Справа №22ц-2004/2007р.               Головуючий в суді 1 інстанції: Шпідько В.Г.

Доповідач: Карайван Т.Д.

УХВАЛА Іменем України

9 серпня 2007 року Апеляційний суд Луганської області в складі:

Головуючого: Карайван Т.Д.

Суддів: Медведева A.M., Дмитрієвої Л.Д.

При секретарі: Кагадій І.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Луганську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1на рішення Лутугінського районного суду від 26 березня 2007 року за позовом ОСОБА_1до ДВАТ шахта "Білоріченська" ВО "Луганськвугілля" про відшкодування шкоди у зв"язку зі смертю годувальника,-

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2006 року позивачка звернулася з зазначеним позовом до суду. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що її чоловік ОСОБА_2. працював на шахті "Білоріченська" підземним машиністом гірничодобувних машин . 20 вересня 1978 року при виконанні трудових обов'язків він отримав травму від якої помер ІНФОРМАЦІЯ_1. З 1980 року по 1997 рік відповідач проводив їй щомісячні виплати у зв2язку зі смертю годувальника на утримання неповнолітнього сина.

У 2003 році їй виповнилося 55 років і вона стала непрацездатною. Рішенням Павлоградського міськрайсудусуду від 29 жовтня 2004 року був встановлений факт її знаходження на утриманні померлого чоловіка у період з 24 вересня 1976 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивачка вважає, що вона має право на відшкодування шкоди у зв"язку зі смертю свого чоловіка відповідно до цивільного законодавства та Закону України "Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання" , тому просила суд стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування шкоди щомісячні платежі в сумі 888,45 грн. виходячи із заробітку 1776 грн.89 коп.

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позовних вимог відмовлено у зв"язку з необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення , яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, осіб, які приймають участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає скаргу такою, що підлягає   задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи позивачці в задоволенні позову про відшкодування шкоди у зв"язку зі смертю годувальника, суд обґрунтовано послався на те, що позивачка на момент смерті свого чоловіка не   мала права на відшкодування такої   шкоди   згідно з

діючим на той час законодавством, а саме Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров"я пов"язаним з роботою, затвердженими Державним комітетом праці СРСР та ВЦРПС від 22 грудня 1961 року оскільки була працездатною, працювала і одержувала заробітну платню. Тобто, умови, за якими згідно закону позивачка мала б право на відшкодування шкоди на день смерті її чоловіка були відсутні.

На підставі Закону України "Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року, який діяв на час звернення позивачки з заявою про відшкодування шкоди на свою користь, у вигляді страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку відповідно до цього Закону, та особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, Української РСР, або України. Як видно з матеріалів справи та зважаючи на назване вище, таке право за позивачкою не встановлювалося , тому даний Закон щодо її вимог не може бути застосований. Окрім того, відповідно до Закону на теперішній час відшкодування шкоди провадиться відділеннями Фонду СНВ а не власником, до якого заявлені позовні вимоги.

Як роз"яснив Верховний Суд України в постанові пленуму від 27 березня 1992 року з наступними змінами "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роботодавцями виплачується потерпілим на виробництві та ч.1енам їхніх сімей (утриманцям) уся заборгованість із відшкодування матеріальної та моральної шкоди а в разі їх ліквідації без створення правонаступника -Фондом. При цьому спори, що виникають із приводи заборгованості, повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди.

Як видно з матеріалів справи у відповідача перед позивачкою заборгованості немає, за відшкодуванням шкоди остання не зверталася , суми відшкодування їй не призначалися.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення в цій частині є законним і обгрунтованим і не підлягає скасуванню.

Що стосується рішення в частині відмови позивачці в задоволенні позовних вимог про забезпечення побутовим вугіллям у період з 1998 року по 2003 рік, то апеляційний суд вважає, що рішення підлягає скасуванню з наступних   підставі.

Відповідно до норм ЦПК України СТ..118 позов пред"являється шляхом подання позовної заяви до суду, форма і зміст якої передбачені ст.119 ЦПК України. Як вбачається з матеріалів справи, позов про сплату вартості побутового вугілля, стосовно чого судом ухвалене рішення, позивачем не заявлявся. Позовна заява до суду не надходила. В матеріалах справи знаходиться звернення, в якому позивач просить порушити питання про відшкодування не отриманого позивачкою і належного їй вугілля, що не є позовними вимогами, оскільки не містять самих вимог.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що рішення в цій частині підлягає скасуванню. А оскільки позовні вимоги за якими ухвалене рішення не заявлялися, то підстав для ухвалення свого рішення, або передачі справи на новий розгляд немає.

Керуючись ст.хт..307,308,309,314,315 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Лутугінського районного суду від 26 березня 2007 року змінити. В частині відмови ОСОБА_1в позові до ДВАТ шахта "Білоріченська" про стягнення вартості не отриманого побутового вугілля скасувати. В решті рішення суду залишити без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.