ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________________________________________________________________________________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

06 липня 2012 р. Справа 17/19/2012/5003

Господарський суд Вінницької області у складі судді Стефанів Т. В.,

при секретарі судового засідання Шевченко О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,

59100, АДРЕСА_1

до: Публічного акціонерного товариства "Вінницьке Управління механізації і

автотранспорту",

21022, вул. Тарногродського, 48, м. Вінниця

про стягнення 20 313,02 грн. заборгованості з орендної плати та 15 000 моральної шкоди

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2- за дорученням;

позивач: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_3- за дорученням;

відповідача: Сегеда О. Г.- керівник

ВСТАНОВИВ :

25.04.2012 р. фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Вінницьке Управління механізації і автотранспорту" заборгованості 20 313,02 грн. з орендної плати та 15 000 моральної шкоди.

Ухвалою від 27.04.2012 р. порушено провадження у справі № 17/19/2012/5003 з призначенням судового засідання на 22.05.2012 р.

22.05.2012 р. у зв'язку з ненаданням сторонами всіх доказів, необхідних для вирішення спору, розгляд справи було відкладено до 19.06.2012 р. та 19.06.2012 р. - до 06.07.2012 р.

В судове засідання 06.07.2012 р. з'явились позивач і представник позивача, які позовні вимоги підтримали у повному об'ємі . Крім того, подали заяву про збільшення позовних вимог стосовно витрат на правову допомогу та судових витрат, яку суд прийняв в порядку ст.22 ГПК України.

Представники відповідача в судовому засіданні 06.07.2012 р. позовні вимоги визнали частково в сумі 10 920,00 грн., проти решти позовних вимог заперечили з підстав, викладених у відзиві. Однак, в той же час, вважають, що позовну заяву подано з порушенням строку позовної давності, а тому у позові слід відмовити.

Щодо строків позовної давності позивач та представник позивача підтримали подане через канцелярію суду 07.06.2012 року пояснення від 05.06.2012 року (вх. канц. №08-46/6618/12), де позивач зазначає, що строки позовної давності не пропущені, а тому просить суд залишити без розгляду заяву про поновлення строків. Дане клопотання розглянуто судом у судовому засіданні 19.06.2012 р. та залишено без розгляду заяву про поновлення строків.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача, представників позивача, відповідача, враховуючи вимоги чинного законодавства, в тому числі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд встановив наступне.

26.11.2008 р. між фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) та Відкритим акціонерним товариством "Вінницьке Управління механізації і автотранспорту" (яке згідно статуту (а.с. 46-55) перейменовано у Публічне акціонерне товариство "Вінницьке Управління механізації і автотранспорту будівництва")) (замовник) укладено договір № 98 оренди за умовами якого замовник- відповідач замовив у виконавця-позивача з 26.11.2008 р. двадцять місць для поселення та проживання працівників управління, а виконавець - надає ці місця для проживання працівників замовника.

Розділами 2 та 3 договору сторони взяли на себе наступні обов'язки, зокрема, виконавець - згідно усно поданої заяви з 26.11.2008 р. надати двадцять місць в опалювальному приміщенні для проживання працівників управління та забезпечити їм належні умови проживання, надати стоянку для зберігання службового транспорту, а замовник - з 26.11.2008р. поселити 20 працівників управління і забезпечити дотримання належного порядку, при проживанні людей проводити попередню оплату на розрахунковий рахунок виконавця за календарний місяць проживання працівників, а також за надані послуги з розрахунку 30 грн. на добу за проживання одного працівника управління, але не менше як за 12 осіб так як для проживання працівників управління надається повністю будівля.

Також п. 4.1. договору сторони передбачили, що при несплаті більше як п'ять днів від початку поселення або наступного початку місяця замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 2-х відсотків від неоплаченої суми за кожен день прострочки платежу, а також виконавець має право в односторонньому порядку розірвати договір виселити працівників замовника.

Цей договір набирає чинності від дати підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2009 р. (п.6.1).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування 20 ліжко-місць, що стверджується актами виконаних робіт (а.с.19-23), зокрема із 26.11.2008 р. по 27.12.2008 р. проживали 32 дні 12 працівників на суму 11 520,00 грн., з 14.01.2009 р. по 31.01.2009 р. проживали 9 днів 12 працівників і 9 днів проживали 15 працівників на суму 7 290,00 грн., з 01.02.2009 р. по 28.02.2009 р. проживали 13 днів 12 працівників, 2 дні - 13 працівників і 13 днів - 15 працівників на суму 11 310,00 грн., з 01.03.2009 р. по 31.03.2009 р. проживали 17 днів 12 працівників та 14 днів 15 працівників на суму 12 420,00 грн.

