Справа № 2-4970/11

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2012 року Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гребенюк В.В.,

при секретарі - Литовченко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач), про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Зазначив, що з 17 листопада 1995 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, 1968 року народження, яка від попереднього шлюбу мала малолітнього сина ОСОБА_4, 1988 року народження.

До реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, позивач його мати та сестра мали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. У родині позивача була домовленість розміняти трикімнатну квартиру на двокімнатну квартиру для позивача з дружиною та однокімнатну квартиру для його матері та сестри. З цією метою, 21 лютого 1997 року позивач, мати позивача ОСОБА_5 та сестра ОСОБА_6 дали дружині позивача ОСОБА_3 нотаріальне доручення на продаж трикімнатної квартири АДРЕСА_1 та купівлю двокімнатної та однокімнатної квартир. 4 липня 1997 року одночасно було нотаріально посвідчено два договори купівлі-продажу двох квартир, згідно яких дружина позивача продала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і в цей же день купила двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. По суті це був обмін трикімнатної квартири на двокімнатну квартиру з доплатою різниці вартості трикімнатної квартири 4 500 доларів США, які ОСОБА_7 передала під розписку дружині позивача, але остання із цієї суми передала сестрі позивача лише 2 900 доларів США, яких було недостатньо для купівлі однокімнатної квартири.

У квітні 1997 року за скоєння злочину позивача було арештовано і з цієї причини він не міг приймати участь у продажу і купівлі двох квартир та підписанні договору купівлі двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 дружину позивача та її неповнолітнього сина було вбито.

Після смерті дружини позивача, відповідач, скориставшись тим, що позивач відбував покарання, оформила спадщину за законом на всю спірну квартиру і таким чином позбавила позивача права на 1/3 частини квартири. Протягом 8 років здавала спірну квартиру в оренду. Відповідач періодично відвідувала позивача і ІТК в м. Вінниця та писала листи, в яких запевняла позивача, що він має право на Ѕ частину квартири, і коли позивач відбуде покарання зможе проживати в спірні квартирі. Після дострокового звільнення позивача, відповідач не пустила його в квартиру АДРЕСА_1, крім того, відповідач має свою власну трикімнатну квартиру в якій вона проживає разом із своїм сином, в яку також позивача не пустила.

Обґрунтовуючи матеріальну шкоду вказав, що відповідач без його відома захопила його часткову власність та здавала спірну квартиру в оренду та отримувала з цього прибуток з 2000 року по 2008 рік, в цей період орендна плата становила 2000 - 3000 грн., з урахуванням чого позивач вважає, що йому заподіяно збитків у розмірі 500 грн. щомісячно. Орендарі до майна позивача відносились недбало, внаслідок чого квартира стала непридатною для проживання, в зв'язку з чим в квартирі необхідно здійснити ремонт, вартість якого, на думку позивача, становить за ринковими цінами не менше 40 - 50 тис. грн. Таким чином, позивачу спричинено матеріальну шкоду у розмірі 48 000 грн.

Моральну шкоду позивач обґрунтовував тим, що відповідач своїми неправомірними діями не пускала його у власну квартиру, чим створила фізичні та моральні страждання, оскільки позивач був змушений шукати притулок у близький та знайомих, не мав змоги зареєструватись, влаштуватись на роботу, отримати медичну допомогу. В зв'язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача спричинену моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов з викладених у ньому підстав та просили його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, про день, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Так, в попереднє судове засідання відповідач викликалася судовими повістками - про виклик зі зворотними повідомленнями 08.12.2011 року, 31.01.2012 року, 14.02.212 року (а.с. 16, 20 - 21, 40 - 41) в судові засідання 23.03.2012 року, 25.04.2012 року, 22.05.2012 року (а.с. 50, 59, 65) судовими повістками про виклик. Згідно ст. 74 ЦПК України судові повістки - про виклик та телеграми зі зворотнім повідомленням направлялись за зареєстрованим у вставленому законом порядку місця проживання фізичної особи - відповідача. У разі ж їх відсутності за даною адресою, вважається, що судовий виклик вручений належним чином. Повідомлення про причини неявки до суду від відповідача не надходило.

У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ч. 4 ст. 169 та ст. 224 ЦПК України).

Відповідно до ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць.

Справа перебуває в провадженні суду з 28.11.2011 року, неявка відповідача в судові засідання перешкоджає розгляду справи по суті та, на думку суду, свідчить про свідоме затягування розгляду справи відповідачем, що є порушенням ч. 3 ст.27 ЦПК України, згідно якої особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Зважаючи на вищевикладене та відсутність заперечень позивача та його представника, з урахуванням належного повідомлення відповідача про час, дату та місце проведення судових засідань, суд приходить до висновку про можливість розгляду позову у відсутності відповідача та постановлення заочного рішення по справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтується позов, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом, при розгляді у Подільському районному суду м. Києва цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Комунальне підприємство «Лісове» про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на частину квартири встановлено, що 17 листопада 1995 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_11 у відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис за № 1094. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини стало «Перчук».

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рівних частках кожний на праві власності мали квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 09.04.1997 року, виданим відділом приватизації державного житлового фонду Шевченківської районної державної адміністрації.

Ще 21 лютого 1997 року ОСОБА_5, ОСОБА_12 та ОСОБА_1 уповноважили ОСОБА_3, продати належну їм трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, про що свідчить доручення, посвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13, зареєстровано в реєстрі за №732.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 1998 року ОСОБА_1 було засуджено за ст. 94 КК України до чотирнадцяти років позбавлення волі, й строк відбування покарання рахувався з 02 травня 1997 року. Отже, позивач з 02 травня 1997 року знаходився під вартою.

