СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2012 року Справа № 5002-33/4288-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гоголя Ю.М.,

суддів Дмитрієва В.Є.,

Рибіної С.А.,

за участю представників сторін:

представник позивача, не з'явився, Громадська організація "Товариство рятування на водах України";

представник відповідача, не з'явився, виконавчий комітет Алупкінської міської Ради;

представник відповідача, не з'явився, Верховна Рада України;

представник третьої особи, не з'явився, Комунальне підприємство Алупкінської міської ради "Алупкінське БТІ";

представник третьої особи, не з'явився, Кримська республіканська рятувально-водолазна служба;

прокурор, Негеля Марина Олександрівна, посвідчення № 37 від 27.04.12, прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

розглянувши апеляційну скаргу Прокуратури Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 24 листопада 2011 року у справі № 5002-33/4288-2011

за позовом Громадської організації "Товариство рятування на водах України" (вул. Зої Гайдай, 3, к.256,Київ 212,04212)

до виконавчого комітету Алупкінської міської Ради (вул. Червоноармійська, 32,Алупка,98676)

Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5,Київ 8,01008)

3-ті особи Комунальне підприємство Алупкінської міської ради "Алупкінське БТІ" (вул. Першого Травня, 2,Алупка,Ялта,98676)

Кримська республіканська рятувально-водолазна служба (вул. Наукова, 3, кв.16,Аграрне,Сімферополь,95492)

про визнання права власності та визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року громадська організація „Товариство рятування на водах України" звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідачів, виконавчого комітету Алупкінської міської ради АР Крим та Верховної Ради України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: комунального підприємства Алупкінської міської ради „Алупкінське БТІ" та Кримської Республіканської рятувально-водолазної служби, та просить суд визнати за позивачем право власності на будівлю рятувальної станції літ. А, (рятувальна станція) загальною площею 66,7 кв.м.., в тому числі приміщення першого поверху 1-1 площею 9,3 кв.м., 1-2 площею 13,1 кв.м., 1-3 площею 9,3 кв.м., 1-4 площею 8,4 кв.м., а також приміщень другого поверху 2-1 площею 7,5 кв.м., 2-2 площею 6,0 кв.м., які розташовані за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20 та визнати недійсним рішення виконкому Алупкінської міської ради № 20 від 15 квітня 2004 року, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю літ. А рятувальної станції, розташовану за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20.

24 листопада 2011 року позивачем надана заява, відповідно до якої він просить виправити технічну помилку в пункті 3 прохальної частини позову, та визнати недійсним рішення виконавчого комітету Алупкінської міської ради № 71 від 09 березня 2004 року, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю літ. А рятувальної станції, розташовану за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20 (том 1, а.с. 94).

Позовні вимоги мотивовані посиланням на здійснену відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 25 липня 1988 року і розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 02 листопада1988 року № 472-р передачу Міністерством житлово-комунального господарства УРСР Республіканському товариству рятування на воді Української РСР організації рятувальної служби. Зокрема, позивач посилається на акт приймання-передачі від 22 лютого 1989 року та розподільну відомість від 03 травня 1989 року, згідно з якими товариство рятування на водах України є власником майна, що знаходиться за адресою Автономна Республіка Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків обставинам справи..

У судовому засіданні 11 липня 2012 року прокурор підтримав свої доводи, інші представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 20 червня 2012 року.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 25 липня 1988 року (том 1, а.с. 37-39) та розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 02 листопада1988 року № 472-р (том 1, а.с. 40) Міністерством житлово-комунального господарства УРСР Республіканському товариству рятування на воді Української РСР організації рятувальної служби передано майно, зокрема, згідно з актом приймання-передачі від 22 лютого 1989 року та розподільною відомістю від 3 травня 1989 року (том 1, а.с.43), товариству рятування на водах України передане майно - будівля рятувальної станції літ. А, (рятувальна станція), загальною площею 66,7 кв.м., в тому числі приміщення першого поверху 1-1 площею 9,3 кв.м., 1-2 площею 13,1 кв.м., 1-3 площею 9,3 кв.м., 1-4 площею 8,4 кв.м., а також приміщення другого поверху 2-1 площею 7,5 кв.м., 2-2, площею 6,0 кв.м., які розташовані за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20.

В подальшому 09 березня 2004 року рішенням №71 виконавчого комітету Алупкінської міської ради право власності на спірне майно було оформлено за державою в особі Верховної Ради України (том 1, а.с. 83).

На підставі вищезазначеного рішення, 15 квітня 2004 року видано свідоцтво про право власності на будівлю рятувальної станції літ. А, розташовану за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20 (том 1, а.с. 84).

Позивач вважає, що прийняттям оспорюваного рішення про оформлення права власності за державою на майно, яке, на думку позивача, належить Громадській організації „Товариство рятування на водах України", порушується право його власності на це майно та позбавляє його, як власника, права володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, з зв'язку з чим Громадська організація „Товариство рятування на водах України" звернулася до господарського суду АР Крим із даною позовною заявою.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.

Предметом даного позову є вимоги про визнання права власності на об'єкт нерухомості.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № Д0-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів „а", „б", „в", „г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України положення пунктів „а", „б", „в", „г" статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності»слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з частиною 5 цього рішення, Конституційний Суд України вважає, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4, пункт 1 частини першої, частина друга статті 17 Кодексу).

Так, суд звертає увагу, що юридичні та фізичні особи можуть мати статус суб'єкта господарювання, а можуть і не мати такого юридичного статусу в залежності від того, який вид діяльності вони здійснюють, адже згідно статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У випадку, якщо уповноваженим державним органом в межах земельних правовідносин порушено саме права суб'єкта господарювання, слід застосовувати положення Закону України „Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин" від 18 лютого 2010 року № 1914-УІ, згідно з якими справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, підвідомчі господарським судам.

