гривні. Вважає, що у спірних договорах, умови яких є несправедливими для позивача, порушено принцип рівності сторін. Таким чином, використання відповідачем доларів, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з Відповідачем в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до п.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. Оскільки умови договору не відповідають діючому законодавству України та враховуючи той факт, що істотні порушення з боку відповідача майнових прав та інтересів позивача унеможливлюють подальше виконання зобов'язань за договором на існуючих умовах, позивач просить визнати Договір про надання споживчого кредиту № 490077766 від 18.06.2008року укладений між Закритим акціонерним товариством «Альфа -Банк»(правонаступником прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство Альфа -Банк»),Дніпропетровське регіональне відділення №2 в особі ОСОБА_4, котра діяла на підставі довіреності №191/08 від 20.02.2008р. та ОСОБА_1 -недійсним в повному обсязі, в тому числі третейську угоду визначену в п. 11 Кредитного вищевказаного Договору.

Представник Позивача у судове засідання не з'явилася, надавши суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник Відповідача також в судове засіданні не з'явився, надавши суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, позов не визнав та просив відмовити у його задоволені, надавши заперечення на позовну заяву.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, -ОСОБА_3, в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги позивача підтримує в повному обсязі.

Суд, з'ясувавши обставини справи, вивчивши матеріали справи, вважає, що в позові необхідно відмовити по наступних підставах.

Так, судом встановлені факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, 18 червня 2008року між Закритим акціонерним товариством «Альфа -Банк»(правонаступником прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа -Банк»), а саме: Дніпропетровським регіональним відділенням №2, в особі ОСОБА_4, котра діяла на підставі довіреності №191/08 від 20.02.2008р. та ОСОБА_1 в м. Дніпропетровську укладено Договір № 490077766 про надання споживчого кредиту на придбання автомобіля, за яким Банк зобов'язався надати йому кредит у сумі 36 987, 96 ( тридцять шість тисяч дев'ятсот вісімдесят сім доларів США 96центів) (а.с.29-32). Згідно умов договору, позичальник зобов'язався повернути кредит до 18 червня 2015року, включно та сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 16, 99% річних.

В забезпечення виконання умов кредитного договору, 18 червня 2008року був укладений договір поруки № 490077766-П між Закритим акціонерним товариством «Альфа -Банк» (правонаступником прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа -Банк»), а саме Дніпропетровським регіональним відділенням №2, та ОСОБА_3 (а.с.36-37). Відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником (ОСОБА_1.) його боргових зобов'язань перед Банком за вищевказаним кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність»встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно -правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, згідно ст.1056-1 ЦК України визначається розмір процентів та порядок їх сплати за договором залежно від кредитного ризику наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Суд не може взяти до уваги, посилання позивача на неправомірність вираження зобов'язання у договорі про надання кредиту в іноземній валюті, оскільки на думку Позивача та його представника, відповідно до приписів ст. 524 ЦК України, передбачено, що зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України -гривні. Так, аналіз положень ст.47 та ст.49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використанням іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійснення розрахунків на території України та зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Право банківської установи -відповідача по справі, здійснювати видачу кредиту в іноземній валюті визначеного на законодавчому рівні та регламентовано такими нормативно -правовими актами, як: Закон України «Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про Національний банк України», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якими дозволяється зазначена діяльність за наявності виданої Національним Банком України ліцензії.

24 березня 1993 року Національним банком України видано Закритому акціонерному товариству «Альфа -Банк», найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Альфа -Банк», банківську ліцензію № 158 (а.с.85) на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий дозвіл №61-4 від 03 грудня 2001 (а.с.86) на право здійснювати операції, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною четвертою ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», та додатку до Дозволу №61-4 від 25 червня 2007року на право здійснювати операції з валютними цінностями (а.с.87).

Доводи представника позивача про необхідність відповідачеві мати індивідуальну ліцензію на здійснення операції з валютними цінностями, судом не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до ст.99 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрі України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підлягають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Також, Національним банком України прийнято положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції (затверджений Постановою Правління НБУ від 17 липня 2001року за № 275), відповідно до п.5.3 якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.2003 року за № 15-93. Відповідно до п.2.3 вказаного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки Банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти. Також, Національний банк України у своєму листі від 29.05.2001 року №28-313/2178 з посиланням на норми Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»з цього приводу роз'яснив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно -правовому акті підтвердив позицію закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяються без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензію.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відповідач має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі вищеназваних отриманих від Національного банку банківських ліцензій та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.

Суд також критично ставиться до доводів представника позивача щодо того, що договір між позивачем та Банком було укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Так, оглядом спірного договору про надання кредиту від 18 червня 2008 року судом встановлено, що такий договір є підписаний обома сторонами, що свідчить про їх обізнаність з умовами договору і згодою з його умовами, сторонами була погоджена валюта зобов'язання, в якій видано кредит -у доларах, погоджено графік погашення кредиту з визначенням валюти погашення також у доларах, що підтверджується відповідною заявою фізичної особи на отримання кредиту, відповідними додатковими угодами до вказаного договору про надання кредиту від 18 червня 2008 року та графіками погашення кредиту (а.с. 33-35).

Відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара, уставляється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Отже, незмінність курсу гривні законодавчо не закріплена.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Таким чином, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та на момент укладання договору не мали будь -яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Тобто, грошові кошти в обов'язковому порядку мають бути повернуті в тій самі валюті, в якій одержані та в кількості, що відповідає умовам договору з нарахованими процентами та іншими платежами.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Позивачем не доведено і факт обману його при укладенні Договору, тоді як відповідно до п.20 вищезгаданої Постанови ПВС України, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Нормами ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи позивач та представник позивача не надали жодного доказу, як того вимагають приписи ст. 57 -60 ЦПК України, про те, що ОСОБА_1 не мав вільного волевиявлення, як учасник правочину, доказів того, що йому не було роз'яснено про всі ризики укладення кредитного договору в іноземній валюті також суду не навів.

Аналізуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що до позивача відповідачем не було застосовано несправедливих умов при укладенні кредитного договору, тому як позивач укладав його на підставі вільного волевиявлення, і ставлячи підпис, вважав його справедливим.

Волевиявлення позивача було спрямовано на отримання грошей для споживчих цілей, для чого він й укладав кредитний договір на найбільш вигідніших для себе на момент укладення умовах, тобто кредитні зобов'язання приймав на себе добровільно, а отже і ризик збільшення та настання негативних наслідків покладався саме на нього, а тому збільшення курсу долара по відношенню до гривні не може бути підставою для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором. Крім того, позивач, як позичальник мав можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації.

Суд вважає, що підписанням договору про надання кредиту від 18 червня 2008 ОСОБА_1 підтвердив свою згоду з умовами такого договору, свої права та обов'язки за договором і погодився з ними, підтвердив свою здатність виконувати умови Договору, зокрема вказаного договору де засвідчено, що позичальнику цілком зрозуміли умови такого договору, і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.

Оглядом спірного договору та додатків до нього, судом встановлено, що відповідно до п.п. а) п. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»позивачу була наведена формула розрахунку значення реальної процентної ставки, елементами якої є процентна ставка, чиста сума кредиту, порядковий номер періоду дії кредитного договору та загальна кількість періодів. Застосування вищевказаної формули спрямоване на те, щоб точно розрахувати, з урахуванням дисконтування, усі майбутні грошові платежі споживача (а.с. 33).

Таким чином, позовна вимога про визнання договору № 490077766 про надання споживчого кредиту на придбання автомобіля не підлягає задоволенню з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Не підлягає й задоволенню вимога про визнання недійсним укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Альфа - Банк»договору поруки №490077766-П від 18 червня 2008року. Так, норми ст. ст. 553 - 559 ЦК України визначають порядок укладення та припинення договору поруки. При цьому, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (як правило, грошового), а не правочином щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором. Отже вимоги позивача про визнання договору поруки недійсним є безпідставними, оскільки вчинений ОСОБА_3 правочин права та інтереси самого позивача не порушує, сам позивач не є стороною вказаного правочину, доказів порушення його інтересів та прав таким договором, суду не надано. Посилання позивача в позові на необґрунтованість вимог банку до третьої особи про стягнення заборгованості по кредиту суд не бере до уваги, оскільки вони не стосуються предмету даного спору, безпосередньо третя особа по справі ОСОБА_3 з самостійними вимогами на предмет спору щодо визнання вказаного договору поруки та додаткового договору до нього недійсним, до суду не зверталася.

Встановивши обставини справи, суд доходить висновку, що звернення позивача з даним позовом до суду зумовлено виключно зміною курсу гривні до долара та об'єктивними утрудненнями щодо повернення кредиту. Судом також встановлено, що Позивач вчиняв дії, спрямовані на виконання умов вказаного договору. Так, позивачем ОСОБА_1 певний час виконувався графік погашення кредиту, що підтверджується відповідними квитанціями.

За вказаних обставин та вимог чинного законодавства, суд доходить висновку, що вимоги позову є необґрунтованими, та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального закону

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1046, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 1, 5, 6, 18 Закону України «Про іпотеку», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" ст.ст.10,11,60,212,213,215 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа -Банк»Дніпропетровське регіональне відділення №2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -ОСОБА_3, про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними -відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя : Мовчан Д.В.