З 01.04.2009р. по 31.04.2009 р. теж надавалось житло в оренду, та, як зазначено в записці виконроба ВАТ "Вінницьке УМіА" - ОСОБА_5 (а.с. 24) з 01.04.09р. по 04.04.2009 р. проживали 10 працівників та з 04.04.2009 р. по 15.04.2009 р. - 6 працівників, таким чином, відповідно до п. 3.1 договору загальна вартість наданих послуг за період з 01.04.2009 р. по 15.04.2009 р. становить 5 400,00 грн.

Таким чином загальна сума наданих послуг по орендній платі становить 47 940,00 грн.

Відповідач здійснив часткові розрахунки на суму 31 620,00 грн., що стверджується виписками по рахунку (а.с. 25-29).

Станом на день розгляду справи борг відповідача перед позивачем за надані послуги по орендній платі складає 16 320,00 грн.

Крім того, за неналежне виконання умов договору відповідачу нараховано інфляційні в сумі 2 524,22 грн. та 3% річних в сумі 1 468,80 грн. Також позивач просить стягнути моральну шкоду в сумі 15 000 грн.

Беручи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами склалися правовідносини, які випливають з договору оренди.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 26.11.2008 р. був укладений договір оренди № 98, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування 20 ліжко-місць. В порушення вимог договору відповідач не виконував належним чином свої зобов'язання по орендній платі, внаслідок чого заборгував позивачу 16 320,00 грн. Вказані обставини підверджуються наданими позивачем доказами, а саме договором, актами виконаних робіт, виписками по рахунку.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі - 16 320,00 грн. підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Доводи відповідача щодо того, що в квітні 2009 р. працівники відповідача не проживали у позивача, тобто фактично послуга не надавалась і акт виконаних робіт не був проведений до уваги судом не приймаються та спростовується матеріалами справи.

Так, зокрема, в матеріалах справи міститься акт виконаних робіт за період з 01.04.2009 р. по 15.04.2009 року (а.с.113), підписаний представником відповідача, згідно якого загальна сума послуг за квітень місяць складає 3 000 грн. Дана сума знайшла своє підтвердження і у акті звірки взаємних розрахунків станом на 07.04.2010 року, підписаному обома сторонами із застереженнями від позивача щодо суми боргу за квітень, яка, на його думку, повинна складати 5 400 грн. (а.с.90). Таким чином, відповідач, підписавши акт за квітень 2009 року на суму 3 000 грн. та акт звірки взаємних розрахунків станом на 07.04.2010 року підтвердив факт проживання в будівлі ПП ОСОБА_1 Розписка працівника ПАТ "Вінницьке УМіА" - ОСОБА_5 від 14.04.2009 р. (а.с.24), яка міститься в матеріалах справи, теж підтверджує факт проживання працівників ПАТ "Вінницьке УМіА" у будівлі ПП ОСОБА_1 по 15.04.2009 року. Пояснення відповідача щодо відсутності у їх працівника необхідних повноважень на написання такого документу судом до уваги не приймається.

Таким чином, виходячи з умов договору (п.3.1.) позивачем правомірно нараховано орендну плату за квітень 2009 року в сумі 5 400 грн.

Окрім основного боргу, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2524,22 грн. інфляційних нарахувань та 1468,80 грн. - 3% річних.

Так, розглянувши питання щодо обґрунтованості заявлених вимог судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на наведені приписи закону, суд, провівши перерахунок заявлених до стягнення індексу інфляції та 3% річних, встановив, що вони здійснені в межах чинного законодавства та умов договору.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 2 524,22 грн. інфляційних нарахувань та 1 468,80 грн. - 3% річних підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення 15 000 грн. моральної шкоди.

Стосовно стягнення моральної шкоди в розмірі 15 000 грн., суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, позивач стверджує, що отримання прибутку є єдиним джерелом доходу позивача. Порушення взятих на себе зобов"язань відповідачем призвело до порушення очікувань позивача на прибуток. Таким чином, через неможливість продовження активного громадського життя за відсутності коштів за орендну плату, порушення стосунків з оточуючими людьми (його сім"єю), та настання інших негативних наслідків, до яких відносяться неможливість подальшого інвестування в розвиток свого бізнесу щодо здачі в оренду приміщень, а отже, можливості збільшення прибутковості даної діяльності зі здачу в оренду приміщень. Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача позивач змушений був пройти лікування в лікарні, в очному відділенні.

Проте, позивачем не доведена завдана йому моральна шкода неправомірними діями відповідача.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода щодо юридичних осіб може полягати, зокрема у приниженні престижу або ділової репутації юридичної особи.

Керуючись положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судом не встановлено факту приниження ділової репутації позивача, оскільки з дій відповідача не вбачається, що невиконання його зобовязань за договором направлено саме на завдання шкоди діловій репутації позивача.

Отже, суд не заперечуючи факт понесення певних збитків позивачем внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо сплати вартості отриманих послуг, дійшов висновку, що як факт завдання моральної шкоди, так і причинно-наслідковий зв'язок між діями та завданою, на думку позивача, моральною шкодою під час розгляду справи підтверджені не були, внаслідок чого, вимога щодо відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 15 000 грн. задоволенню не підлягає.

Крім того, позивачем заявлено до відшкодування за рахунок відповідача понесених витрат на оплату правової допомоги та витрат на відрядження в розмірі 5 392,76 грн. За результатами розгляду цієї вимоги суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач змушений був звернутись за юридичною допомогою та захистом своїх порушених прав.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як вбачається із матеріалів справи 14.05.2012 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та юридичною фірмою Приватне підприємство "Мегаліс", укладено договір про надання юридичних послуг з підготовки документів та з юридичного супроводу розгляду справи, виконання даного обов'язку покладено на начальника юридичного відділу ПП "Мегаліс" ОСОБА_2

Відповідно до розділу 4 за роботу, виконану юридичною фірмою замовник сплачує в касу виконавця по факту виконаного об'єму робіт відповідно до касового ордера. В підтвердження понесених позивачем витрат на оплату юридичних послуг в загальному розмірі 1 500 грн. позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордера серії КР № 54 від 06.07.2012 р.на суму 1 500,00 грн.

В підтвердження понесених позивачем витрат на відрядження позивачем надано накази на відрядження, посвідчення про відрядження, звіти про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, довідки ТОВ "Чернівціавтотранс" на загальну суму 3 892,76 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимога позивача по відшкодуванню витрат на оплату юридичних послуг та витрат на відрядження є обгрунтованою, законною, підтверджена матеріалами справи (а.с. 97-112), а тому підлягає задоволенню.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Крім того, судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 1 859, 80 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією № 21692.174.1 від 06.04.2012 р.

Частина 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" вiд 08.07.2011 № 3674-VI зазначає, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі в залежності від виду спору.

В силу підпункту 1 п. 2 ч.2 ст.4 вказаного Закону, за подання до господарського суду позовних заяв майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Статтею 13 Закону України " Про Державний бюджет України на 2012 рік" визначено мінімальну заробітну плату на поточний рік, а саме у місячному розмірі: з 1 січня - 1073 гривні.

Враховуючи вимоги, встановлені підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011р., розмір судового збору, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту, мав би становити 1 609,50 грн.

Внесення судового збору у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.7 Закон України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст. ст. 43, 45, 22, 32, 33, 34 ,43, 44, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Вінницьке Управління механізації і автотранспорту" (код 05465488, 21022, вул. Тарногродського, 48, м. Вінниця, р/р 2600731285, МФО 0362317 в Ощадбанку № 8672 м. Вінниця) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_2, 59100, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_3 в ЧОД «Райффайзен банк Аваль»м. Чернівці, МФО 380805) -16 320,00 грн. основного боргу, 2 524,22 грн. інфляційних, 1 468,80 грн. 3% річних та 1 609,50 грн. витрат на сплату судового збору, 5 392,76 грн. судових витрат.

3. В решті позовних вимог -відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (код НОМЕР_2, 59100, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_3 в ЧОД «Райффайзен банк Аваль»м. Чернівці, МФО 380805) з Державного бюджету України через відповідний територіальний орган Держказначейства України 250,30 грн. судового збору, зайво сплаченого за квитанцією № 21692.174.1 від 06.04.2012 р. (оригінал квитанції - у матеріалах справи № 17/19/2012/5003).

6. Засвідчений гербовою печаткою суду оригінал даного рішення є підставою для повернення позивачу судового збору у встановленому цим рішенням розмірі.

Повне рішення складено 10 липня 2012 р.

Суддя Стефанів Т.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи