СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2012 року Справа № 5002-32/112-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гоголя Ю.М.,

суддів Дмитрієва В.Є.,

Рибіної С.А.,

за участю представників сторін:

представник позивача, Халецький Олег Вячеславович, довіреність № б/н від 07.03.12, товариство з обмеженою відповідальністю "Турія";

представник відповідача, Єрешкіна Дар'я Олександрівна, довіреність № 26 від 12.01.12, фізична особа-підприємець Цибульник Олександр Борисович;

представник позивача, Мамутова Сусана Ридванівна, довіреність № б/н від 07.03.12, товариство з обмеженою відповідальністю "Турія";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Турія" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Барсукова А.М.) від 27 лютого 2012 року у справі № 5002-32/112-2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Турія" (98660,АР Крим, смт. Гаспра, вул. Тамарли,3; Южнобережне шосе, б.5а,Нікіта,Ялта,98648)

до фізичної особи-підприємця Цибульника Олександра Борисовича (АДРЕСА_1,98660)

про стягнення 78072,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Турія" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи-підприємця Цибульника Олександра Борисовича про стягнення 78 072,12 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором оренди №Т-09/2 від 01.04.2009 року в частині повної та своєчасної оплати орендної плати та компенсації на електроенергію, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало причиною для звернення позивача до суду із цим позовом.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 лютого 2012 року у справі №5002-32/112-2012 у задоволені позову відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Турія" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови ТОВ "Турія" в задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та невідповідністю висновків дійсним обставинам справи.

У судовому засіданні 06.06.2012 року у слуханні справи оголошено перерву до 04.07.2012 року.

06 червня 2012 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від фізичної особи-підприємця Цибульника Олександра Борисовича, яким просять рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.

У судовому засіданні 04 липня 2012 року представники сторін підтримали свої доводи та заперечення у повному обсязі.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.04.2009 року між ТОВ „Турія" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Цирульником Олександром Борисовичем (орендар) укладений договір оренди нежитлового приміщення №Т-09/2 (том 1, а.с. 11).

За своєю правовою природою зазначений договір є договором найму (оренди).

Згідно пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Як вбачається з пункту 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 366 кв. м.

У відповідності до пункту 1.2 Договору, його строк становить з 01.04.2009 р. по 31.12.2009 р.

Пунктом 4.1 Договору передбачено,що за орендоване приміщення Орендар оплачує 21, 21 грн. за один кв. м на місяць, а всього 7 762, 86 грн. на місяць.

Оплата за орендоване приміщення вноситься не пізніше 5 числа кожного місяця, наступного за розрахунковим у відповідності до пункту 4.3 Договору.

Пунктом 2.1 Договору, сторони погодили, що в трьохденний строк після підписання договору надати приміщення орендатору за прийомо-здаточним актом, в якому вказується технічний стан приміщення та інженерного обладнання на момент здачі в оренду.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або (утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Поняття "зобов'язання" необхідно розглядати як правовідношення, зміст якого можуть (складати декілька обов'язків разом з кореспондуючими ним повноваженнями, метою яких є товарне переміщення соціальних благ з майнової сфери боржника в майнову сферу кредитора.

Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що

господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод,

передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не

суперечать.

Підставою виникнення зобов'язання позивач визначив договір оренди.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до пункту 1 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Так, відповідач посилається на відсутність між сторонами підписаного акту приймання-передачі нерухомого майна, що на його думку, твердить про відсутність між сторонами договірних взаємовідносин, а отже й обов'язку оплачувати орендну плату.

Більш того, відповідач вважає, що взагалі договір оренди № Т-09/2 є неукладеним.

З цього приводу слід зазначити наступне:

У відповідності до пункту 1 статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначає вказана стаття Цивільного кодексу України, правило про початок обчислення строку договору найму з моменту передачі об'єкта найму не робить такий договір реальним. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх частини) за загальним правилом є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов. Після цього у наймача виникає право вимагати передачі йому об'єкту найму. З моменту підписання акту приймання-передачі починається перебіг строку оренди, узгодженого сторонами в договорі.

Приписи статті 766 Цивільного кодексу України твердять про те, що якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:

1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою;

2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

З урахуванням вищезазначених приписів Закону, та пункту 2.1 Договору оренди приміщення, суд позбавлений можливості чітко встановити чи передавалось позивачем, та коли саме була здійснена передача орендованого приміщення, у в зв'язку із відсутністю самого акту прийому-передачі приміщення підписаного сторонами і, відповідно, неможливо встановити чи виникав у відповідача, та з якого моменту, обов'язок щодо сплати орендних платежів.

