ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" липня 2012 р. Справа № 6/350пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"
на рішення та постановугосподарського суду Донецької області від 14.03.2012 Донецького апеляційного господарського суду від 07.05.2012
у справі№ 6/350пд господарського суду Донецької області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"
до відповідачівПриватного акціонерного товариства "Союз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Донтурархбуд"
провизнання недійсним договору
за участю представників сторін:
позивача: Осадчий К.Є., дов.від 03.07.2012 № 25/1177
відповідача-1: не з'явилися
відповідача-2: не з'явилися
прокуратури: Громадський С.О., старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №42
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Банк "Камбіо" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Союз", товариства з обмеженою відповідальністю "Донтурархбуд" про визнання недійсним (фіктивним) з моменту укладення договору про відступлення права вимоги від 18.10.2010 б/н, укладеного між відкритим акціонерним товариством "Союз" та товариством з обмеженою відповідальністю "Донтурархбуд".
Рішенням господарського суду Донецької області від 14.03.2012 у справі №6/350пд (суддя Подколзіна Л.Д.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.05.2012 у справі № 6/350пд (колегія суддів у складі: Будько Н.В. - головуючого судді, суддів Манжур В.В., Москальової І.В.), у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції у цій справі, Публічне акціонерне товариство "Банк "Камбіо" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2012 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.05.2012 у справі №6/350пд скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та визнати недійсним (фіктивним) з моменту укладення договір про відступлення права вимоги від 18.10.2010 б/н.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 05.09.2008 між товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальний комерційний банк "Камбіо" (банком) та товариством з обмеженою відповідальністю досвідним підприємством "Донвуглезбут" (позичальником) було укладено кредитний договір № 362/02-2008, за умовами якого банком було відкрито позичальнику кредитну лінію та надано кредитні кошти на виробничо-фінансові потреби та поповнення власних обігових коштів зі сплатою 20% річних, яка не може перевищувати 10 000 000,00грн., на строк до 04.09.2009 ( п.п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору).
В забезпечення вимог кредитного договору, 09.09.2008 між банком, Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальний комерційний банк "Камбіо" (іпотекодержателем) та відкритим акціонерним товариством "Союз" (іпотекодавцем), яке є майновим поручителем позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю досвідного підприємства "Донвуглезбут", було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку будівлі, загальною площею 7501,80 кв.м., які розташовані за адресою: Донецька область, Ясинуватський район, селищна рада Спартаківська, 71 км, Дачний проїзд, б.1 (майновий комплекс), який було оцінено сторонами на суму 12 293 696, 80 грн. (п.п.1.1, 1.2, 1.3 договору).
В подальшому, сторонами укладались додаткові угоди до кредитного договору, зокрема, у зв'язку з укладенням договору іпотеки, вносились зміни до розділу 1 "Предмет договору".
11.08.2009 сторони уклали договір про внесення змін до кредитного договору №362/02-2008 від 05.09.2008, за умовами якого сторони погодили підвищення проценту за користування коштами до 23%, підвищили ліміт кредитної лінії до 20 000000,00 грн. та визначили строк повернення кредиту до 11.08.2010.
Також, 11.08.2009 через вказані зміни умов кредитного договору, до договору іпотеки також було укладено договір про внесення змін, яким пункти 1.1 та 1.3 договору було викладено в наступній редакції, а саме: умовами пункту 1.1 визначено, що за цим договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору №362/02-2008 від 05.09.2008 з відповідними змінами, за умовами якого іпотекодержатель надає позичальнику ТОВ ДП "Донвуглезбут" кредитну лінію в розмірі 20 000000,00 грн., а позичальник зобов'язується в строк до 11.08.2010 перед іпотекодержателем повернути кредитні кошти шляхом сплати всієї суми не пізніше 11.08.2010, тобто виконати основне зобов'язання, а також сплачувати відсотки із розрахунку 23% річних щомісячно; згідно пункту 1.3. предмет іпотеки оцінюється сторонами за їх домовленістю в сумі 36 450 000,00 грн.
Проте, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позичальник взяті на себе за кредитним договором зобов'язання належним чином не виконував.
06.02.2009 між Відкритим акціонерним товариством "Союз" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Досвідне підприємство "Донвуглезбут" (покупець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №Б-31/02/09, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити вказані в цьому пункті цінні папери на умовах даного договору. Загальна сума Договору становить 4 000 000,00 грн. без ПДВ (пункт 1.2. Договору).
На виконання умов договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-31/02/09, ВАТ "Союз" було передано ТОВ ДП "Донвуглезбут" за актом приймання - передачі два векселі серії АА № 1408318 від 10 вересня 2008 року та серії АА №1408319 від 10 вересня 2009 року, про що свідчить складений та підписаний з боку обох сторін без зауважень акт приймання - передачі векселів за договором купівлі-продажу цінних паперів №Б-31/02/09 від 06 лютого 2009 року.
В порушення умов вказаного договору, ТОВ ДП "Донвуглезбут" не виконало в повному обсязі зобов'язання зі сплати відкритому акціонерному товариству "Союз" коштів у сумі 368995,44 грн. Рішенням господарського суду Донецької області від 20.04.2011 у справі №29/66 вказану заборгованість було стягнуто з ТОВ ДП "Донвуглезбут".
18.10.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Союз" (цедентом), Товариством з обмеженою відповідальністю "Донтурархбуд" (цесіонарієм) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Досвідне підприємство "Донвуглезбут" (боржником) було укладено договір про відступлення права вимоги (далі -Договір).
