Справа № 2-3609/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2012 року року Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гребенюк В.В.,

при секретарі - Литовченко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про відновлення межі, повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач 1), ОСОБА_3 (надалі за текстом - відповідач 2), про відновлення межі, повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначила, що проживає в будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,06 га., яка виділена позивачу для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на підставі державного акту на право приватної власності на землю.

По сусідству з позивачем у житловому будинку АДРЕСА_2 проживає відповідач 1, яка отримала зазначену земельну ділянку від свого діда ОСОБА_4, як частину його ділянки. Позивач зверталась до ОСОБА_4 на час коли він був одноосібним власником ділянки з проханням переміряти межу між ділянками, однак він визнав за собою порушення, а позивач задля дотримання добросусідських відносин більше не підіймала цього питання.

В 2006 році земельні ділянки, що межують одна з одною були розділені парканом, який збудував позивач за власні кошти на місці старого по стовпчиках від старого паркану.

25 червня 2011 року відповідач 2 з будівельниками самовільно, без попередження розбили та зняли паркан. Згоди на знесення паркану позивач не давав. Під час зведення нового паркану відповідачі становили його в глиб земельної ділянки позивача.

Посилаючись на те, що відповідачі самовільно зруйнували паркан на його земельній ділянці та збудували новий паркан на його ділянці, просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, зобов'язавши відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення паркану та зобов'язати останнього відшкодувати моральну та матеріальну шкоду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав і просив позов задовольнити у повному обсязі, в судовому засіданні 21.03.2012 року уточнив позовні вимоги та просив усунути позивачу перешкоди у користуванні частиною її земельної ділянки площею 0,0600 Га, що розміщена за адресою: АДРЕСА_1 шляхом приведення її в придатний для використання стан шляхом знесення за рахунок відповідача 1 паркану довжиною 11 м., стягнути з відповідача 1 на користь позивача спричиненні збитки в розмірі 7 011 грн. 30 коп., стягнути з відповідача 2 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1700 грн., судові витрати покласти на відповідачів.

Відповідач 1 до початку судового засідання, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечувала (а.с. 111).

Відповідач 2 проти позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, пояснення відповідачів 1, 2, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач проживає у будинку АДРЕСА_1, що належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 19.08.1961 року (а.с. 6 - 7). Земельна ділянка площею 0,06 Га. виділена позивачу для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на підставі державного акту на право приватної власності на землю (а.с. 5).

Ділянка позивача межує з земельною ділянкою та житловим будинком АДРЕСА_2, власником якої є відповідач 1.

В 2006 році земельні ділянки, що межують одна з одною були розділені парканом, який збудував позивач за власні кошти.

25 червня 2011 року відповідач 2 з будівельниками самовільно, без попередження розбили та зняли паркан. Згоди на знесення паркану позивач не давав. Під час зведення нового паркану відповідачі встановили його в глиб земельної ділянки позивача.

Як показав свідок ОСОБА_5, що його дід та сусід суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 встановили паркан не по межі, однак оскільки ОСОБА_4 визнав за собою порушення, а позивач та свідок задля дотримання добросусідських відносин більше не підіймала цього питання, свідок ОСОБА_5 в 2006 - 2007 року збудував новий паркан по межовим стовпам старого паркану на бетонній основі з металевими швелерами, з уголками та сіткою «рабицею». Відповідач 2 зруйнував паркан встановлений свідком, з даного приводу позивач та свідок неодноразово викликали міліцію. Однак, відповідач 2 з будівельниками самовільно звели новий паркан та встановили його в глиб земельної ділянки позивача ще приблизно на 10 см.

Згідно Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 30.06.2011 року вбачається, що відповідач 1 з сім'єю вирішила знести частину металевого паркану та замінити його на інший (а.с. 59).

Заперечення відповідача 1 ґрунтуються на тому, що вона проживає в будинку АДРЕСА_2, який знаходиться на земельній ділянці, яку отримала від свого дідуся ОСОБА_4 згідно договору дарування частини земельної ділянки від 09.10.2007 року (а.с. 22). Площа земельної ділянки складає 0,0236 Га. у межах згідно з планом (а.с. 24), а право власності на земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку (а.с. 25). Будинок побудований із додержанням усіх стандартів та будівельних норм, що підтверджено сертифікатом (а.с. 26).

Після побудови будинку, колишній чоловік відповідача 1 - відповідач 2, неодноразово звертався до ОСОБА_5, про необхідність полагодити паркан, що розділяє ділянки, однак отримавши відмову, відповідач 1 попередив сусідів про встановлення нового паркану, оскільки під впливом природних явищ старий паркан деформувався та зруйнувався, а будівництво нового паркану здійснювалось по межі.

Відповідно до пояснень відповідача 2 право власності на будинок та земельну ділянку належить його колишній дружині - відповідачу 1 по справі, зведення паркану він здійснював на замовлення та за рахунок відповідача 1, за адресою: АДРЕСА_2 він не проживає, позовні вимоги пред'явленні до нього не визнав.

Відповідно до Акту про відновлення меж земельної ділянки від 12.07.2011 року, складеного геодезистом ПП «Сектор» ОСОБА_6 виконано комплекс топографо-геодезичних робіт по відновленню меж земельної ділянки позивача та підтверджено здійснення самовільного захвату земельної ділянки позивача у розмірі 15, 5 кв.м. (а.с. 53, 55).

Позивачем понесені витрати на здійснення проектно вишукувальних робіт та інших робіт по відновленню меж землекористування в натурі в розмірі 2 750 грн. (а.с. 54, 56 - 58)

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства А 96/14 складеного управлінням державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у м. Києві встановлено, що відповідач 1 самовільно займає частину земельної ділянки орієнтовною площею 5,8 кв.м. (а.с. 104)

Клопотання про призначення судової експертизи від сторін до суду не надходило.

У відповідності до ст. 116 Земельного кодексу України (надалі за текстом - ЗК України), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власником землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Статтею 1166 Цивільного Кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову позивача та зобов'язання зобов'язання відповідача 1 усунути позивачу перешкоди у користуванні частиною її земельної ділянки площею 0,0600 Га, що розміщена за адресою: АДРЕСА_1 шляхом приведення її в придатний для використання стан шляхом знесення за рахунок відповідача 1 паркану довжиною 11 м. та стягнення з відповідача 1 на користь позивача спричиненні збитки пов'язані з здійсненими витратами на здійснення проектно вишукувальних робіт та інших робіт по відновленню меж землекористування в натурі в розмірі 2 750 грн.

Відповідно до ст. 22 ЦК України відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Позивачем ставиться позовна вимога про стягнення з відповідача вартість матеріалів та робіт по встановленню нового паркану в розмірі 4 261 грн. 30 коп., які нею ще не понесені, таким чином, відповідно до норми ст. 22 ЦК України дані витрати не можуть бути віднесенні до збитків яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі та доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Однак, згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 59 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Щодо віднесення вартості матеріалів та робіт по встановленню нового паркану в розмірі 4 261 грн. 30 коп. до витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, суд приходить до висновку про недоведеність належними та допустимими доказами даних обставин, оскільки позивач посилається на них як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях,яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди, визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивачем обґрунтовувалась вимога про відшкодування моральної шкоди тим, що позивач зазнав сильних моральних переживань, що заподіяло їй непоправну шкоду душевному та фізичному здоров'ю внаслідок незаконних дій відповідачів 1, 2, однак в судовому засіданні 21.03.2012 року представник позивача уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 2 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1700 грн., за таких обставин суд приходить до висновку, що позивач не обґрунтувала та не довела факт спричинення їй моральної шкоди пов'язаної з моральними переживаннями внаслідок дій відповідача 2, належними та допустимими доказами а тому, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його невизнання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі, визнання незаконними дії чи бездіяльності органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

На підставі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. ст. 27 - 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем у вигляді судового збору у розмірі 188 гривень 20 копійок підлягають стягненню з відповідача 1 на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 116, 125, 212 Земельного кодексу України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 181, 317, 319, 321, 328, 391, 1166, ст. ст. 3, 10, 11, 27 - 30, 57, 59, 60, 61, 88, 209, 213 - 215, 294 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про відновлення межі, повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково;

Зобовязати ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні частиною її земельної ділянки площею 0,0600 Га, що розміщена за адресою: АДРЕСА_1 шляхом приведення її в придатний для використання стан шляхом знесення за рахунок ОСОБА_2 паркану довжиною 11 м.;

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) спричиненні збитки в розмірі 2 750 (дві тисячі сімсот п'ятдесят) гривень;

В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити;

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 188 (сто вісімдесят вісім) гривень 20 копійок;

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ Гребенюк В. В.