ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
УХВАЛА
03.07.2012Справа №5002-7/1617-2012
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК Юкрейн Груп" (вул. Шкільна, 127, с. Побужани, Буський район, Львівська область, 80513; вул. Північна, 2/58, оф. 111, м. Київ, 04214)
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Крим" (вул. Центральна, 2, с. Гришине, Первомайський район, АР Крим, 96324)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - сільськогосподарського виробничого кооперативу "Докучаєвський".
Суддя І.І.Дворний
Представники:
від сторін: не з'явились;
третя особа: ОСОБА_2, довіреність №3 від 21.05.12, предст.;
Суть спору: 22 травня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "ЛК Юкрейн Груп" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Крим", в якій просить суд визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Лендком Крим"№115/3 від 28 листопада 2011 року.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статті 10 Закону України «Про господарські товариства», статті 2 Господарського кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані неправомірною діяльністю директора товариства з обмеженою відповідальністю «Лендком Крим» під час доповіді на зборах щодо порядку денного, що призвело до прийняття неправомірного рішення і порушення прав позивача.
Так, товариство з обмеженою відповідальністю "ЛК Юкрейн Груп" стверджує, що директор надав неповну інформацію про причини та обставини виходу товариства з обмеженою відповідальністю «Лендком Крим» з асоційованих членів сільськогосподарського виробничого кооперативу "Докучаєвський", що призвело до прийняття незаконного рішення товариством та як наслідок, порушило права позивача (як засновника (учасника) товариства з обмеженою відповідальністю «Лендком Крим») на отримання прибутку від здійснення господарської діяльності товариством з обмеженою відповідальністю «Лендком Крим», оскільки, останньому при виході не було виплачено належний пайовий внесок в розмірі 5139678 грн. та інші виплати визначені статутом кооперативу та Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію».
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 травня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, був залучений сільськогосподарський виробничий кооператив "Докучаєвський".
Також, вказаною ухвалою від позивача у справі були витребувані оригінали документів, доданих до позовної заяви, для огляду у судовому засіданні, витяг чи довідку Державного реєстратора про включення третьої особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, статут товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Крим" та зобов'язано направити на адресу третьої особи копію позову з додатком, а докази направлення надати суду.
Аналогічні вимоги були викладені в ухвалі господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 червня 2012 року.
В силу статті 143 Цивільного кодексу України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.
Суд зазначає, що надання позивачем статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Крим" є необхідною умовою для вирішення даної категорії спору по суті.
Так, статут товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Крим" є актом, який визначає правовий статус не тільки юридичної особи, а і його учасників, засновників, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства.
Статтею 88 Цивільного кодексу України встановлено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.
Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді. Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення.
Позивач у своїй позовній заяві неодноразово цитував та посилався на положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Крим" (а.с. 12, 13).
З огляду на викладене, судом і був витребуваний вказаний статут, втім ані оригінал, ані копію статуту позивач суду не представив, незважаючи на вимоги, викладені в ухвалах суду, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду. Більш того, представник позивача повторно не з'явився у судове засідання та не повідомив про причини неприбуття.
Разом з тим, у судове засідання, що відбулось 03 червня 2012 року, з'явився представник сільськогосподарського виробничого кооперативу "Докучаєвський", який просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, про що надав письмовий відзив.
Пункт 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, передбачає залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
Пленум Вищого господарського суду України в пункті 2.3 Постанови №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначив, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.
Відповідно до пункту 3.9.3 цієї Постанови у разі нез'явлення без поважних причин або без повідомлення причин в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої пунктом 5 статті 83 ГПК, або залишити позов без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено частиною першою статті 90 ГПК.
У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК (п. 3.13 Постанови).
Згідно з пунктом 3.9 Постанови при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:
- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;
- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;
- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.
Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК.
У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
Матеріали справи свідчать про наявність всіх необхідних умов для залишення позову без розгляду.
Пунктом 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до положень статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Пунктом 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Неодноразове невиконання позивачем покладених на нього судом обов'язків є перешкодою для додержання судом вимог вищезазначеної статті Господарського процесуального кодексу України.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Позивачем вказані вимоги закону та суду були проігноровані.
Суд зазначає, що обов'язок щодо доведення суду ті обставин статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України покладений саме на позивача. В свою чергу, статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Принцип рівності перед законом і судом означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи. Як вже було вказано вище, відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи - учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Оскільки суд зобов'язаний попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, ризик настання цих наслідків покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги неодноразове відкладення розгляду справи та передбачений 69 Господарського процесуального кодексу України двухмісячний строк, в межах якого спір має бути вирішено господарським судом, суд вважає, що ним створені належні умови для надання позивачем доказів, якими позивач без поважних причин не скористався, у в зв'язку з чим суд вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 81, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Позов залишити без розгляду.
Суддя І.І. Дворний