АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 березня 2012 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Кулянди М. І.
суддів: Бреславського О.Г., Перепелюк Л.М.
секретар Тодоряк Г.Д.
за участю: представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою в інтересах ОСОБА_2, на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 січня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради про визнання права власності на спадкове майно.
Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3, який до смерті проживав та був зареєстрований в будинковолодінні АДРЕСА_1
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_4, яка також проживала на день смерті в будинковолодінні АДРЕСА_1
Дане будинковолодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,06 м. кв., яка була надана в користування його батьку на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради депутатів трудящих № 673 від 4 серпня 1953 року.
7 листопада 2011 року позивач звернувся із заявою до Першої Чернівецької державної нотаріальної контори з приводу оформлення прав на спадкове майно після смерті його батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Однак, йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, в зв'язку з тим, що немає правовстановлюючих документів на житловий будинок.
Просив суд визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті його батьків на будинковолодіння АДРЕСА_2, яке складається з житлового будинку літ. «А»з прибудовою літ. «А», гараж літ. «Б», вбиральні літ. «В», сараїв літ. «Г», «Д», вигрібних ям І, ІІ та огорожі №1, вартістю 145 034 грн. 00 коп.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 січня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_2, подано апеляційну скаргу на предмет його скасування з ухваленням нового рішення, яким просить визнати за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно після смерті його батьків на будинковолодіння АДРЕСА_2, яке складається з житлового будинку літ. «А»з прибудовою літ. «А», гараж літ. «Б», вбиральні літ. «В», сараїв літ. «Г, Д», вигрібних ям І, ІІ та огорожі №1, вартістю 145 034 грн. 00 коп.
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідача про зміст оскаржуваного рішення, мотиви апеляційної скарги, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично житловий будинок АДРЕСА_1 з належними до нього спорудами спо Вапнярській у м. Чернівці з належними до нього спорудами побудований покійним ОСОБА_3 без відповідного дозволу, проектної документації, а тому не може бути власністю, а тільки будівельними матеріалам.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що право власності може бути встановлене тільки на те майно, яке було придбане у встановленому законом порядку.
Такий висновок суду є по суті правильним, однак, суд першої інстанції при ухваленні рішення не послався на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та підлягають застосуванню у даній справі.
Встановлено, що згідно архівної довідки від 16 червня 2006 року щодо змісту Протоколу № 25 від 4 серпня 1953 року засідання виконавчого комітету Чернівецької міської ради депутатів трудящих ОСОБА_3 на підставі вказаного Протоколу відведено земельну ділянку по АДРЕСА_3 під індивідуальне житлове будівництво розміром 0,06 га згідно із червоною лінією генплану. Одночасно, зобов'язано головного архітектора міста відвести дану ділянку в натурі та видати відповідні документи.
За вище вказаною адресою проживали: покійні ОСОБА_3, ОСОБА_4 разом із сином ОСОБА_2
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після його смерті у вказаному будинковолодінні залишилися проживати його дружина та син.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4
7 листопада 2011 року позивач звернувся із заявою до Першої Чернівецької державної нотаріальної контори з приводу оформлення прав на спадкове майно після смерті його батьків. 14 листопада 2011 року вказаною нотаріальною конторою у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок відмовлено.
Відповідно до ст. 105 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року), яка діяла на час будівництва житлового будинку (відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР «Про практику застосування судами Української РСР ст. 105 ЦК УРСР»№ 9 від 19 вересня 1975 року ст.105 ЦК УРСР надано зворотну силу і правила цієї статті про наслідки самовільного будівництва застосовувалися і до тих будівель, які споруджені до 1 січня 1964 року) громадянин, який збудував будинок чи частину його (прибудова) без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи прибудовою (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
Із змісту статті 105 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) вбачається, що самовільним будівництвом вважалосяся не тільки спорудження будинку без встановленого дозволу, але і без належно затвердженого проекту або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР «Про практику застосування судами Української РСР ст. 105 ЦК УРСР»№ 9 від 19 вересня 1975 року самовільно споруджені будинки чи прибудови не могли бути об'єктом права особистої власності.
Пункт 6 вказаної Постанови визначав, що належним дозволом на будівництво індивідуального житлового будинку визнавалося: у містах і селищах міського типу -рішення виконавчого комітету відповідної районної, міської або селищної Ради депутатів трудящих про відведення земельної ділянки під будівництво; акт про надання забудовникові земельної ділянки і про визначення її меж в натурі; належно затверджений проект забудови; нотаріально посвідчений договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку на праві особистої власності; дозвіл органів архітектурно-будівельного контролю на проведення робіт.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів, що будівництво його батьком ОСОБА_3 здійснювалося у відповідності до чинного на той час законодавства.
Із витягу № 1/788 від 16 червня 2006 року державного архіву Чернівецької області та довідки №811 від 24 квітня 2011 року Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації вбачається лише, що на підставі протоколу № 25 засідання виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящих № 673 від 4 серпня 1953 року ОСОБА_3 відведено земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво і зобов'язано виготовити проектну документацію.
Доводи апелянта про те, що технічним паспортом на вище зазначене будиноковолодіння достовірно підтверджується та обставина, що даний будинок не є самочинним будівництвом, оскільки в технічному паспорті відсутня відмітка, що будинок побудований без дозволу спростовуються вище наведеними нормами чинного на той час законодавства.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами набуття права власності на зазначене будинковолодіння його батьком ОСОБА_3
Відповідно до п. 7,8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва. Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то в разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував при вирішенні справи ч.5 ст.1268 ЦК України є помилковими. У вказаній частині статті зазначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часту відкриття спадщини. Оскільки, відповідно до розділу VII ЦК України ( в редакції 1963 року), ст.ст.1216, 1218 ЦК України поняття спадкування та склад спадщини передбачає наявність прав та обов'язків, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, а як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції право спадкодавця на спірне будинковолодіння не підтверджено належними правовстановлюючими документами, тому у суду першої інстанції не було підстав для застосування в даній справі положення ч.5 ст.1268 ЦК України.
Посилання апелянта на те, що оскаржуване рішення ухвалене із порушенням ст. 321 ЦК України, яка передбачає непорушність права власності спростовуються відсутністю доказів набуття права власності померлим ОСОБА_3 на вищевказаний житловий будинок та відповідно переходу цього права в порядку спадкування або на іншій правовій підставі до позивача.
Твердження апелянта про те, що спірний будинок є завершеним будівництвом і він не може вважатися будівельним матеріалом, відповідно до ч.3 ст. 331 ЦК України не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на законність судового рішення та не дають підстав для його скасування.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних формальних міркувань.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: