ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
14 червня 2012 року 11:15 год. № 2а-7007/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі
головуючого судді О.М.Чудак,
за участю секретаря судового засідання І.В.Старець,
представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
встановив:
23 травня 2012 року Київський міський центр зайнятості (Київський МЦЗ) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 (ОСОБА_2.) про стягнення, на їх думку, незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 6230 грн 87 коп.
Зазначили, що відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 02 березня 2000 року №1533-ІІІ (Закон №1533) застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття.
Для надання статусу безробітного та виплати матеріального забезпечення, особи повинні подавати до центру зайнятості по місцю реєстрації документи з достовірними даними. Крім того, відповідно до частини другої статті 36 цього ж Закону, застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати і відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм такого забезпечення.
Як стало відомо за результатами здійснення SQL-запит щодо виявлення осіб які на день надання статусу безробітного не припинили підприємницьку діяльність, відповідач ОСОБА_2, будучи відповідно до статті 1 Закону України «Про зайнятість населення»від 01 березня 1991 року №803-ХІІ зайнятою особою, обманним шляхом, тобто не повідомивши, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець, 14 листопада 2011 року набула статусу безробітної та до 06 квітня 2012 року отримувала допомогу по безробіттю.
За таких обставин, ОСОБА_2 запропоновано добровільно повернути зазначену суму допомоги по безробіттю, однак станом на час звернення до суду кошти від відповідача не надходили.
Таким чином, посилаючись на те, що дії ОСОБА_2 потягли переплату коштів з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в сумі 6230 грн 87 коп., тобто відповідно до частини третьої статті 36 Закону №1533 внаслідок умисного невиконання відповідачем своїх обов'язків та зловживання ними вказана сума сплачена безпідставно, а також враховуючи, що у разі відмови застрахованої особи добровільно повернути кошти чи просто у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється через органи судової влади, - центр зайнятості просив стягнути з відповідача кошти в судовому порядку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, а ухвалою суду від 28 травня 2012 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник Київського МЦЗ -головний спеціаліст -юрисконсульт Солом'янського районного центру зайнятості ОСОБА_1 (довіреність від 12.03.2012 №08-1977) заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.
Відповідач -ОСОБА_2 про задоволення позову заперечила, посилаючись на те, що дійсно реєструвалась суб'єктом підприємницької діяльності, однак в подальшому найняла фахівця в галузі права для оформлення припинення такої діяльності та подала до податкової інспекції необхідні документи. Згідно наступних повідомлень підприємницьку діяльність припинено, а тому вона добросовісно звернулась до центру зайнятості. Більше того, підприємницькою діяльністю фактично не займалась, доходів не отримувала.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідив матеріали справи та надав їм юридичну оцінку.
Так, судом встановлено, що для вирішення питання свого працевлаштування ОСОБА_2 07 листопада 2011 року звернулася до Солом'янського районного центру зайнятості, а 14 листопада 2011 року подала заяву про надання їй статусу безробітної та виплату відповідної допомоги. При цьому зазначила, що як суб'єкт підприємницької діяльності не зареєстрована, трудовою діяльністю не займається та пенсію не отримує (а.с. 7).
Як вбачається із персональної картки відповідача №026911110700004 у зв'язку із відсутністю підходящої роботи, 14 листопада 2011 року ОСОБА_2 надано статус безробітної та призначено відповідну допомогу.
З обліку в Солом'янському РЦЗ відповідач знята 24 квітня 2012 року згідно з абзацом 9 підпункту 1 пункту 20 Порядку.
Відповідно до довідки центру зайнятості від 14 травня 2012 року №2718, за цей період ОСОБА_2 отримала допомогу по безробіттю в сумі 6230 грн 87 коп.
Центром зайнятості здійснено SQL-запит щодо виявлення осіб які на день надання статусу безробітного не припинили підприємницьку діяльність. В результаті виявилось, що на момент реєстрації та в період перебування в 2011 -2012 роках на обліку як безробітної, ОСОБА_2 надала недостовірні дані стосовно реєстрації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, так як станом на 14 листопада 2011 року була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.
На підставі доповідної записки заступника начальника ОПН Солом'янського РЦЗ директором центру зайнятості 24 квітня 2012 року винесено наказ про відшкодування коштів №41, тобто вжито заходів по поверненню коштів.
Копію даного наказу та повідомлення про необхідність сплати коштів протягом п'ятнадцяти робочих днів ОСОБА_2 отримала нарочно 25 квітня 2012 року, про що свідчить її підпис. Враховуючи, що добровільно 6230 грн 87 коп. у встановлений строк відповідачем не повернуті, центр зайнятості звернувся до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що з 01 січня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»(в редакції тут і на далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону, законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Закону України «Про зайнятість населення»та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення», безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Для одержання статусу безробітного, громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку пошуку роботи, до центру зайнятості відповідну заяву та письмову інформацію про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів та не зареєстрований як фізична особа -підприємець.
У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання.
У випадку безробіття, згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.
Зокрема, відповідно до статті 7, видами забезпечення за цим Законом є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Що стосується безпосередньо допомоги по безробіттю, то слід зазначити, що відповідно до статті 22 Закону №1533, застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.
Допомога по безробіттю також призначається та виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.
Відповідно до пунктів 6.2, 6.3 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року №307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за №915/5136, (Порядок надання допомоги), допомога по безробіттю призначається на підставі особистої заяви безробітного, довідки (довідок) про середню заробітну плату (дохід) за останнім місцем (декількома місцями) роботи чи служби, трудової книжки, військового квитка, копії цивільно-правового договору, за пред'явленням, у разі наявності, свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.
Рішення про призначення допомоги по безробіттю, її розмір і строки виплати, відкладення, скорочення та припинення виплати оформлюється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься до картки персонального обліку безробітного.
Згідно із підпунктом 1 пункту 5.4 Порядку надання допомоги, тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів, зокрема, у разі приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу (у тому числі за межами України) або здійснення іншої діяльності за винагороду в період одержання допомоги по безробіттю - на строк не менше кількості календарних днів тимчасової роботи, порушення умов і строку реєстрації, перереєстрації як безробітного -на строк не менше 30 календарних днів.
Відповідно до підпункту 1 пункту 5.5 цього ж Порядку, виплата допомоги припиняється, зокрема, у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами), призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості (з дня встановлення порушення), закінчення строку її виплати (з наступного дня після закінчення строку виплати).
Згідно із пунктом 6.14 Порядку надання допомоги, якщо під час її одержання безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.
Наведене положення кореспондує і статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яка передбачає, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.
Тобто, як вбачається із наведених правових положень, районними центрами зайнятості з метою запобігання незаконному отриманню матеріального забезпечення та соціальних послуг може проводитись розслідування обґрунтованості таких виплат.
Механізм розслідування визначений Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації від 13 лютого 2009 року №60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року №7-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 року №232/1648 (Порядок розслідування).
Так, відповідно до пунктів 2, 3 вказаного Порядку, розслідування здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.
Перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття у разі, зокрема, коли під час перебування особи на обліку як безробітної до центру зайнятості надійшла інформація від державних органів, підприємств, установ, організацій чи громадян про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, або така інформація розміщена в засобах масової інформації.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття зобов'язаний контролювати правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань страхування на випадок безробіття, правильність призначення роботодавцем та виплати застрахованим особам допомоги по частковому безробіттю.
Згідно із пунктами 7-9 цього Порядку, рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом.
Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.
У разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року №1155, відмови особи чи роботодавця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
Таким чином, аналіз наведеного законодавства дає можливість дійти висновку про те, що держава в особі Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виступає гарантом забезпечення реалізації застрахованими особами своїх прав.
Тобто, застрахованій особі, державою забезпечується у випадку відсутності заробітку або інших передбачених законодавством доходів через відсутність роботи отримання матеріальної підтримки у вигляді виплати допомоги.
В свою чергу, особа вільна у бажанні застосувати своє право на соціальне забезпечення або не скористатися ним. У всіх випадках конкретний вид соціального забезпечення надається особі лише після її звернення із заявою і прийняття рішення компетентного органу про призначення пенсії, соціальної допомоги, послуги.
При цьому, слід враховувати, що зазначені правовідносини реалізуються за умови, що обидві сторони, як держава в особі Фонду, так і особа, несуть як права так і обов'язки, а у разі зловживання правом або неналежного виконання обов'язків притягуються до юридичної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, зареєстрована в Солом'янському РЦЗ 07 листопада 2011 року як безробітна ОСОБА_2 до 24 квітня 2012 року отримувала допомогу по безробіттю.
Однак, внаслідок здійснення SQL-запит щодо виявлення осіб які на день надання статусу безробітного не припинили підприємницьку діяльність встановлено, що відповідач на день набуття статусу безробітної згідно із статтею 1 Закону України «Про зайнятість населення»була зайнятою особою, а саме станом на 14 листопада 2011 року була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.
За вказаних обставин, Солом'янським РЦЗ встановлено порушення ОСОБА_2 порядку отримання статусу безробітної та допомоги по безробіттю, тобто констатовано недотримання обов'язку своєчасно подати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їй забезпечення, що потягло за собою виникнення переплати коштів з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Фактично, Солом'янським РЦЗ зроблено висновок про те, що реєстрація суб'єктом підприємницької діяльності забороняється, оскільки суперечитиме самій природі даної допомоги, так як уже є свідченням самозайнятості особи.
Таким чином, директором РЦЗ прийнято наказ про повернення коштів в сумі 6230 грн 87 коп.
При цьому, слід зазначити, що за даного предмету спору суд не оцінює правомірність прийнятого наказу про повернення коштів, оскільки це свідчило б про вихід за межі позовних вимог. У даній справі, суд обмежується лише вимогою про стягнення, яка спрямована на здійснення державного контролю за виплатою матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 на виклик до центру зайнятості з'явилася та в судовому засіданні із заявленою сумою погодилась. Відповідач заперечує обізнаність у наявній реєстрації та можливість її впливу без фактичного отримання доходів на реєстрацію як безробітної та отримання матеріальної допомоги. З такими посиланнями суд погодитись не може, оскільки як зазначалось вище реєстрація суб'єктом підприємницької діяльності уже є свідченням само зайнятості та виключає наявність підстав для виплати коштів.
За таких обставин, в адміністративних справах за зверненням суб'єкта владних повноважень з позовом до фізичної чи юридичної особи про стягнення коштів, тобто у випадках, визначених законом, адміністративний суд надає упереджувальний захист правам, свободам та інтересам особи.
При цьому, щоб не допустити зловживань суб'єкта владних повноважень та можливих порушень прав, свобод чи інтересів, Конституцією та законами України встановлено судовий контроль за вжиттям таких заходів.
Адміністративний суд у зазначених справах, згідно з частиною першою статті 2 КАС України, перевіряє, зокрема, чи не буде порушено (у тому числі безпідставно обмежено) права, свободи та інтереси осіб у разі задоволення адміністративного позову суб'єкта владних повноважень.
В цьому аспекті, вирішуючи питання і щодо компетенції адміністративного суду варто зазначити таке.
Державним органом, який створений для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, а також здійснення інших функцій згідно вказаного Закону, є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Фонд є цільовим нецентралізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, а кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
Відповідно до статей 10, 12 Закону №1533, управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.
Управління Фондом здійснюють правління Фонду та виконавча дирекція Фонду. До складу правління Фонду входять по 15 представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов'язки на громадських засадах.
Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконавчої дирекції Фонду.
Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та забезпечує дотримання законодавства України про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.
Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.
Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, зокрема, контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду.
Центр, відповідно до покладених на нього завдань надає соціальну підтримку громадянам, які визнані в установленому порядку безробітними, в тому числі, призначає і виплачує допомогу по безробіттю, а також має право на припинення її виплати згідно чинного законодавством порядку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Такі випадки, стосовно позивача, встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відповідно до якого, робочі органи виконавчої дирекції Фонду мають повноваження проводити збір страхових внесків, застосовувати фінансові санкції, передбачені законом, у разі порушення порядку сплати страхувальниками страхових внесків, стягувати із страхувальника передбачені законом штрафи та застосовувати інші фінансові санкції за недотримання закону, а також представляти інтереси Фонду в судових та інших органах.
Згідно із статтею 39 Закону №1533, спори, що виникають із правовідносин загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до пункту 8 Порядку розслідування, у разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, відмови юридичної особи чи фізичної особи - підприємця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 6.14 Порядку надання допомоги, якщо безробітний відмовився добровільно повернути кошти, питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.
Тобто, в наведених положеннях концентрована чітко визначена законом правова підстава можливості звернення з позовом, що відповідає частині четвертій статті 50 КАС України, відповідно до якої громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, у випадку, встановленому законом.
У даних правовідносинах однією із сторін виступає суб'єкт владних повноважень, а саме Київський міський центр зайнятості -робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового держаного соціального страхування України на випадок безробіття, між сторонами виникли спірні відносини, які за своєю природою є публічно-правовими, законодавством передбачено, що повернення відповідних коштів може здійснюватись в судовому порядку.
Отже, відповідно до статей 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, враховуючи те, що вимоги Київського МЦЗ є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, оскільки заявлена сума до стягнення складається із виплаченої ОСОБА_2 допомоги по безробіттю на підставі рішення позивача, яке ні до вищестоящого центру зайнятості, ні до суду не оскаржено, більше того не заперечується відповідачем, на даний час є чинним та таким, що підлягає виконанню, а у випадку відмови у добровільному виконанні підлягає забезпеченню примусом в судовому порядку, докази сплати відповідачем заявленої суми допомоги по безробіттю на час розгляду та вирішення справи - відсутні, а також те, що Київський МЦЗ має право звернутися до суду про стягнення такої заборгованості, а суд наділений відповідними повноваженнями, то суд вважає, що наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статями 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
постановив:
адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Київського міського центру зайнятості кошти в розмірі 6230 грн 87 коп.
Відповідно до частин першої, третьої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя О.М.Чудак