Справа № 2-5670/11

Справа №2/422/3055/2012р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2012 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В. при секретарі Волкобоєвої А.О.

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача -Білан А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за законом,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до Дніпропетровської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за законом.

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_1, і являється співвласником вищевказаного домоволодіння ( а саме їй належить 71/100 частини вищевказаного домоволодіння на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.1987р.). Позивач вказує, що 3/5 частки (15/100 згідно акту ідеальних часток) домоволодіння по АДРЕСА_2 зареєстровані за ОСОБА_4 (її померлим дідусем) на підставі свідоцтва про право власності від 01.10.1954р., виданим Житловим управлінням Дніпропетровського відділу комунального господарства, 2/5 частки (14/100 згідно акту ідеальних часток) зареєстровані за ОСОБА_5 (її батьком), на підставі договору дарування від 28.12.1954р. Позивач також зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_5, що в Книзі реєстрації про смерть зроблено актовий запис за № 2109, і після його смерті відкрилась спадщина на його частку в домоволодінні по АДРЕСА_1. Далі, позивач зазначає, що вона звернулася до Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори та пред'явила свої права на спадщину. Однак КП «ДМБТІ»відмовило позивачу в реєстрації, оскільки в домоволодінні АДРЕСА_2 був построєний та зареєстрований будинок НОМЕР_1, відповідно до цього, ідеальні частки співвласників змінилися. Також позивач вказує, що їй стало відомо, із адвокатського запиту, що після смерті її дідуся, ОСОБА_4, її батько, ОСОБА_5, не зареєстрував своє спадкове право на 3/5 частки (15/100 згідно акту ідеальних часток) домоволодіння АДРЕСА_2.

У зв'язку з чим, позивач змушена звернутися до суду та просити суд визнати за нею, ОСОБА_1, право власності в порядку спадкування за законом на 15/100 частки домоволодіння АДРЕСА_2, після смерті свого дідуся, ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2., та визнати за нею, також право власності в порядку спадкування за законом на 14/100 частки вищевказаного домоволодіння, після смерті її батька, ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1

В судовому засіданні Позивач свій позов підтримала, просила його задовольнити по мотивам, що викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Дніпропетровської міської ради в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити у задоволені позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за його відсутності та винести рішення відповідно до чинного законодавства.

Суд, заслухавши позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Так, судом встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння від 27.09.1954 р. за № 1783/11, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих ОСОБА_4, на праві приватної власності належало домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.22).

Також судом встановлено, що ОСОБА_4, 28 грудня 1954 року було складено договір дарування, згідно якого ним зроблено розпорядження, за яким 2/5 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 дарує своєму синові ОСОБА_5 (а.с.19).

Також судом встановлено, що на підставі рішення народного суду Ленінського району м. Дніпропетровська від 08.12.1987р. за ОСОБА_1 визнано право власності на 71/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.17).

Як вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06 вересня 2000 р. НОМЕР_2, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Виконкому Кіровської районної ради м. Дніпропетровська, актовий запис в Книзі реєстрації смерті № 2109 (а.с.15).

Судом також встановлено, що 06.02.2009р. за результатом проведення технічної інвентаризації вказаного домоволодіння уповноваженими особами Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради було виготовлено технічний паспорт на спірний об'єкт нерухомого майна, що розташоване у АДРЕСА_1. Відповідно до змісту вказаного технічного паспорту при проведенні технічної інвентаризації вказаного домоволодіння було встановлено наявність таких самовільно переобладнаних приміщень, як: домоволодіння А-1, яке збільшилось на 2,6 кв.м.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень і перехідних положень Цивільного кодексу України у редакції від 16.01.2003р. (чинний з 01.01.2004р.), він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. З огляду на період часу, в який було здійснено самовільне будівництво вказаних об'єктів нерухомого майна, момент відкриття спадщини, суд застосовує законодавство, що було чинне на момент виникнення таких спірних правовідносин, зокрема норми Цивільного Кодексу УРСР у ред. 1963 року.

За загальним правилом, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (п. 7 постанови ПВС України 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування").

Як вбачається з матеріалів справи, за життя спадкодавця право власності на самовільно переобладнане нерухоме майно за ОСОБА_5, зареєстровано не було, а тому такі об'єкти самовільно побудованого нерухомого майна не можуть входити до спадкової маси, оскільки у спадкодавця право власності на таке майно не виникло. Позовних вимог про визнання права власності на будівельні матеріали чи обладнання, що використані при здійсненні самочинного будівництва, не заявлялось.

Також за правилами ст. 105 ЦК УРСР у ред. 1963 року громадянин, який збудував жилий будинок, здійснив його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо). Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Одержані при знесенні жилого будинку або частини його, господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне будівництво. Тобто, нормами ЦК УРСР (1963 року), що був чинним на момент здійснення самовільного будівництва, було передбачено, що громадяни, які збудували жилі будинки, господарські і побутові будівлі та споруди без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту не набувають права власності на самочинне будівництво, а мають право володіти та користуватися цими будівлями і не вправі розпоряджатися ними. При цьому, нормами Цивільного Кодексу УРСР від 18 липня 1963 року питання визнання права власності на самочинне будівництво у судовому порядку врегульовано не було, адже на час виникнення спірних правовідносин існував інший порядок визнання права власності на самочинне будівництво.

Окрім цього, згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Отже, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Звертаючись до суду з позовом до Дніпропетровської міської ради, позивач не надала суду доказів, яким чином та які її права, свободи чи інтереси з питання, що є предметом даного спору в суді, порушені, невизнані або оспорюванні відповідачем, адже, як встановлено судом, позивач з питань, що є предметом позову, до Дніпропетровської міської ради не зверталася, як наслідок між позивачем та відповідачем відсутній предмет спору, а звернення позивача з позовом до Дніпропетровської міської ради до суду є передчасним.

З огляду на викладені обставини, зокрема, що до складу спірного домоволодіння входить самочинно побудований об'єкт нерухомого майна, який не охоплюється складом спадщини, між позивачем та відповідачем відсутній предмет спору, та враховуючи вказані вимоги матеріального закону, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в порядку спадкування.

На підставі викладеного, керуючись п.4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., ст.ст. 2, 10, 11, 57-60, 88, 130, 174, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВирішиВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування -відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Мовчан Д.В.