Так, 09 березня 2004 року виконавчим комітетом Алупкінської міської ради прийнято рішення № 71 „Про оформлення права власності на будівлю рятувальної станції літер"А", розташовану по вул. Палацове шосе, 20 у м. Алупка та видачі свідоцтва про право власності»(том 1, а.с. 83).

Пунктом 1 зазначеного рішення вирішено оформити право власності на будівлю рятувальної станції літер „А", загальною площею 53.6 кв.м. Кримської республіканської рятувально-водолазної служби по вул. Палацове шосе, 20 у м. Алупка за державою в особі Верховної Ради України і видати свідоцтво про право власності.

На підставі вищезазначеного рішення, 15 квітня 2004 року видано свідоцтво про право власності на будівлю рятувальної станції літ. А, розташовану за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20, відповідно до якого власником майна, будівлі рятувальної станції по вул. Палацове шосе, 20 у м. Алупка, є держава в особі Верховної Ради України (том 1,а.с. 84).

Одночасно, судом було встановлено, що постановою Президії Центральної ради Республіканського товариства рятування на водах УРСР від 03 листопада 1988 року від Міністерства житлово-комунального господарства УРСР Республіканським товариством рятування на водах УРСР прийняті усі організації рятувальної служби на водах із штатною численністю, фондами заробітної плати, будівлями та спорудами, майном та іншими матеріальними цінностями (том 1, а.с.47).

Згідно з актом приймання-передачі рятувальної служби Міністерства житлово-комунального господарства УРСР від 22 лютого 1989 року (том 1, а.с. 16-17) та розподільною відомістю від 03 травня 1989 року матеріально-технічних ресурсів, що передаються Міністерством житлово-комунального господарства УРСР на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 25 липня 1988 року № 199 (том 1, а.с. 43) - будівля рятувальної станції була передана Республіканському товариству рятування на водах УРСР.

Товариство рятування на водах України відповідно до Закону України „Про об'єднання громадян" є самоврядною громадською організацією, та, відповідно до статутних завдань, може передавати зазначене майно та споруди у безоплатне користування іншим організаціям, статутні завдання яких співпадають із завданнями товариства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що саме такі дії зі сторони товариства рятування на водах України були вчинені щодо передачі майна у безоплатне користування Республіканській рятувально-водолазній службі.

Згідно зі статтею 21 Закону України „Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року, об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому державою.

Отже, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що спірне майно було передано товариству рятування на водах України, але відповідне право відповідно до вимог чинного законодавства зареєстровано не було.

Згідно зі статтею 24 Закону СРСР „Про затвердження основ цивільного законодавства Союзу РСР і Союзних Республік" від 8 грудня 1961 року, положення якого були чинними на час складення акту приймання-передачі майна, власністю громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до Статуту Республіканського товариства рятування на водах Української РСР 1982 року, який діяв на момент вказаної передачі майна, основними завданнями Товариства були охорона життя людей на водоймах, попередження нещасних випадків, навчання людей та дітей плаванню.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції „Про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації", затвердженої Наказом Центрального статистичного управління СРСР від 15 липня 1985 року № 380, положення якої були чинними на момент передачі спірного майна, основними документами, що встановлюють право власності на будови, є:

- урядові і відомчі акти, постанови і розпорядження про передачу будівель і споруд державним, кооперативним і громадським організаціям у встановленому для Союзу РСР і союзними республіками порядку.

Отже постанова Ради Міністрів УРСР від 25 липня 1988 року № 199 та розпорядження Ради Міністрів УРСР від 02 листопада 1988 року № 472-р, на час передачі спірного майна надавали позивачу всі підстави для оформлення права власності на рятувальну станцію.

Відповідно до пункту 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

В Цивільному кодексі Української РСР від 18 липня 1963 року, положення якого були чинними на момент передачі спірного майна, таке положення відсутнє.

Відповідно до частини 2 статті 12 Цивільного кодексу України нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 2 Роз'яснень Вищого господарського суду України № 02-5/35 від 26 січня 2000 року „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Отже, перелік вищезазначених обставин та їх системний аналіз свідчить про те, що виконавчий комітет Алупкінської міської ради безпідставно прийняв рішення № 71 від 09 березня 2004 року, на підставі якого, в наступному, видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю літ. А рятувальної станції, розташовану за адресою: АР Крим, м. Алупка, Палацове Шосе, 20.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, окрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або законність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні приписи містяться у частині 1 статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якими право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

За змістом частини 2 статті 321 Цивільного кодексу України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення є повним, законним та обґрунтованим, прийнятим при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для його зміни чи скасування. Щодо доводів скаржника, викладених у апеляційні скарзі, то вони не спростовують висновків суду, покладених в основу рішення.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1 частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокуратури Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2011 року у справі № 5002-33/4288-2011 залишити без змін.

Головуючий суддя Ю.М. Гоголь

Судді В.Є. Дмитрієв

С.А. Рибіна

Розсилка:

1. Громадська організація "Товариство рятування на водах України" (вул. Зої Гайдай, 3, к.256,Київ 212,04212 )

2.Виконавчий комітет Алупкінської міської Ради (вул. Червоноармійська, 32,Алупка,98676)

3.Верховна Рада України (вул. Грушевського, 5,Київ 8,01008 )

4.Комунальне підприємство Алупкінської міської ради "Алупкінське БТІ" (вул. Першого Травня, 2,Алупка,Ялта,98676)

5.Кримська республіканська рятувально-водолазна служба (вул. Наукова, 3, кв.16,Аграрне,Сімферополь,95492)

6.Прокуратура Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, Сімферополь, 95015)

7. Прокуратура міста Севастополя (вул. Павліченко 1,Севастополь, 99011 )