УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
від "10" липня 2012 р. Справа № 18/5007/694/12
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А. ,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Коцюба А.С., довіреність від 03.04.2012р.;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельфін" (м. Житомир)
до Концерну "Війсьторгсервіс" в особі Житомирської філії (м.Житомир)
про стягнення 7295,59грн.
Позивачем пред'явлено позов до відповідача про стягнення з відповідача 7295,59грн., з яких: 7177,21грн. основного боргу, 89,67грн. 3% річних та 28,71грн. інфляційних.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. В адресованій господарському суду факсограмі позивач просить відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість його представника прибути в судове засідання з поважних причин.
Представник відповідача на виконання вимог ухвали господарського суду від 15.06.2012р. надав відзив на позовну заяву (а.с.19-20), в якому зазначає, що відповідач суму основного боргу визнає в повному обсязі, повідомляє, що дана заборгованість виникла у зв'язку з відсутністю коштів у відповідача. Також просить зменшити розмір річних та інфляційних, а також відстрочити виконання рішення суду.
Також представник відповідача надав акт звірки взаємних розрахунків станом на 29.05.2012р., підписаний повноважними представниками, з якого вбачається, що відповідач визнав наявність у нього боргу перед позивачем в сумі 7177,21грн.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи суд відхилив його, оскільки копії документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, знаходяться в матеріалах справи та належним чином посвідчені, представник відповідач в судовому засіданні визнав суму основного боргу та надав акт звірки взаємних розрахунків, отже справу може бути розглянуто без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі усної домовленості Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельфін" (позивач) передало Концерну "Військторгсервіс" (відповідач) товар на загальну суму 9177,21грн.
Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними №ГЛВ-000195/0268400 від 14.12.2011р. та №ГЛВ-000979/0268513 від 28.12.2011р. (а.с.5-7)
Відповідач свої зобов'язання по оплаті товару виконав частково, перерахувавши позивачу 2000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями, (а.с.8), в зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість у розмірі 7177,21грн. (9177,21грн. - 2000,00грн.), яка на час розгляду справи не змінилась, про що зазначив відповідач в письмовому відзиві на позовну заяву (а.с.19-20).
За вказаних обставин, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений згідно видаткових накладних товар.
Розглянувши вимоги позивача, суд задовольняє їх з огляду на наступне:
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов"язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписом ч.1 ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Крім того, ст.218 ЦК України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.
Приписами ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Слід зазначити, що сторони видатковою накладною №ГЛВ-000195/0268400 від 14.12.2011р. погодили строк виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару, до 22.12.2011р., видатковою накладною №ГЛВ-000979/0268513 від 28.12.2011р. встановили строк оплати до 05.01.2012р.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст.ст.525, 527 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідач своє зобов'язання належним чином не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про протилежне), розрахунків з позивачем за отриманий товар в повному обсязі не провів. В судовому засіданні визнав суму основного боргу.
Крім того, наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 7177,21грн. визнано відповідачем, що також вбачається в акті звірки розрахунків за період з 12.12.2011р. по 29.05.2012р., підписаного представниками та скріпленого печатками обох сторін (а.с.21).
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 7177,21грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивач просить господарський суд на підставі ст.625 ЦК України стягнути з відповідача за прострочення грошового зобов'язання 89,67грн. 3% річних та 28,71грн. інфляційних.
Приписами частини 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.
Перевіривши розрахунок інфляційних та річних (а.с.9), суд вважає його обґрунтованим, оскільки інфляційні у розмірі 28,71грн. та 3% річних в сумі 89,67грн. нараховані відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач позов визнав.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, на суму 7295,59грн., з яких: 7177,21грн. - основний борг, 28,71грн. - інфляційні та 89,67грн. - 3% річних.
Крім того, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просить суд відстрочити виконання рішення суду (а.с.19-20).
Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Так, Роз'ясненням Вищого господарського суду України №02-5/333 від 12.09.1996р. "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" (зі змінами і доповненнями) визначено, що підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Таким чином, у будь-якому випадку, відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку пов'язано з об'єктивними, непереборними, тобто, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Проте, суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви відповідача про відстрочку виконання рішення господарського суду Житомирської області, оскільки боржником не подано доказів, які свідчать про наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим.
Судовий збір покладається на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись до суду.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м.Київ, вул.Молодогвардійська, 28 а, код 33689922) в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" (10014, м.Житомир, проспект Миру, 22, код 35212338)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельфін" (10004, м.Житомир, вул.Гречка, 11, к.76, код 30620802)
- 7177,21грн. - основного боргу;
- 28,71грн. - інфляційних;
- 89,67грн. - 3% річних;
- 1609,50грн. - судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 2 прим.
1- в справу
2- позивачу (рек. з повід.)