ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2012 р. Справа № Б24/11-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. -головуючого (доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

Хандуріна М.І.,

розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Дніпропетровська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", м. Дніпропетровськ

на постанову та постановувід 19.04.2012 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.03.2012 р. господарського суду Дніпропетровської області

у справі№ Б24/11-10 господарського суду Дніпропетровської області

за заявою публічного акціонерного товариства "Толедо", м. Дніпропетровськ

дотовариства з обмеженою відповідальністю "Континенталь-Енерго", м. Дніпропетровськ

провизнання банкрутом

ліквідаторарбітражний керуючий Тущенко С.В.

голова комітету кредиторів ТОВ "Промислово-Інвестиційна компанія "Енерго-Інвест", м. Дніпропетровськ

в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "ВТБ Банк"ОСОБА_5, довір.,

ТОВ "ПІК "Енерго-Інвест"ОСОБА_6, довір.,

ліквідатор арбітражний керуючий Тущенко С.В.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2010 року порушено провадження у справі № Б24/11-10 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Континенталь-Енерго" (далі -Боржник, ТОВ) за заявою публічного акціонерного товариства "Толедо" (далі -Кредитор, ПАТ) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2012 року (суддя -Д.М. Полєв) ТОВ визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру строком на 1 рік - до 01.03.2013 року, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Тущенка С.В.

Не погодившись із цією постановою, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" в особі Відділення "Дніпропетровська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" (далі -Банк) звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2012 року та повернути справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду на стадію процедури санації.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2012 року (головуючий суддя -Виноградник О.М., судді: Верхогляд Т.А., Вечірко І.О.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2012 року -без змін.

Не погоджуючись з вказаними постановами судів попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" в особі Відділення "Дніпропетровська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2012 року, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2012 року та повернути справу до місцевого господарського суду для подальшого розгляду на стадію процедури санації.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема ст. 205 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 21 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників скаржника, голови комітету кредиторів ТОВ та ліквідатора Боржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суди попередніх інстанцій в ході розгляду справи встановили, що комітетом кредиторів було прийнято рішення про звернення до суду із клопотанням про визнання ТОВ банкрутом, відкриття відносно нього процедури ліквідації, призначення ліквідатора. Також, суди встановили, що в ході процедури санації Боржника його фінансовий стан не покращився, інших пропозицій щодо подальшого руху справи не надійшло, а план санації не був виконаний (через неможливість стягнення дебіторської заборгованості та неможливість реалізації активів Боржника у зв'язку із відсутністю пропозицій щодо їх придбання), кандидатура ж ліквідатора ТОВ була погоджена. За цих підстав місцевий суд дійшов висновку про визнання Боржника банкрутом, а суд апеляційної інстанції, підтримавши ці висновки, вказав, що визначені Банком фінансові показники вказані станом на день відкриття процедури санації, реалізація ж майна допускається також і на стадії ліквідації. Також, апеляційний суд зазначив, що реалізація плану санації без інвестора неможлива.

Заперечуючи такі висновки судів, заявник касаційної скарги зазначає, що постанова про визнання ТОВ банкрутом вже скасовувалась апеляційним судом, а справа направлялась на новий розгляд, висновок про банкрутство ґрунтується лише на рішенні комітету кредиторів Боржника, а пасив та актив останнього не досліджені, згідно ж цих показників майна Боржника достатньо для задоволення вимог кредиторів. Також скаржник зазначив, що вказані керуючим санацією показники активу та пасиву не відповідають дійсності та не співпадають, дані ж плану санації також не відповідають дійсності, а відповідні обставини не були досліджені судами.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із запереченнями скаржника, оскільки вони викладені без врахування всіх встановлених судами обставин справи та з невірним тлумаченням норм законодавства.

Так, порядок та підстави визнання боржника банкрутом визначені, зокрема, нормами ст. 22 Закону про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Такими випадками є, зокрема:

закінчення процедури розпорядження майном за відсутності клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації або пропозиції про укладення мирової угоди;

подання клопотання комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (ч. 8 ст. 16 Закону про банкрутство) тощо.

При цьому, відповідно до норм ч. 5 ст. 21 Закону про банкрутство комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури за наслідками розгляду звіту керуючого санацією.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами в оскаржуваних постановах, рішення про звернення до господарського суду із клопотанням про визнання ТОВ банкрутом було прийнято обраним загальним зборами кредиторів 08.10.2010 року, у відповідності до норм ст. 16 Закону про банкрутство, комітетом кредиторів Боржника на засіданні зборів комітету від 22.02.2012 року (місцевим судом помилково вказано -від 22.03.2012 року) за результатами розгляду звіту керуючого санацією Боржника, а відповідне клопотання подано до господарського суду (т. 2 а.с. 89-91, т. 4 а.с. 3-5, 11-38).

Крім викладеного, суд касаційної інстанції зазначає, що лише рішення комітету кредиторів про звернення до суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом не є достатньою умовою та підставою для визнання такого боржника банкрутом. За наявності вказаного клопотання комітету кредиторів, господарський суд самостійно має перевірити ознаки, за яких боржника може бути визнано банкрутом.

Стаття 1 Закону про банкрутство визначає категорію "банкрутство", як визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Таким чином ознаки, що складають категорію "банкрутство" відносно боржника встановлюються господарським судом за результатами розгляду справи та на підставі відповідних доказів в їх сукупності, а не лише на підставі клопотання комітету кредиторів.

Так, у справі були надані звіт керуючого санацією та фінансовий звіт ТОВ (т. 4 а.с. 11-38), яким судами надана правова оцінка, місцевим судом в постанові проаналізовані та надана правова оцінка господарській та виробничій діяльності ТОВ, враховані висновки та показники, наведені в звіті керуючого санацією та звіті про фінансові результати станом на 31.12.2011 року, а також додані докази на підтвердження викладених в звітах обставин, в результаті чого судом встановлено, що:

- план санації неможливо виконати через неможливість стягнення дебіторської заборгованості протягом процедури санації та у зв'язку із неможливістю реалізувати активи Боржника через відсутність будь-яких пропозицій щодо їх придбанню;

- відповідно, фінансове становище ТОВ протягом процедури санації не покращилось;

- інших пропозицій стосовно подальшої процедури та руху справи не надійшло.

Отже, суд першої інстанції, проаналізувавши стан фінансово-господарської діяльності Боржника, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання Боржника банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури.

При цьому, суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до норм ч. 1 ст. 17 Закону про банкрутство санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

Таким чином, закінчення строку, на який було введено процедуру санації за відсутністю клопотання комітету кредиторів про продовження цього строку, відсутністю доказів виконання плану санації та відновлення платоспроможності боржника, а також доказів укладення мирової угоди у процедурі санації (ч. 5 ст. 21 Закону про банкрутство) є підставою для припинення процедури санації та визнання боржника банкрутом, а у господарського суду, у зв'язку з цим, відсутні правові підстави для продовження процедури санації.

Згідно ухвали від 19.10.2010 року (т. 2 а.с. 64-65) стосовно Боржника введена процедура санації строком на 12 місяців - до 19.10.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, клопотань щодо продовження процедури санації не надходило, а навпаки, як встановлено судами та вказано вище, комітетом кредиторів Боржника по закінченні строку процедури санації було подано клопотання щодо визнання ТОВ банкрутом.

При цьому, суд касаційної інстанції також зазначає, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 21 Закону про банкрутство у разі виникнення обставин, що є підставою для припинення процедури санації, комітет кредиторів може прийняти відповідне рішення за відсутності звіту керуючого санацією.

У зв'язку із викладеним визначені скаржником заперечення стосовно достовірності та належності відомостей, відображених керуючим санацією у відповідному звіті, не є належними доводами при оскарженні постанови про визнання ТОВ банкрутом.

Також, суд касаційної інстанції враховує, що комітет кредиторів Боржника двічі приймав рішення про звернення до суду із клопотанням про визнання ТОВ банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури (перше було прийнято 04.10.2011 року), а Боржник був визнаний банкрутом згідно постанови від 17.11.2011 року, яка була скасована постановою апеляційного суду від 02.02.2012 року (т. 3 а.с. 47, 67-68, 170-172). Суд же першої інстанції при новому розгляді справи, прийнявши оскаржувану постанову, врахував вказівки, наведені у згаданій постанові апеляційного суду.

Що ж до реалізації майна Боржника, яке перебуває у заставі Банку, слід зазначити, що, виходячи з положень ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство, реалізація цього майна на стадії ліквідації не порушує ані вимог Закону про банкрутство, ані встановлену черговість задоволення вимог кредиторів, зокрема, Банку, передбачену нормами ст. 31 Закону про банкрутство. У зв'язку із викладеним, колегія суддів звертає увагу на те, що прийняття постанови про визнання ТОВ банкрутом не порушує ні права Банку на задоволення його вимог, ні норм законодавства.

Крім викладеного, як вбачається, суть касаційної скарги загалом зводиться до неналежної оцінки судами попередніх інстанцій доказів у справі на підтвердження неплатоспроможності ТОВ та ознак банкрутства останнього, тоді як відповідно до норм ст. 1117 ГПК України суд касаційної інстанції обмежений в праві оцінювати докази у справі, а також здійснювати їх переоцінку. Суд же касаційної інстанції, переглядаючи постанову суду першої інстанції про визнання Боржника банкрутом, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, погоджується із обґрунтуванням та висновками цих судів про наявність підстав, відповідно до Закону про банкрутство, для визнання Боржника банкрутом.

За таких обставин справи, касаційні вимоги публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Дніпропетровська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" щодо неправомірності визнання ТОВ банкрутом із настанням відповідних правових наслідків для Боржника не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувані постанови цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 16, 17, 21, 26, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 41, 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Дніпропетровська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2012 р. та постанову господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2012 р. у справі № Б24/11-10 залишити без змін.

Головуючий В.М. Коваленко

Судді О.Є. Короткевич

М.І. Хандурін

Постанову виготовлено та підписано 06.07.2012 року.