Справа № 2-1167/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2012 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Залімської Н.В.,

при секретарі Карпенко А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про зміну ідеальних часток власників домоволодіння, визнання права власності на домоволодіння, -

В С Т А Н О В И В:

Уточнивши позовні вимоги, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа Інспекція ДАБК у Дніпропетровській області, про зміну ідеальних часток власників домоволодіння, визнання права власності на домоволодіння. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що домоволодіння АДРЕСА_1 раніше належало його батьку ОСОБА_7 Позивач з дозволу батька на території зазначеного домоволодіння побудував житловий будинок літ. В-1, погріб літ. Е та гараж літ. Ж. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Після його смерті спірне домоволодіння успадкували, по 1/7 частині, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. З моменту отримання спадщини і набуття права власності на відповідну частину домоволодіння ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6 в домоволодінні АДРЕСА_1 не проживали, участі у сплаті витрат на управління, утримання та збереження спадщини, сплаті податків, зборів не приймали. ОСОБА_2 в 1981 році виїхав з зазначеного домоволодіння та з цього часу в ньому не проживав, участі у сплаті витрат на управління, утримання та збереження спадщини, сплаті податків, зборів не приймав. Спірне домоволодіння знаходилось в практично непридатному для проживання стані. Позивач був вимушений зберігати та утримувати домоволодіння, інших спадкоємців доля спадкового будинку не цікавила. Враховуючи те, що позивач був вимушений починаючи з 1982 року та по теперішній час зберігати та утримувати спірне домоволодіння з метою подальшого запобігання його руйнуванню, вважає, що він має право на відповідне збільшення його частки у справі спільної часткової власності в домоволодінні. Позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд змінити ідеальні частки в домоволодіння АДРЕСА_1, збільшивши частку ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності з урахуванням проведеного ним поліпшення спільного майна і визнати за ОСОБА_1 право власності на цю змінену частку; визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. В-1, погріб літ. Е та гараж літ. Ж в домоволодінні АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_9 заперечував проти задоволення позовних вимог.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Представник Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 06 жовтня 1952 року, виданого житловим управлінням Дніпропетровського відділу комунального господарства, зареєстрованого в МБТІ м. Дніпропетровська 10 жовтня 1952 року р. № 29-43.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Спірне домоволодіння після його смерті успадкували в рівних частках, по 1/7 частині, його діти ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

ОСОБА_1 є власником 1/7 частини домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 червня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Корсун А.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 4-1627.

У відповідності з технічний паспортом КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради від 23 лютого 2007 року домоволодіння АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку літ. А-1; житлового будинку літ. В-1, який підлягає введенню в експлуатацію та узаконенню; сараю літ. Б, вбиральні літ. Г, погребу літ. Е, гаражу літ. Ж (самовільний), споруд № 1-6, І. У зв'язку з самовільним будівництвом змінилася площа житлового будинку літ. А-1, житлова -25,8 кв.м., загальна -45,1 кв.м.

На підставі ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, будівлі, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом встановлено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 «Про затвердження порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю»визначено процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт та ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів будівництва.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами.

Згідно ст. 14 Закону України «Про основи містобудування»від 16 листопада 1992 року до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: визначення території для містобудівних потреб згідно з рішенням відповідної ради; встановлення в межах своїх повноважень на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок; забезпечення в установленому законодавством порядку розробки і подання на затвердження відповідних рад місцевих містобудівних програм, генеральних планів, детальних планів, планів червоних ліній; проведення робіт з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством; організація охорони культурної спадщини; організація робіт, пов'язаних із створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів; забезпечення в установленому законом порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації під час планування та забудови відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації та проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу; здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності експлуатації будинків і споруд незалежно від форми власності в районах, що зазнають впливу небезпечних природних і техногенних явищ та процесів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»від 19 червня 2003 року до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать здійснення державного контролю за використанням та охороню земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановлення порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання; розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель та ін.

Відповідно до п. 1.6 Тимчасового Положення про порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445 (із змінами та доповненнями станом на 19.05.2005 року) реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Також право власності на об'єкти нерухомого майна провадяться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування, фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети за наявності акта комісії про прийняття об'єкта та введення його в експлуатацію.

У відповідності зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у праві.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Позивач не надав суду правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

Також позивачем не було надано суду доказів, що підтверджують його звернення до Дніпропетровської міської ради про видачу свідоцтва про право власності на самовільно збудоване нерухоме майно.

Крім того, з технічного паспорту вбачається, що самовільні забудови житловий будинок літ. В-1 (1963 року побудови) та гараж літ. Ж (1982 року побудови) збудовані до 1 січня 2004 року, тобто під час дії ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Громадяни, які збудували жилі будинки, господарські і побутові будівлі та споруди без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту не набувають права власності на самочинне будівництво, а мають право володіти та користуватися цими будівлями і не вправі розпоряджатися ними.

Нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року питання визнання права власності на самочинне будівництво у судовому порядку не врегульовано.

Згідно до ч. 2 ст. 357 ЦК України, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він вирішується з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбанні (виготовлення, спорудження) майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 357 ЦК України, співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Позивачем в порушення вимог ст. ст. 10, 59-60 ЦПК України не було надано суду належних доказів того, що ним була збільшена частка в праві спільної часткової власності в домоволодінні АДРЕСА_1.

Доводи позивача щодо того, що він був вимушений починаючи з 1982 року та до теперішнього часу зберігати та утримувати спільне майно з метою подальшого запобігання його руйнуванню та має право відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності в домоволодінні АДРЕСА_1 суд не може взяти до уваги виходячи з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок», оскільки така участь дає право вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування затрат на будівництво.

Зважаючи на викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв'язку у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, недоведеними та безпідставними, а тому неможливим їх задоволення.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про основи містобудування», Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок», Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 «Про затвердження порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», ст. ст. 15-16, 331, 357, 376, 392 Цивільного кодексу України, п. 1.6 Тимчасового Положення про порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445, ст. ст. 10-11, 59-60, 88, 212, 213-215 Цивільно-процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про зміну ідеальних часток в домоволодінні АДРЕСА_1, збільшення частки у праві спільної часткової власності з урахуванням проведеного поліпшення спільного майна, визнання права власності власників домоволодіння, визнання права власності на змінену частку, визнання права власності на будинок В-1, погріб Е та гараж Ж в домоволодінні АДРЕСА_1 -відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Н.В. Залімська