04 липня 1997 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_12, та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 купили квартиру АДРЕСА_1, про що уклали договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_14, зареєстровано в реєстрі за №2706. При укладенні цього договору як законний представник ОСОБА_4 та від імені ОСОБА_1, ОСОБА_12 та ОСОБА_5 на підставі довіреності від 21 лютого 1997 року виступала ОСОБА_3

В цей же день 04 липня 1997 року було укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 як продавцями та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, як покупцями, за яким останні купили квартиру АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу посвідчений 04.07.1997 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_14, зареєстровано в реєстрі за №2702.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, про що відділом реєстрації смерті у м. Києві 21 жовтня 1999 року зроблено актовий запис за №667. Також ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4

11 грудня 2008 року ОСОБА_1, було умовно достроково звільнено від відбування покарання, призначеного вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 1998 року.

Після смерті дружини позивача ОСОБА_3 листування з ним продовжила відповідачка ОСОБА_2, на підтвердження чого позивач надав її листи. З наданих листів вбачається, що відповідачка також приїздила до позивача на побачення в установу, де він відбував покарання. Крім цього, в листах ОСОБА_2, зазначала про те, що у позивача є дві кімнати, де він зможе проживати після звільнення з місць позбавлення волі.

Однак, після звільнення ОСОБА_1, з місць позбавлення волі відповідачка до спірної квартири його не впустила, заперечує проти його проживання в квартирі, стверджуючи, що ця квартира належить лише їй, а він немає ніякого права на квартиру.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16.12.2010 року було визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 18 квітня 2000 року державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_15 на ім'я ОСОБА_2, в частині успадкування нею після померлої дочки ОСОБА_3 1/6 частини квартири АДРЕСА_1, визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 18 квітня 2000 року державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_15 на ім'я ОСОБА_2, в частині успадкування нею після померлого онука ОСОБА_4 1/6 частини квартири АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 22 Цивільного Кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України встановлено підстави для звільнення від доказування, зокрема вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позивачем та його представником в судових засіданнях матеріальну шкоду обґрунтовано не було, при обґрунтуванні позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач без його відома захопила належну йому часткову власність та здавала спірну квартиру в оренду та отримувала з цього прибуток з 2000 року по 2008 рік, в цей період орендна плата становила 2000 - 3000 грн., з урахуванням чого позивач вважає, що йому заподіяно збитків у розмірі 500 грн. щомісячно, а орендарі до майна позивача відносились недбало, внаслідок чого квартира стала непридатною для проживання, в зв'язку з чим в квартирі необхідно здійснити ремонт, вартість якого, на думку позивача, становить за ринковими цінами не менше 40 - 50 тис. грн., таким чином, позивачу спричинено матеріальну шкоду у розмірі 48 000 грн. Однак, до суду належних та допустимих доказів проживання в квартирі АДРЕСА_1 сторонніх осіб за договором найму, надано не було, також не доведено факт та розмір сум, які за договором найму сплачувались відповідачу. Крім того, належних доказів перебування квартири АДРЕСА_1 в стані непридатному для проживання, до суду надано не було, вимоги позивача та його пояснення ґрунтуються на припущеннях, а тому вимога про стягнення матеріальної шкоди задоволенню не підлягає. Показами свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 факт здачі відповідачем квартири АДРЕСА_1 з 2000 року по 2008 рік в найм, не підтверджено. Покази свідка ОСОБА_16, в частині визначення нею перебування даної квартири в стані непридатному для проживання, судом оцінюються критично, оскільки свідок є близьким родичем позивача, а саме рідною сестрою, та не є за освітою та за фахом суб'єктом оціночної діяльності.

Також, при вирішенні судом позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди враховується той факт, що право власності позивача на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, виникло після набрання Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16.12.2010 року законної сили, оскільки саме дане рішення суду є правовстановлюючим документом у даних спірних правовідносинах, а до винесення судом рішення по справі були чинними свідоцтво про право на спадщину, видане 18 квітня 2000 року державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_15 на ім'я ОСОБА_2, в частині успадкування нею після померлої дочки ОСОБА_3 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину, видане 18 квітня 2000 року державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_15 на ім'я ОСОБА_2, в частині успадкування нею після померлого онука ОСОБА_4 1/6 частини даної квартири.

Відповідно до ст. 23 ЦК України відшкодування моральної шкоди, передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди, визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи досліджені обставини справи, пояснення позивача та його представника свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17, встановлений рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16.12.2010 року факт перешкоджання відповідачем у користуванні позивачем належної йому частини у праві власності, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовано та доведено факт спричинення діями відповідача моральної шкоди та беручи до уваги значний термін часу порушення прав позивача, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 6 000 грн.

На основі з'ясованих обставин справи, на які посилався позивач та його представник, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а з відповідача слід стягнути на користь позивача суму завданої моральної шкоди у розмірі 6 000 грн., а в іншій частині позову слід відмовити.

Згідно вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судові витрати у розмірі 17 грн. 50 коп. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 22, 23, 1166 - 1167 ЦК України, ст. ст. 3, 10 - 11, 27 - 30, 57 - 64, 88, 209, 212 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму завданої моральної шкоди у розмірі 6 000 (шести тисяч) гривень;

В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 17 (сімнадцять) гривень 50 копійок;

Рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії;

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленого ЦПК України;

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення;

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

СУДДЯ Гребенюк В. В.