Справа № 2-3272/12
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 червня 2012 року Соломянський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Кізюн Л.І.
при секретарі: Рівному Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби інтелектуальної власності України, треті особи: ОСОБА_2, Державне підприємство «Український інститут промислової власності», про визнання незаконним та скасування наказу,-
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної служби інтелектуальної власності України, третя особа: ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу, в якому просив визнати незаконним та скасувати пункти 2 і 3 наказу відповідача від 22 грудня 2011 року №274-Н «Про звільнення ОСОБА_4.», якими призначено тимчасово виконуючим обов'язки директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності»ОСОБА_2 з 23 грудня 2011 року та наказано заступнику директора ОСОБА_1 вжити заходи щодо передачі Державного підприємства «Український інститут промислової власності» в поточне управління тимчасово виконуючому обов'язки директора ОСОБА_2
Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що на положеннями пунктів 2 і 3 зазначеного наказу порушено його трудові права та інтереси. Положення законів України «Про центральні органи виконавчої влади»та «Про управління об'єктами державної власності»не передбачають повноважень керівника центрального органу виконавчої влади призначати виконуючого обов'язки керівника державного підприємства за наявності керівника державного підприємства, і доручати заступнику керівника підприємства вживати заходи щодо передачі державного підприємства в поточне управління призначеного зазначеним чином тимчасово виконуючого обов'язки керівника підприємства.
Ухвалою суду в якості третьої особи у справі залучено Державне підприємство «Український інститут промислової власності».
У судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив про його задоволення, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Пояснив, що оскаржуваними пунктами наказу позивач був позбавлений фактично прав директора інституту, практичного досвіду, який мав позитивні наслідки для характеристики професійних надбань позивача. Також було порушено право позивача на доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.
Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що наказ було винесено обґрунтовано та підставі існуючого законодавства, просив у позові відмовити.
Від третіх осіб до суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно з вимогами статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Відповідно до статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.
Позивач у позові зазначає, що відповідачем порушено його права та законні інтереси, передбачені ст. 43 Конституції України та ст. 105 КЗпП України.
Разом з тим, судом встановлено, що пунктами 2, 3 наказу відповідача від 22 грудня 2011 року №274-Н «Про звільнення ОСОБА_4.», які позивач оскаржує, призначено тимчасово виконуючим обов'язки директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності»ОСОБА_2 з 23 грудня 2011 року та наказано заступнику директора ОСОБА_1 вжити заходи щодо передачі Державного підприємства «Український інститут промислової власності»в поточне управління тимчасово виконуючому обов'язки директора ОСОБА_2
Статтею 105 КЗпП України, на яку посилається позивач, передбачено, що працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.
Позивачем не доведено суду та не зазначено яким чином наказом, пункти якого він оспорює, порушено його право на оплату праці та вимоги статті 43 Конституції України, на яку він посилається, як на обґрунтування своїх вимог.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги про визнання незаконними пунктів наказу не підлягають задоволенню, оскільки судом не встановлено порушення оспорюваними пунктами наказів трудових прав та інтересів позивача.
Вимоги про скасування пунктів наказу не обґрунтовані, а тому також задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 43 Конституції України, 105, 232, 233 КЗпП України, ст.ст. 10,31, 60, 209, 212- 215 ЦПК України, -
в и р і ш и в :
У позові ОСОБА_1 до Державної служби інтелектуальної власності України, треті особи: ОСОБА_2, Державне підприємство «Український інститут промислової власності», про визнання незаконним та скасування наказу -відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Л.І. Кізюн