РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" жовтня 2006 р. | Справа № 5/290-3727 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрушків Г.З.
Розглянув справу
За позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Тернопіль
До відповідача: Закритого акціонерного товариства „Тернопільська меблева фабрика”, вул.Білецька, 56, м.Тернопіль
За участю представників сторін:
Позивача: Гловак В.І. –гол. спеціаліст відділення (дор. № 03-105/1339 від 31.08.2006р.)
відповідача: Бородюк М.С. –директор
Суть справи:
В розпочатому судовому засіданні представнику позивача та відповідача роз’яснено права і обов’язки сторін, передбачені ст.ст.20, 22, 81-1 ГПК України.
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом в господарський суд Тернопільської області про стягнення з Закритого акціонерного товариства „Тернопільська меблева фабрика”, вул.Білецька, 56, м.Тернопіль –11662грн.93коп., із них: 11287грн.50коп. адміністративно-господарських санкцій за не створення двох робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році та 375грн.43коп. пені у зв’язку з порушенням терміну сплати відповідних санкцій.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідач не виконав нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році –із нормативу два робочих місця для працевлаштування інвалідів, фактично жодного інваліда працевлаштовано не було, за що відповідач, згідно ст.20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, повинен сплатити штрафні санкції у розмірі 11287грн.50коп. та 375грн.43коп. пені у зв’язку з порушенням терміну сплати відповідних санкцій.
Відповідач у відзиві на позов від 16.10.2006р. та його повноважний представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що відповідно до ст.. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та п. 5, 10-14 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, а на підприємства покладено обов’язок інформувати відповідні органи про створення зазначених робочих місць, і повідомив, що у 2005 році у товаристві було створено відповідно до нормативу два робочих місця для працевлаштування інвалідів, про що було подано інформацію в Тернопільський міський центр зайнятості, Управління праці та соціального захисту Тернопільської міської ради, але жодного інваліда для працевлаштування відповідними органами не направлялись.
Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та зазначив, що оскільки згідно Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК., органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, та оскільки на товаристві відповідача інвалідів не працевлаштовано, то відповідно останнім не виконано норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що є підставою для стягнення з нього штрафних санкцій.
У відповідності до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
З огляду на те, що ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлює, що у разі несплати адміністративно-господарської санкції суб’єктом господарювання її стягнення проводиться за рішенням господарського суду, приймаючи до уваги інформаційний лист Верховного суду України № 3.2.-2005 від 26.12.2005 року, дана справа розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши подані сторонами докази в обґрунтування відповідно своїх вимог і заперечень, судом встановлено наступне:
- Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів відповідно до Положення “Про Фонд України соціального захисту інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2002р. №1434 є урядовим органом державного управління і п. 3 цього Положення передбачено, що одним із основних завдань Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
- Відповідно до пп. 3 п.4 та пп..3 п. 5 зазначеного Положення Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами сум штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та проводити перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
- Порядок встановлення нормативів робочих місць для інвалідів передбачено ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції станом на 01.01.2005 року), далі –Закон, відповідно до якої для підприємств встановлюється норматив місць в розмірі 4-х відсотків від загальної кількості працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
- Як випливає із даних Закритого акціонерного товариства „Тернопільська меблева фабрика”, зазначених у Державній статистичній звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, поданій відповідачем до Фонду, середня облікова чисельність працівників склала –48 осіб, і відповідно норматив для працевлаштування інвалідів становить в кількості 2-х робочих місць, фактично, як слідує із даного звіту, інваліди у товариство за згаданий період не працевлаштовані.
- Пунктами 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів", надалі –Положення, передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
- Як слідує з матеріалів справи, а саме: листів відповідача від 22.03.2005р. №30 та від 01.09.2005р. № 104, листа від 01.09.2005р. № 105, листа Управління праці та соціального захисту від 19.10.2005р. №1636, листа (відповіді) Тернопільського міського центру зайнятості від 16.10.2006р. №07/1658, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідачем у 2005 році було створено два робочих місця для працевлаштування інвалідів і направлено інформацію про наявність двох вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів до Тернопільського міського центру зайнятості, Управління праці та соціального захисту Тернопільської міської ради.
- У відповідності до вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції Закону на час звітного періоду (періоду за який заявлено санкції до стягнення), пунктів 10, 11, 12, 13 Положення працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.
- Проте позивачем, відповідно до вимог ст.33, 34 ГПК України не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що згадані органи направляли інвалідів для працевлаштування на ЗАТ „Тернопільська меблева фабрика” а також доказів сприяння в їх працевлаштуванні у товаристві (докази надання підприємству індивідуальних програм реабілітації інвалідів) та доказів інформування відповідача про наявність інваліда, групи інвалідів із зазначенням історії захворювання, не представлено доказів здійснення Фондом соціального захисту інвалідів (його Тернопільським обласним відділенням) перевірки, щодо створення підприємством робочих місць для працевлаштування інвалідів, та відсутності таких місць на товаристві відповідача.
- Не здобуто судом доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство відповідача для працевлаштування.
- Посилання позивача на те, що оскільки на товаристві відповідача у 2005р. інвалідів не працевлаштовано, то відповідно останнім відповідних робочих місць не створено на підставі норм Положення, які визначають, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК., органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, тому відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, що є підставою для стягнення з нього штрафних санкцій, не заслуговують на увагу з огляду на те, що:
як випливає, із зазначених норм Положення, спеціалізоване робоче місце інваліда може бути створене лише при наявності інваліда (ч.2п.2 Положення), оскільки таке робоче місце повинно бути обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуванням і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендацій МСЕК, професійних навичок і знань інваліда, і таке робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК., органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, та, як встановлено вище, інваліди у товариство відповідача для працевлаштування не направлялись, то відповідно ним і не могли бути створені спеціалізовані робочі місця.
А, як встановлено вище, відповідачем відповідно до норм Положення, згідно яких підприємства можуть створювати звичайні робочі місця, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для працевлаштування інваліда (ч.1п.2 Положення), було створено два робочі місця, про що він повідомив відповідні органи працевлаштування інвалідів, тим самим ним виконаний обов’язок, покладений Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо створення двох робочих місць для працевлаштування інвалідів, а, як зазначено вище, обов’язок працевлаштування віднесено до компетенції відповідних органів.
Крім того, слід зазначити, що стаття 218 Господарського кодексу України, передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. І, як зазначено вище, Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачає сплату штрафних санкцій (а не обов’язкових платежів), тобто припускає наявність протиправних дій з боку відповідача чи порушень вимог Закону, та чітко визначає, як порушення, відмову в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення інваліда за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності ( ст. 17 Закону).
Судом не здобуто, а позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність з боку відповідача таких протиправних дій.
З огляду на викладене, господарський суд визнає позовні вимоги позивача щодо притягнення відповідача до відповідальності за ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” неправомірними та такими, що не підлягають до задоволення.
У відповідності до вимог ст.ст.44-49 Господарського процесуального кодексу України, п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, судові витрати не стягуються.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України господарський суд
В И Р І Ш И В :
1. В позові –відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор –апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.
Суддя Г.З. Андрушків