ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2012 р. Справа № 69463/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Сапіги В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Володимир-Волинському Волинської області на постанову Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 03 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Володимир-Волинському Волинської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ :

21 січня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Володимир-Волинському Волинської області (далі - УПФ України в м. Володимир-Волинському) та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії з 01 січня 2008 року.

Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 січня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 у частині перерахунку спірної доплати до пенсії за період з 01 січня 2008 року до 20 липня 2010 року залишено без розгляду у зв'язку із пропуском нею строку звернення до адміністративного суду.

Постановою цього ж суду від 03 лютого 2011 року вищевказаний позов задоволено частково, визнано протиправними дії УПФ України в м. Володимир-Волинському та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 21 липня 2010 року до 21 січня 2011 року з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в м. Володимир-Волинському просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком, та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення спірної доплати та її розмір. Просить врахувати, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відмова УПФ України в м. Володимир-Волинському у проведенні нарахування і виплати позивачці щомісячної надбавки у вищезазначеному розмірі за період з 21 липня 2010 року до 21 січня 2011 року є протиправною.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права і є правильними.

Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання про підставність вимог позивачки у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру його пенсії, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 21 липня 2010 року до 21 січня 2011 року та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.

Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачки здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в м. Володимир-Волинському Волинської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачки у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Володимир-Волинському Волинської області залишити без задоволення, а постанову Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 03 лютого 2011 року у справі № 2а-141/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

В.П.Сапіга