ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2012 р. Справа № 6/103/5022-1648/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,

суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.

розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, м. Київ, Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", м Львів

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 15.03.2012 року

у справі господарського суду Тернопільської області

за позовомЛьвівського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, м. Київ, Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", м Львів

доТернопільської міської ради, м. Тернопіль

провизнання права власності на об'єкти нерухомого майна

за участю представників

прокуратури: Ступак Д.В., посвідчення ГПУ № 307

позивача-1: Дейнека І.С.,

позивача-2: Мисак В.О.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Львівський міжрайонний транспортний прокурор в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (далі за текстом -ДТГО "Львівська залізниця") звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради про визнання за державою в особі Міністерства інфраструктури України права державної власності на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться у господарському віданні ДТГО "Львівська залізниця", що входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, та розташовані у м. Тернопіль, а саме: будівля виробничого корпусу майстерні водопостачання за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 32 д; будівля насосної станції за адресою: м. Тернопіль, вул. Білецька, 66 а; будівля каналізаційної насосної станції за адресою: м. Тернопіль, вул. Бродівська, 61 в; будівля водонапірної башти за адресою: м. Тернопіль, вул. Лук'яновича, 2 а.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 12.01.2012 року залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2012 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що Тернопільська міська рада не оспорює та не претендує на право власності ДТГО "Львівська залізниця" на спірні об'єкти нерухомості, а також тим, що позивачем не було надано доказів на підтвердження свого права власності на спірні об'єкти нерухомого майна.

Не погоджуючись із судовими актами попередніх інстанцій, заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДТГО "Львівська залізниця" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 12.01.2012 року та постанову апеляційного господарського суду від 15.03.2012 року і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні прокурор та представники позивачів просили касаційну скаргу задовольнити, рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів -скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора та представників позивачів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Статутом ДТГО "Львівська залізниця" визначено, що останнє є статутним територіально-галузевим об'єднанням, заснованим на державній власності, яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України, є юридичною особою, до складу якої входять структурні та відокремлені підрозділи.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що до ДТГО "Львівська залізниця" входить відокремлений підрозділ -Львівська дистанція водопостачання, яка діє на підставі Положення про відокремлений підрозділ "Львівську дистанцію водопостачання ДТГО "Львівська залізниця", затвердженого наказом ДТГО "Львівська залізниця" від 20.09.2011 року № 1002/Н (далі за текстом - Положення).

Пунктами 1.1, 1.2 та 3.2 вказаного Положення визначено, що дистанція є відокремленим підрозділом ДТГО "Львівська залізниця" та не є юридичною особою. Майно дистанції є державною власністю, знаходиться у неї на праві користування.

На балансі відокремленого підрозділу "Львівська дистанція водопостачання" (далі за текстом -ВП "Львівська дистанція водопостачання") ДТГО "Львівська залізниця" перебувають будівлі виробничого комплексу майстерні водопостачання по вул. Текстильна, 32 д, насосної станції по вул. Білецькій, 66 а, каналізаційної насосної станції по вул. Бродівській, 61 в та водонапірної башти по вул. Лук'яновича, 2 а в місті Тернополі, що підтверджується інвентарними картками обліку основних засобів та довідками від 13.10.2011 року № № 1069, 1070, 1071, 1072.

Право власності чи користування земельними ділянками, на яких знаходяться вищевказані об'єкти нерухомості, у встановленому законом порядку не оформлено.

Як вбачається з матеріалів справи, ВП "Львівська дистанція водопостачання" ДТГО "Львівська залізниця" неодноразово зверталось до Тернопільської міської ради з заявами про оформлення права державної власності на об'єкти нерухомого майна, зокрема, будівлі виробничого комплексу майстерні водопостачання по вул. Текстильна, 32 д, насосної станції по вул. Білецькій, 66 а, каналізаційної насосної станції по вул. Бродівській, 61 в та водонапірної башти по вул. Лук'яновича, 2 а в місті Тернополі, і які обліковуються на його балансі.

Факти звернень ВП "Львівська дистанція водопостачання" ДТГО "Львівська залізниця" до Тернопільської міської ради підтверджуються листами від 13.07.2010 року № ВОДЧ-77, від 15.11.2010 року № ВОДЧ-890, від 15.03.2011року № ВОДЧ-317, від 08.06.2011 року № ВОДЧ-671, від 08.08.2011 року № ВОДЧ-838.

Тернопільська міська рада листами від 29.11.2010 року № 4492, від 18.04.2011 року № 615, від 25.06.2011 року № 1077 та від 12.09.2011 року № 2306 повідомила ВП "Львівська дистанція водопостачання" ДТГО "Львівська залізниця" про те, що підстави для оформлення права власності на вищезазначені об'єкти нерухомого майна відсутні, оскільки ВП "Львівська дистанція водопостачання" ДТГО "Львівська залізниця" не надано документів, що посвідчують право на земельну ділянку та які у встановленому законом порядку засвідчують відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, і тим самим порушило вимоги Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5.

З матеріалів справи вбачається, що державний архів Тернопільської області Тернопільської обласної державної адміністрації на запит ВП "Львівська дистанція водопостачання" ДТГО "Львівська залізниця" від 09.07.2007 року № ВОДЧ-650 листом від 30.07.2007 року № 392 повідомив, що у документах архівного фонду відомості про виділення земельних ділянок, надання дозволу на будівництво та акти введення в експлуатацію спірних об'єктів нерухомого майна -відсутні.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ВП "Львівська дистанція водопостачання" ДТГО "Львівська залізниця" не втрачено документ, який засвідчує його право власності на спірні об'єкти нерухомого майна, оскільки такий документ ніколи не видавався.

Львівський міжрайонний транспортний прокурор, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДТГО "Львівська залізниця" про визнання права державної власності на вищевказані об'єкти нерухомого майна, обґрунтував свої вимоги відмовою Тернопільської міської ради в оформленні та видачі ВП "Львівська дистанція водопостачання" свідоцтва про право державної власності на об'єкти нерухомого майна.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права державної власності на об'єкти нерухомого майна, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно зі ст. 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частиною 5 ст. 22 Господарського кодексу України передбачено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

За приписами ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-IV встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до абзацу 1 підпункту "а" пункту 6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що ст. 392 Цивільного кодексу України підлягає застосуванню у випадку, коли існуючий документ, який підтверджує право власності, позивачем було втрачено або у випадку, коли у позивача, що набув право власності за встановлених законодавством підстав, існує спір про право з іншою особою.

З вищевикладеного вбачається, що Тернопільська міська рада здійснює у встановленому порядку лише оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна (нежилі будинки, споруди, приміщення) з видачею свідоцтв про право власності і не перебуває з ДТГО "Львівська залізниця" у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, стосовно якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що Тернопільська міська рада не оспорювала право державної власності на спірні об'єкти нерухомого майна, а відмовила в його реєстрації та видачі свідоцтв з підстав ненадання ВП "Львівська дистанція водопостачання" ДТГО "Львівська залізниця" всіх необхідних документів для оформлення такого права.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний суд України в своїх постановах від 12.09.2011 року у справах № 16/55, № 6/315, від 10.10.2011року у справі № 11/191 та від 06.02.2012 року у справах № 53/296, № 36/339.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки зводяться до вільного тлумачення норм права та не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу -без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2012 року зі справи № 6/103/5022-1648/2011 -залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга