ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 79-57-10, факс 79-58-82
_________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"07" листопада 2006 р. Справа №20/5332-А
за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,
м. Хмельницький
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Т", м. Хмельницький
про стягнення 8525,56 грн.
Суддя Гладій С.В.
Секретар судового засідання Микитюк О.А.
За участю представників сторін:
від позивача - Мороз Т.М. - за дов. № 01-04/33 від 13.01.2006р.
від відповідача - Колодій О.В. - за дов.№ 017 від 01.10.2006 року
Суть спору : Позивач звернувся з позовом до суду в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Т", м. Хмельницький 8158,62 грн. адміністративно-господарських санкцій та 366,94 грн. пені за недодержання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач, всупереч вимогам статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, якою для підприємств, установ та організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків від загальної чисельності працюючих, не створив 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів і відповідно до статті 20 Закону повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця.
Відповідач у судовому засіданні та у запереченнях на позов проти позову заперечує. По-перше. Посилається на ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ, в редакції до 01 січня 2006р., а саме що відповідальність у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне нестворене робоче місце для інваліда настає у випадку, якщо на підприємстві кількість працюючих інвалідів менша від 4 % нормативу встановленого ст. 19 цього Закону. Натомість, ч. 1 ст. 18 Закону передбачає, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці, Міністерства соціального захисту населення України, Місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Відповідно до п. І. Положення про фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434, у складі Міністерства праці діє Фонд соціального захисту інвалідів. Пунктом 3 цього Положення передбачено, що одним з основних завдань Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Згідно з п.п. 6 п. 4 цього Положення, Фонд відповідно до покладених на нього завдань сприяє створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім того, звертає увагу на те, що Верховний Суд України у низці справ розглянутих у 2005 році, дійшов висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати для працевлаштування інвалідів і працевлаштовувати інвалідів. Тобто нести відповідальність згідно ст. 20 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" за відсутність не працюючих інвалідів згідно 4% нормативу. Верховний суд України у своїх постановах, зазначив що такий обов'язок покладено на органи працевлаштування перелічені в ч. 1. ст. 18 Закону (Постанова Верховного Суду України від 11.01.2005 року у справі № 6/203).
По-друге. Стаття 17 Закону також передбачає, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати. Тобто, забезпечуючи право на працю інвалідам, законодавець зобов'язує створити такі умови праці інваліду, щоб в першу чергу не погіршувалось його здоров'я від несприятливих, непристосованих робочих місць. Робоче місце має бути пристосоване для інваліда відповідно до нозології захворювання, на що зокрема в Позові вказує Позивач, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. № 314 (із змінами внесеними згідно постанови КМУ України № 19 від 10.01.02 р). Таким чином, без наявності інваліда з історією хвороби чи інформації про такого інваліда, групи інвалідів, яка б містила дані про професійні, фізичні можливості інваліда з врахуванням анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання (цю інформацію повинні були надати органи, які зобов'язані працевлаштовувати інвалідів перелічені в Ч. 1, ст. 18 Закону України № 875-ХІІ), створити робоче місце, яке б відповідало вимогам Закону України № 875-ХІІ неможливо.
Стверджує, що органами працевлаштування, зокрема Хмельницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, не було вжито жодних заходів визначених у законодавстві, щодо працевлаштування інвалідів на нашому підприємстві і жодного інваліда з метою працевлаштування чи інформації про інваліда під якого потрібно було в б створити робоче місце і атестувати його, направлено на наше підприємство не було. Тому у Відповідача була відсутня необхідна інформація для створення належних робочих місць для інвалідів і була відсутня можливість діяти в рамках вимог Закону України № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Крім того, посилається на рішення від 13.01.2006 року Господарського суду Тернопільської області. Натомість, жодному інваліду, який звертався на наше підприємство самостійно відмовлено у працевлаштуванні не було (Копії заяв, наказів про прийняття на роботу інвалідів додаємо). Не виконання Хмельницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів покладених на нього згідно чинного законодавства України обов'язків, завдань, його бездіяльності, не здійснення ним своїх прав, призвело до не створення робочих місць на нашому підприємстві і не працевлаштування інвалідів відповідно 4 % нормативу. Про обізнаність Фонду про те що у ТзОВ "Фоззі -Т" не вистачає інвалідів згідно нормативу свідчать подані звіти за 2003, 2004, 2005 роки до фонду.
Виходячи з вище наведеного, а також керуючись Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів" від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ в редакції до 01 січня 2006р., Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою КМУ від 26 вересня 2002 р. № 1434, Постановою Верховного суду України від 11.01.2005 року у справі № 6/203, ст. 162 КАС України, просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.
Розглядом матеріалів справи встановлено :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Т", м. Хмельницький зареєстроване як юридична особа, тому, відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” зобов’язане дотримуватися встановленого Законом нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.
Відповідно до звіту форми № 10-ПІ за 2005 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів, відповідачем визначена середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу що становить 116 осіб, з них статус інваліда мають 3 особи, фонд оплати праці штатних працівників –473,20 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 4079,30 грн.
На підставі цього позивачем проведено розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що склали 8158,62 грн., враховуючи норматив згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Відповідно до розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій чисельність інвалідів які мали б працювати на підприємстві становить 5 осіб, а фактично працює 3 особи, тому відповідачу нараховано адміністративно-господарські санкції у розмірі 8158,62 грн.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону, позивачем, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій нараховано 366,94 грн. пені виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
У зв'язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій та пені позивач просить суд стягнути 8525,56 грн.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та давши їм оцінку в сукупності, суд приймається до уваги наступне:
Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського Кодексу України передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Згідно ч.1 ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( із змінами та доповненнями) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів (ч.2 ст.19 вказаного Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів). Крім того, пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Згідно з п. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002р. № 19 робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Відповідно, вказаним Положенням визначено, що робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3).
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
За ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Позивач вимоги закону виконав. Як вбачається з матеріалів справи, згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік відповідач передбачив 5 робочих місць для штатних працівників інвалідів, створених відповідно до 4-відсоткового нормативу відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“. Крім того, як видно з наданих відповідачем до матеріалів справи документів, а саме копії наказів про прийняття на роботу, відповідачем постійно здійснюються заходи щодо працевлаштування інвалідів. При цьому звернення відповідача до Хмельницького міського центру зайнятості населен ня та звіт про наявність вакансій свідчать про інформування Відповідачем зазначених органів про те, що на протязі 2005-2006 років на підприємстві створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, які є вакантними, що підтверджується копію листа № 23-05/992 від 25.05.2006р., копіями звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад ) станом на 28.02.2005р., 28.03.2005р., 30.04.2005р.
За таких обставин, відповідачем вжито заходів для працевлаштування інвалідів, тому після вжиття вказаних заходів саме на органи соціального захисту населення покладається обов’язок займатися пошуком інвалідів та їх направленням на підприємство для працевлаштування. Тобто, обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати.
Судом зважається на те, що оскільки відповідачем вжито передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладено обов’язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за ненаправлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування, а також за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштовуватись на підприємство відповідача.
Всупереч ст.71 КАС України доказів, які в спростували зазначене, позивачем не подано.
Враховуючи, викладене суд вважає за необхідне в задоволенні позову частині стягнення 8158,62 грн. адміністративно-господарських санкцій відмовити.
Щодо нарахування пені в розмірі 366,94 грн., судом приймається до уваги наступне:
Частиною 2 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Тобто, зазначеною другою частиною статті 20 Закону встановлено нарахування пені на повну суму недоїмки виходячи з 120 % річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати. Таким чином нарахуванню пені передує сплата адміністративно-господарських санкцій. Оскільки відповідачем сплата не проводилась, позивач безпідставно звернувся до суду з вимогою про стягнення 366,94 грн. пені.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 71, 86, 94, 104, 105, 158-163, 167, 254-259, п. п. 3, 6-7 Розділу 7 „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
В позові Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Хмельницький до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Т", м. Хмельницький про стягнення 8525,56 грн. відмовити.
Згідно ст.ст. 185-186 КАСУ сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви по апеляційне оскарження. Подаються до Житомирського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАСУ Постанова, якщо інше не встановлено КАСУ набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Гладій
Віддруковано в 3-х примірниках :
1 – до матеріалів справи
2 – позивачу
3 – відповідачу