ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" липня 2012 р. Справа № 5024/2245/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіГончарука П.А.,
суддіКондратової І.Д.,
суддіСтратієнко Л.В.,
за участю представників сторін
від позивачане з'явився;
від відповідача не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Каховського колективного торгівельного виробничого підприємства "Меліоратор"
на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.01.2012р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.05.2012р.
у справі№ 5024/2245/2011 Господарського суду Херсонської області
за позовомКомунального підприємства "Житловик-Свєтлово"
доКаховського колективного торгівельного виробничого підприємства "Меліоратор"
пророзірвання договору оренди
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2011 р. Комунальне підприємство (надалі - КП) "Житловик-Свєтлово" звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Каховського колективного торгівельного виробничого підприємства (надалі -ККТВП) "Меліоратор" про розірвання договору № 15 оренди комунального майна міста Каховка.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав про безпідставне укладення відповідачем договорів суборенди без дозволу позивача та невиконання відповідачем умов договору щодо страхування об'єкту оренди та нотаріального посвідчення договору.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та договором оренди не встановлено, що орендар має право передати в суборенду майно лише за згодою орендодавця; умови договору щодо страхування об'єкта оренди відповідачем виконані, що підтверджується договорами страхування майна; договір оренди не підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки положеннями спеціального Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не передбачено обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації договорів оренди комунального майна. Крім того, відповідач зазначив, що не заперечує проти нотаріального посвідчення договору оренди, проте позивач ухиляється від вчинення відповідних дій.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 16.01.2012 р. (суддя Людоговська В.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.05.2012 р. (колегія суддів у складі у складі : головуючого судді: Мацюри П.Ф., суддів: Андрєєвої Е.І. та Ліпчанської Н.В.), в позові відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору оренди, місцевий господарський суд виходив з того, що договір оренди, що є предметом спору у даній справі, укладений строком на 5 років, а тому у відповідності до ст. 793, 794 Цивільного кодексу (надалі -ЦК) України підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Оскільки договір оренди не пройшов державної реєстрації, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідності до ст. 640 ЦК України договір оренди вважається неукладеним і таким, що не породжує для сторін права та обов'язки. З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 16.01.2012р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.05.2012р. у справі № 5024/2245/201 та залишити позов без розгляду.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 210, ч. 2 ст. 220, ст. 793 ЦК України, ч. 1 ст. 79, п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу (надалі -ГПК) України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01 січня 2010р. між КП "Житловик-Свєтлово" (надалі - орендодавець) та ККТВП "Меліоратор" (надалі - орендар) укладено договір оренди комунального майна територіальної громади міста Каховки №15 (надалі - договір), за яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно за адресою м. Каховка, площею 657,3 кв.м., що знаходиться на балансі орендодавця і розташоване за адресою: пр-т. Ворошилова, 3.
Господарськими судами встановлено, що договір укладений в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору оренди, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір оренди, що є предметом спору у даній справі, укладений строком на 5 років, а тому у відповідності до ст. 793, 794 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Оскільки договір оренди не пройшов державної реєстрації, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідності до ст. 640 ЦК України договір оренди вважається неукладеним і таким, що не породжує для сторін права та обов'язки.
Колегія погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.
Орендні відносини у сфері господарювання регулюються статтею 283 ГК України, відповідно до пункту 1 якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Пунктом 6 цієї статті визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до приписів ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Сферу орендних відносин, предметом яких є державне та комунальне майно, врегульовує Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року N 2269-XII, який набрав чинності 02 червня 1992 року (надалі -Закон N 2269-XII).
За загальним правилом, яке визначено у ст. 12 Закону N 2269-XII, договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Закон N 2269-XII не встановлює загальнообов'язковості нотаріального посвідчення (нотаріальної форми) та державної реєстрації договору оренди державного та комунального майна.
Разом з тим, з прийняттям ЦК України, що набрав чинності з 1 січня 2004 р., законодавцем було впроваджено правовий механізм нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочинів та нормами ст.ст. 793, 794 цього Кодексу встановлено обов'язкове нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію для договорів оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладених строком на три роки і більше.
Враховуючи те, що ЦК України прийнятий пізніше Закону N 2269-XII, правові норми цього Кодексу щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договорів оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладених строком на три роки і більше, мають перевагу у застосуванні перед нормами Закону N 2269-XII, які вимагають лише додержання письмової форми договору державного та комунального майна.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір оренди, що є предметом спору у даній справі підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди комунального майна, укладеного строком на три роки і більше, дотримується також Верховний Суд України (постанова ВСУ від 2 вересня 2008 р. № 25-16/394-06-10570).
У відповідності з ч. 1 ст. 209 та ч. 1 ст.210 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Зі змісту ч. 3 ст. 640 цього Кодексу вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та скаржником не спростовано факти відсутності нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору оренди від 01.01.2010 р., що у відповідності до ч. 3 ст. 640 ЦК України свідчить про неукладеність договору оренди, що є предметом спору у даній справі.
Встановивши ці обставини, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову про розірвання договору оренди, оскільки не може бути розірваний договір, який не вчинено.
Враховуючи, що посилання скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження та жодними доводами скаржника не спростовано обґрунтованих висновків господарських судів, судові рішення у даній справі підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга -без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Каховського колективного торгівельного виробничого підприємства "Меліоратор" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 16.01.2012р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.05.2012р. у справі № 5024/2245/2011 -без змін.
Головуючий суддя Гончарук П.А.
Суддя Кондратова І.Д.
СуддяСтратієнко Л.В.