Посилання позивача на прибуткові касові ордери, як доказ передання позивачем орендованої частини приміщень відповідачу, суд першої інстанції правомірно встановив неспроможнім, в розумінні статей 33,34 ГПК України, оскільки дані прибуткові касові ордери не є належними та допустимими доказами в даному випадку, які могли підтверджувати факт передачі майна з огляду на ст. 795 ЦК України та п.2.1 договору оренди, та позбавляють можливості суд прийти до висновку, що сторони вступили в орендні правовідносини.

У відповідності до приписів статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до положень статті 180 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями статті 638 Цивільного кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Тобто, для того щоб договір юридично відбувся, сторони повинні узгодити всі його істотні умови. Якщо в такому двосторонньому правочині відсутня хоча б одна істотна умова, весь договір є неукладеним, тобто таким, що взагалі не відбувся, а отже, він не може породжувати господарські зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Приписи статті 181 Господарського кодексу України твердять про те, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Для того щоб договір юридично відбувся, сторони повинні узгодити всі його істотні умови. Якщо в такому двосторонньому правочині відсутня хоча б одна істотна умова, весь договір є неукладеним, тобто таким, що взагалі не відбувся, а отже, він не може породжувати господарські зобов'язання.

Якщо одна із сторін неукладеного договору здійснить дії, спрямовані на його виконання, вона може захистити свої права, застосувавши положення глави 83 Цивільного кодексу України, а в разі знищення чи пошкодження майна - подавши позов про відшкодування заподіяної шкоди.

Судова практика не визнає можливості подання позову про визнання договору неукладеним у судовому порядку з тих підстав, що така вимога не відповідає способам захисту цивільних прав, передбачених ст. 6 Цивільного кодексу України, і розглядає такий факт як елемент оцінки об'єктивних обставин та правомірності інших позовних вимог.

Так, досліджуючи детально укладений між сторонами договір оренди, який позивач покладає в обґрунтування позовних вимог, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що сторонами не досягнуто згоди по всіх істотних умовах, а саме сторони не обумовили вартість майна з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, порядок відновлення орендованого майна.

Листом від 24.11.2008 „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", Верховний Суд зауважив, що потрібно розмежовувати недійсні та неукладені правочини, тобто такі, в яких відсутні встановлені законодавством необхідні умови для їхнього укладення (наприклад, відсутня згода щодо всіх істотних умов, передбачених законодавством; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для укладення правочину потрібно його передати; не затверджено правочин вищим органом господарського товариства, якщо це передбачено в законі чи статуті товариства; не здійснено державну реєстрацію правочину в разі, коли законом ця обставина визначена як момент його вчинення).

Встановивши, що правочин є неукладеним, суд першої інстанції правомірно на цій підставі залишив позов про визнання правочину недійсним без задоволення. Наслідки недійсності правочину до неукладеного правочину не застосовуються, оскільки вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК, відповідно, підстав для його задоволення немає.

Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами ( така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 25.06.2011 у справі № 7/221-09).

За таких обставин, підсумовуючи викладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про неукладеність договору, а отже правові та законні підстави для стягнення заборгованості за неукладеним договором у суду відсутні.

Враховуючи відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості, у суду відсутні й підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат, 3-% річних.

Неспроможними доказами передачі відповідачу приміщення за спірним договором оренди, в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, є залучені за клопотанням позивача до матеріалів справи фотокартки зроблені зі слів позивача в ході розгляду справи з виглядом орендованого приміщення, в якому начебто було виявлено сліди перебування відповідача, що підтверджується на його думку зазначеними фотокартками із виглядом квитків із відбитком штампу СПД „Цибульник" на столі всередині приміщення.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення є повним, законним та обґрунтованим, прийнятим при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для його зміни чи скасування. Щодо доводів скаржника, викладених у апеляційні скарзі, то вони не спростовують висновків суду, покладених в основу рішення.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1 частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Турія" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 лютого 2012 року у справі № 5002-32/112-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя Ю.М. Гоголь

Судді В.Є. Дмитрієв

С.А. Рибіна

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Турія" (Южнобережне шосе, б.5а,Нікіта,Ялта,,98648)

2. Фізична особа-підприємець Цибульник Олександр Борисович (АДРЕСА_1,98660)