КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-9346/08 Головуючий у І інстанції: Вовк С.В. Суддя-доповідач: Межевич М.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 червня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бабенка К.А. та Глущенко Я.Б., при секретарі Кірієнко І.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на постанову Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1до Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України: про визнання незаконним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.04.2007 року № 126-р «Про звільнення ОСОБА_1. з посади заступника Міністра юстиції України»; визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2007 року № 316/к «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.04.2007 року № 126-р «Про звільнення ОСОБА_1. з посади заступника Міністра юстиції України»; про поновлення ОСОБА_1. на посаді заступника Міністра юстиції України та про стягнення зарплати за час вимушеного прогулу , -
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2007 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом в суд, який в послідуючому уточнив і просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України (далі - відповідача-1) від 04.04.2007 року № 126-р, а також наказу Міністерства юстиції України (далі - відповідача-2) № 316/к від 12.04.2007 року, якими його звільнено з посади заступника Міністра юстиції України. Просив також стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 69044,63 грн. та поновити на роботі.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 01.11.2007 року заявлений позов задоволено, частково: визнано незаконним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.04.2007 року № 126-р «Про звільнення ОСОБА_1. з посади заступника Міністра юстиції України"; наказ Міністра юстиції України № 316-к від 12.04.2007 року «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.04.2007 року № 126-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Міністра юстиції України»; позивача поновлено на посаді заступника Міністра юстиції України з 1 листопада 2007 року; стягнуто з відповідача-2 на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 48098,52 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилкове застосування норм матеріального права просить змінити рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Міністерства юстиції України заробітної плати в сумі 20 946,11 грн. та стягнути вказану суму з Міністерства юстиції України.
В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається зокрема на те, що судом неправильно застосовано норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року, при розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу та взяті до уваги розрахунки відповідача-2, а не його.
Представник Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України заперечила проти задоволення апеляційної скарги позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість винесеного судом рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції -зміні у справі з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3 та 201 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; вирішення не всіх позовних вимог або питань.
Задовольняючи частково вимоги позивача, суд першої інстанції керувався розрахунком заробітної плати, поданої представником відповідача.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.
Колегією суддів встановлено: що Указом Президента України від 12 липня 2003 року № 645/2003 позивач був призначений на посаду заступника Міністра юстиції України; що Наказом Міністерства юстиції України № 901-к від 19.08.2003 року позивача зараховано на відповідну державну службу; що 22.03.2007 року позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням; що 30.03.2007 року Міністром юстиції України на ім'я Прем'єр-міністра України подано лист №28-9/211 щодо розгляду в установленому порядку питання про звільнення позивача з вказаної посади за власним бажанням у зв'язку з поданою заявою; що зазначена заява задоволена шляхом прийняття 4 квітня 2007 року Кабінетом Міністрів України розпорядження про звільнення позивача зі служби і що Наказом Міністерства юстиції України №м 624/к від 12.04.2007 року позивачеві оголошено розпорядження відповідача-1 від 04.04.2007 року № 126-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Міністра юстиції України».
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2006 року постанову Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 року № 242 про звільнення позивача скасовано, поновлено позивача на посаді заступника Міністра юстиції України.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В матеріалах справи відсутні докази про ознайомлення позивача з наказом № 1149/к від 25.09.2006 року про поновлення на роботі, яким були суттєво змінені умови його праці, а саме розмір її оплати, який визначався, серед іншого, наказом Міністерства юстиції № 901/к від 19.08.2003 року. Так, позивача було позбавлено надбавки за особливий характер роботи та інтенсивність праці, яка складала 90 % посадового окладу з урахуванням доплат за ранг. При цьому слід відмітити, що поновлення на роботі не є призначенням, а є відновленням у всіх попередніх правах.
Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника ( підпункт «з» пункту 1). У відповідності до ч. 3 п. 2 Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках». До яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно довідки Міністерства юстиції України, в лютому 2007 року позивачу було нараховано заробітну плату 7 986, 80 грн.; в березні - 25 401, 30 грн.; в квітні за 12 днів роботи - 3348, 00 грн. За 18 календарних днів лютого позивачем отримано 5 133, 78 грн. Тобто, за два календарних місяці, що передували звільненню, позивачем отримано 33 883, 08 грн., за 18 днів лютого - 5 133, 78 грн., за березень - 25 401. 30 грн., за 12 днів квітня - 3 348, 00 грн.
Колегія суддів рахує необхідним звернути увагу на те, що згідно з Порядком не приймаються до уваги календарні місяці, які не були повністю відпрацьовані.
Як вбачається з наданих довідок про заробітну плату позивача, в тому числі розрахункових листів, перед звільненням останніми календарними місяцями, які повністю відпрацював позивач були жовтень і листопад 2006 року. Тоді як в грудні 2006 року позивач частково перебував на лікарняному і не відпрацював повний календарний місяць, а в січні 2007 року позивач частково перебував на лікарняному і не відпрацював повний календарний місяць. В лютому з 5 лютого 2007 року був у відпустці, відпрацював чотири календарних дні, вийшов з відпустки 22 березня 2007 року, відпрацював у березні 2007 року 9 календарних днів, в квітні 2007 року відпрацював 4 календарні дні, а з 04.04. по 11.04 перебував на лікарняному.
Також з матеріалів справи вбачається, що 23.03.2007 року наказом Міністерства юстиції України позивачу відновили нарахування надбавки за особливий характер роботи та інтенсивність праці з 25 вересня 2006 року по 31 грудня 2006 року. У відповідності до цього наказу у березні 2007 року йому було сплачено зазначену надбавку відповідно за вересень, жовтень, листопад, грудень 2006 року. Крім того, у березні 2007 року позивачу було сплачено матеріальну допомогу за листопад 2006 року в сумі 5 137, 00 грн.
Таким чином, на протязі останнього календарного року середньомісячна заробітна плата складала 12 553, 58 грн., або 418 грн. 45 коп. на день і час вимушеного прогулу склав п'ять місяців 15 днів ( з квітня 2007 року по 27 вересня 2007 року), а отже, позивач не отримав за цей час заробітну плату в сумі 69044,63 грн.
З урахуванням уже стягнутої за рішенням Печерського районного суду м. Києва заробітної плати за час вимушеного прогулу на користь апелянта в сумі 48 098, 52 грн., то на даний момент підлягає стягненню ще 20 946, 11 гривень із раніше оскаржуваної ним суми.
Оскільки суд першої інстанції правильно по суті вирішив питання щодо стягнення заробітної плати, але з помилковим застосуванням норм матеріального права і зокрема не вірно застосував Порядок обчислення середньої заробітної плати та не обґрунтував чому не взяв до уваги розрахунок позивача, то постанова місцевого суду підлягає зміні в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2007 року змінити.
Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1заробітну плату за час вимушеного прогулу 20 946, 11 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий:
Судді: