ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 79-57-10, факс 79-58-82
_________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"25" жовтня 2006 р. Справа №20/5335-А
за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,
м. Хмельницький
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок-Важіль", м. Хмельницький
про стягнення 4127,65 грн.
Суддя Гладій С.В.
Секретар судового засідання Малінковський Г.М.
За участю представників сторін:
від позивача –Мороз Т.М. – за дов. № 01-04/33 від 13.01.2006р.
від відповідача – Мельник О.Д. - за довіреністю від 28.09.2006р.
Суть спору : Позивач у позовній заяві та у судовому засіданні просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок-Важіль", м. Хмельницький 3950,00 грн. адміністративно-господарських санкцій та 177,65 грн. пені за недодержання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач, всупереч вимогам статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, якою для підприємств, установ та організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків від загальної чисельності працюючих, не створив 1 робочого місця для працевлаштування інваліда і відповідно до статті 20 Закону повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця.
Відповідач у судовому засіданні та у запереченнях на позов проти позову заперечує. Вважає, що вимоги Позивача, які містяться в позовній заяві, не можуть бути задоволені. Посилається на ч.1 та 2 ст. 18 , ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", п.1, 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів Украї ни від 10.01.2002р. №19. Стверджує, що Законом на роботодавця покладається обов'язок, відповідно до 4-х відсот кового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, а на органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда. Аналіз вище названих норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що покладення на підприємство обов'язку щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується покладенням на нього обов'язку їх працевлаштування.
Крім того, звертає увагу на постанову Вищого адміністративного суду України від 01.06.2006р., вине сеної у справі за касаційною скаргою ПП ВКФ "Злагода" на рішення господарського суду Зака рпатської області від 10.10.2005р. і ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 23.12.2005 року у справі за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ПП ВКФ "Злагода" про стягнення 7660 грн. штрафних санкцій, суд ка саційної інстанції, проаналізувавши правостосунки, що виникли між Фондом соціального захисту інвалідів і платником, дійшов висновку, аналогічного викладеному у цьому запереченні.
Звернення Відповідача до Позивача, Хмельницького міського центру зайнятості населен ня та звіт про наявність вакансій свідчать про інформування Відповідачем зазначених органів про те, що на протязі 2005-2006 років на підприємстві створене одне робоче місце для працевлаштування інваліда, яке є вакантним, але з огляду на ту обста вину, що за весь час діяльності Відповідача звернень інвалідів щодо їх працевлаштування не надходило, трудові функції на вказаному робочому місці виконувались іншою особою на умовах тимчасового трудового договору. Стверджує, що протягом зазначеного вище часу, незважаючи на створене підприємством робоче місце для працевлаштування інваліда, будь-яких звернень до Відповідача або безпосередньо інвалі дів, або державної служби зайнятості, або Позивача щодо працевлаштування такого інваліда не надходило, відтак, Відповідачем права інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу не порушувались, а тому відсутні підстави для застосування до Відповідача ад міністративно-господарських санкцій. Тому, вважає, що наведені вище обставини, переконливо свідчать про безпідставність заяв леного позову та неможливість його задоволення. В зв'язку з цим просить суд відмовити в задо воленні адміністративного позову. У судовому засіданні надано копію листа №37 від 30.08.06р., копію листа №39 від 31.08.06р., копію звіту про наявність вакансій від 31.08.06р., копію постанови ВАСУ від 1.06.2006р.
Розглядом матеріалів справи встановлено :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ринок-Важіль", м. Хмельницький зареєстроване як юридична особа, тому, відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” зобов’язане дотримуватися встановленого Законом нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.
Відповідачем подано позивачу звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, відповідно до якого відповідачем показана середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік –16 осіб, кількість працюючих інвалідів (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) –не визначена; чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до 4-х відсотковому нормативу –1 особа; фонд оплати праці штатних працівників –64,00 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника –4128,95 грн.; сума коштів штрафних санкцій, за нестворені робочі місця для інвалідів – 4000 грн.
Позивачем проведено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій з врахуванням середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу –16 чол., фонду оплати праці штатних працівників –64,00 тис. грн. та 4% нормативу відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“ (1 особа), що становить 4000,00 грн., сума строк платежу закінчився 15.04.2006 р.
06.09.2006р. сплачено 50,00 грн. адміністративно-господарських санкцій. Тому сума адміністративно-господарських санкцій становить 3950,00 грн.
Оскільки штраф відповідачем в добровільному порядку в повному розмірі не сплачено, Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача 3950,00 грн. адміністративно-господарських санкцій за не створення 1 робочого місця для інваліда.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та давши їм оцінку в сукупності, суд приймається до уваги наступне:
Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського Кодексу України передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Згідно ч.1 ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( із змінами та доповненнями) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів (ч.2 ст.19 вказаного Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів). Крім того, пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Згідно з п. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002р. № 19 робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Відповідно, вказаним Положенням визначено, що робоче місце інваліда – це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), установі та організації незалежно від форми власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п.1); робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3).
Разом з тим, згідно з пунктом 5 вказаного Положення передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
За ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Позивач вимоги закону виконав. Як вбачається з матеріалів справи, згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік відповідач передбачив 1 робоче місце для штатного працівника інваліда, створеного відповідно до 4-відсоткового нормативу відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“.
При цьому звернення відповідача до Хмельницького міського центру зайнятості населен ня та звіт про наявність вакансій свідчать про інформування Відповідачем зазначених органів про те, що на протязі 2005-2006 років на підприємстві створене одне робоче місце для працевлаштування інваліда, яке є вакантним., що підтверджується копію листа №37 від 30.08.06р., копію листа №39 від 31.08.06р., копію звіту про наявність вакансій від 31.08.06р.
За таких обставин, відповідачем вжито заходів для працевлаштування інвалідів, тому після вжиття вказаних заходів саме на органи соціального захисту населення покладається обов’язок займатися пошуком інвалідів та їх направленням на підприємство для працевлаштування. Тобто, обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати.
Судом зважається на те, що оскільки відповідачем вжито передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладено обов’язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за ненаправлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування, а також за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштовуватись на підприємство відповідача.
Всупереч ст.71 КАС України доказів, які в спростували зазначене, позивачем не подано.
Враховуючи, викладене суд вважає за необхідне в задоволенні позову частині стягнення 3950,00 грн. адміністративно-господарських санкцій відмовити.
Щодо нарахування пені в розмірі 177,65 грн., судом приймається до уваги наступне:
Частиною 2 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Тобто, зазначеною другою частиною статті 20 Закону встановлено нарахування пені на повну суму недоїмки виходячи з 120 % річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати. Таким чином нарахуванню пені передує сплата адміністративно-господарських санкцій. Оскільки відповідачем сплата не проводилась, позивач безпідставно звернувся до суду з вимогою про стягнення 177,65 грн. пені.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 71, 86, 94, 104, 105, 158-163, 167, 254-259, п. п. 3, 6-7 Розділу 7 „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
В позові Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Хмельницький до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок-Важіль", м. Хмельницький про стягнення 4127,65 грн. відмовити.
Згідно ст.ст. 185-186 КАСУ сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви по апеляційне оскарження. Подаються до Житомирського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАСУ Постанова, якщо інше не встановлено КАСУ набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Гладій
Віддруковано в 3-х примірниках :
1 – до матеріалів справи
2 – позивачу
3 – відповідачу