За умовами Договору до цесіонарія переходить право вимоги (замість цедента) від боржника за договором купівлі-продажу цінних паперів сплати грошових коштів в сумі 368 995,44 грн., обов'язок щодо оплати яких боржником цеденту настав 30 липня 2009 року. Боржник підтверджує наявну заборгованість за договором купівлі-продажу цінних паперів у сумі 368 995,44 грн. (пункт 2 Договору).
Пунктом 3 Договору передбачено, що моментом переходу права вимоги цедента за договором купівлі-продажу цінних паперів до цесіонарія є дата набрання чинності цього Договору. За відступлення права вимоги цесіонарій сплачує цеденту грошові кошти в сумі 368995,44грн. Оплата здійснюється протягом 1 (одного) року з моменту набрання чинності даного договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок цедента ( пункти 4, 5.1 Договору).
10.06.2011 сторонами було укладено додаткову угоду до Договору, за умовами якої було змінено п. 5.1 Договору про відступлення права вимоги від 18.10.2010 в частині встановлення строку оплати цесіонарієм грошових коштів цеденту - до 20.02.2012 включно, а також викладено п. 10 Договору в іншій редакції, згідно якої цей договір набирає чинності у момент, встановлений п.9 цього договору, та діє до повного виконання цедентом і цесіонарієм своїх зобов'язань за цим Договором.
Судами зазначено, що ухвалою від 01.06.2011 №5/114-б за заявою кредитора, ТОВ "Донтурархбуд" господарським судом Донецької області було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ ДП "Донвуглезбут", у зв'язку з наявною заборгованістю в сумі 368995,44грн. та її несплатою. 14.06.2011 у справі №5/114б введено процедуру розпорядження майном боржника та визнано кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Донтурархбуд" на суму 368 995,44грн.
Проте, ТОВ "Донтурархбуд" (цесіонарієм) було перераховано ПАТ "Союз" (цеденту) 356770,92грн. без ПДВ в якості погашення заборгованості за договором про відступлення права вимоги б/н від 18.10.2010, а 21.02.2012 між вказаними сторонами було укладено угоду про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 12224,52 грн.
Предметом спору, що виник між сторонами, є вимога позивача про визнання недійсним (фіктивним) з моменту укладення договору про відступлення права вимоги від 18.10.2010 б/н, укладеного між відповідачами по справі та боржником.
Обґрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду, позивач посилається на те, що укладений між відповідачами та боржником за кредитним зобов'язанням договір відступлення права вимоги має всі ознаки договору факторингу, а також є фіктивним, як такий, що не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, у зв'язку з чим, підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України.
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Згідно ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно до частини 1 статті 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Відповідно п. 1 ч. 1 до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу.
Статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поняття договору факторингу визначено у частині першій статті 1077 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Стосовно фактора законодавець зазначає, що цією стороною договору факторингу може бути банк та інша організація, яка може здійснювати банківські операції. Клієнтом у факторингових операціях, є як правило комерційні юридичні особи, а також фізичні особи-підприємці.
За наведеним визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. Таким чином, договір факторингу передбачає, передусім, обов'язковість платності за відступлення права грошової вимоги, та мету отримання додаткового доходу.
Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій, встановивши, що: зміст спірного договору не містить посилань на його оплатність; факт отримання прибутку від здійсненої операції не підтверджено матеріалами справи, оскільки сума переданої за спірним договором вимоги дорівнює сумі, що передана за договором в якості оплати такої вимоги (з урахуванням угоди відповідачів про залік зустрічних однорідних вимог), дійшли правомірного висновку, що спірний договір є договором уступки права вимоги, а тому посилання позивача, що спірний договір має всі ознаки договору факторингу, а тому до нього не можуть бути висунуті вимоги, необхідні для укладення договору факторингу є безпідставними.
Частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Отже, з викладеного вбачається, що фіктивний правочин завжди укладається умисно і сторони знають заздалегідь, що він не буде виконаний. При цьому, зважаючи на правову природу договору як двостороннього правочину, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 24.11.2009 р.) .
Натомість, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, спірний договір укладено згідно вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, договір підписано повноважними представниками сторін, сторонами були погоджені всі істотні умови спірного договору, розрахунки між сторонами за спірним договором були проведені належним чином та в строк, встановлений договором.
Враховуючи, що в порушення вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, позивач не довів, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, судами попередніх інстанцій мотивовано спростовані посилання позивача на фіктивність спірного договору.
В силу статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За приписами статті 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, місцевий та апеляційний господарські суди, повно і всебічно дослідивши фактичні обставини, пов'язані з укладенням спірного договору, дійшли обґрунтованого висновку, що спірний договір відповідає нормам чинного законодавства, укладений з дотриманням положень статті 203 Цивільного кодексу України, направлений на настання реальних наслідків, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним.
При цьому, судами вірно відзначено про недоведеність позивачем порушення його прав оспорюваним договором, оскільки саме укладення такого договору між відповідачами та боржником не може порушувати ніяких прав позивача, а кредитні зобов'язання боржника не відносяться до предмету доказування у цій справі.
Посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права та незалучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Досвідне підприємство "Донвуглезбут" спростовуються наступним.
Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (абзац 4 пункту 1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 3).
З огляду на те, що характер прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Досвідне підприємство "Донвуглезбут" з прийняттям судового рішення у цій справі не змінений, останнього не наділено новими правами та на нього не покладено нові обов'язки, відсутні підстави для залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних на предмет спору.
Інші доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України постанова Донецького апеляційного господарського суду від 07.05.2012 та рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2012 у справі №6/350пд ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.05.2012 та рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2012 у справі №6/350пд господарського суду Донецької області залишити без змін.
Головуючий суддя: Т. Козир
судді: Л. Гольцова
Л. Іванова