Справа № 422/6018/12

Справа №2/422/2888/2012р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2012 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В. при секретарі Волкобоєвої А.О.

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача -ОСОБА_2, представника відповідача -Коваль С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради про поновлення на роботі та стягнення виплат працівникові у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі-Позивач) звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради про поновлення на роботі та стягнення виплат працівникові у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона з 01.09.2000 року працювала на посаді начальника Управління по обслуговуванню будівель апарату районної у місті Дніпропетровську ради та її відділів, а 08.11.2007р. подала заяву згідно ст.38 КЗпП України щодо звільнення за власним бажанням з займаної посади. За фактом подання заяви була викликана головою райвиконкому на бесіду, в результаті якої він умовив не звільнятися, продовжувати роботу з дотриманням попередніх умов стосовно трудових обов'язків та оплати праці. Позивач зазначає, що після її згоди працювати на займаній посаді, а також двох тижнів поспіль згідно цієї статті, вона підпадає під юрисдикцію ст.38 КЗпП України коли власник не має право звільняти її за раніше поданою заявою, однак, не дивлячись на цю вимогу закону, у січні 2008 року була звільнена за поданою заявою у листопаді 2007 року, саме за цією підставою, тобто за власним бажанням. Заради дотримання строків звернення до суду в лютому 2008року позивач звернулася до суду з позовом «про поновлення на роботі за фактом незаконного звільнення»в порядку цивільного судочинства. 21.03.2008 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська було відмовлено у відкритті провадження по справі, через ту обставину, що в даному випадку має бути пред'явлений адміністративний позов з вимогою вирішити публічно -правовий спір. Виконуючи рекомендації Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, позивач звернулася з аналогічними вимогами з адміністративним позовом. Далі, 21.07.2008 року листом з Прокуратури Ленінського району м. Дніпропетровська (№399с/08) було роз'яснено позивачу, що останньому необхідно звернутися з позовною заявою в порядку цивільного судочинства до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. 15 вересня 2010 Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська,як суду адміністративної юрисдикції, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, позивача було поновлено на роботі, та стягнуто на її користь 77 000 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Далі, 15.09.2010 р. ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду провадження по такій справі було закрито у зв'язку із непідсудністю такої справи адміністративному суду. Тому, позивач вимушена звернутись до суду з позовом в порядку цивільного провадження, оскільки її порушені трудові права не були поновлені. Також позивач звертає увагу на те, що на протязі всього строку про спір, нею жодного разу не був порушений місячний термін звернення до суду та інших правоохоронних органів, як цього вимагає ст.233 КЗпП України щодо розгляду подібних категорій справ. У зв'язку з чим, позивач вкотре змушена звернутися до суду та просити суд поновити строк подачі позовної заяви та прийняття її з урахуванням всіх доданих до справи документів, поновити її на посаді начальника Управління по обслуговуванню будівель апарату районної у місті Дніпропетровську ради та його відділів і служб, по-третє, стягнути з Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради на її (ОСОБА_1) користь невиплачену заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19 січня 2008 року по день поновлення на роботі.

Під час розгляду справи по суті справи по суті позивач збільшила розмір позовних вимог, а саме: просила суд поновити її (ОСОБА_1) на посаді начальника Управління по обслуговуванню будівель апарату районної у місті Дніпропетровську ради та її відділів, а також, стягнути з Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради на її користь невиплачену середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19 січня 2008року по день поновлення на роботі, а саме: 139 751 грн. 62 коп.

Позивач ( її представник) в судовому засіданні підтримали уточнений позов в повному обсязі та просили його задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, надав суду заперечення на позов, просила суд у задоволенні позову відмовити з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Так, судом встановлені наступні обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що 31.08.2000 р. розпорядженням Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Дніпропетровську за №335-р на посаду начальника відділу по обслуговуванню будівель апарату районної ради та його відділів і служб було призначено ОСОБА_1 по переводу з посади секретаря приймальної виконкому на підставі її заяви від 31.08.2000 року (а.с. 113).

26.01.2001 року розпорядженням Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Дніпропетровську за № 32р було перейменовано відділ по обслуговуванню будівель апарату районної ради та його відділів і служб в Управління по обслуговуванню будівель апарату Ленінської районної ради та її відділів (а.с. 114).

26.01.2001 року у зв'язку з перейменуванням відділу по обслуговуванню будівель апарату районної ради та його відділів і служб в Управління по обслуговуванню будівель апарату Ленінської районної ради та її відділів розпорядженням Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Дніпропетровську за №32/1-р ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Управління по обслуговуванню будівель апарату Ленінської районної ради та її відділів з 26.01.2001року (а.с.116).

08.11.2007 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням з 09.11.2007 року (а.с.117).

Судом встановлено, що 16.01.2008 року розпорядженням Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради за № 5-рп ОСОБА_1 була звільнена з посади начальника Управління по обслуговуванню будівель апарату Ленінської районної ради та її відділів з 18.01.2008року за власним бажанням, згідно зі ст. 38 КЗпП України на підставі особистої заяви від 08.11.2007року (а.с.118), з яким була того ж дня і ознайомлена, про що стоїть її особистий підпис в даному розпорядженні.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з наступного.

Порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачений нормами ст. 38 КЗпП України. Відповідно до вимог вказаної норми працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому згідно із законодавством не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, норма ст. 38 КЗпП України має імперативний припис щодо того, що звільнення працівника за власним бажанням, має відбутися у встановлений для цього строк. З аналізу вказаної норми вбачається, що якщо після закінчення строку попередження про звільнення працівник, який подав заяву про звільнення з роботи, не був фактично звільнений з роботи і не підтвердив свого бажання розірвати трудовий договір, у роботодавця відсутні правові підстави для звільнення такого працівника.

Судом встановлено, що заява про звільнення позивачем із вказаної посади була подана ним 08.11.2007 року, при цьому, ані у строк, в який позивач просила її звільнити, ані протягом двох тижнів, позивач так звільнена не була, після спливу таких строків продовжувала фактично працювати та виконувати свої посадові обов'язки, а саме звільнення фактично відбулося 16.01.2008 року на підставі зазначеного розпорядження Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради за № 5-рп, тобто після спливу строку, що перевищує два місяці із дня подання такої заяви про звільнення. При цьому, належних чи допустимих доказів наявного у позивача бажання звільнитись на такий момент представник відповідача суду не надав, а сам позивач таку обставину заперечував.

Згідно ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини на які посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що в даному випадку звільнення позивача відбулося в супереч вимог ст. 38 КЗпП України, оскільки воно (звільнення) було проведено після спливу строку звільнення, що передбачений законодавцем для вчинення такої процедурної дії, та без наявного волевиявлення позивача на момент його звільнення 16.01.2008 року.

Суд не може прийняти до уваги доводи представника відповідача стосовно того, що позивачем саме з метою звільнення готовилась та проводилась інвентаризація основних записів та було здійснено запис у трудовий книжці, оскільки така позиція не узгоджуються з вказаними вимогами трудового законодавства, проведення інвентаризації входить до переліку посадових завдань позивача та свідчить про фактичне виконання такою особою свої посадових обов'язків станом на січень 2008 рок.

Окрім цього, відповідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Для визначення розміру середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача за вказаний період за час вимушеного прогулу позивача з 19 січня 2008 року до дня винесення судом рішення, суд виходить з Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, а відтак, суд бере виплати заробітної плати позивача за останні два відпрацьовані ним календарні місяці його роботи, що передували його звільненню з роботи. Так, заробітна плата позивача у такий період у кожний календарний місяць дорівнювала 1576 грн. 98 коп. а саме: посадовий оклад 875 грн. 00 коп., постійні надбавки за особливі умови праці у розмірі 437 грн. 00 коп., премія у розмірі 218 грн. 75 коп. (без врахування виплат разового характеру) та відповідна індексація у середньому розмірі за кожний з двох останніх місяців 45 грн. 72 коп. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 1576 грн. 98 коп*12 = 18 923 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять три) грн. 76 коп., що й підлягає стягненню із відповідача на користь позивача. Стягуючи суми в межах за один рік суд враховує й ту обставину, що питання про поновлення позивача на роботі ставилось останнім з 2008 року як перед органами прокуратури тай й перед судовими органами в межах розгляду справи адміністративною юрисдикції, при цьому 21.07.2008 року листом з Прокуратури Ленінського району м. Дніпропетровська (№399с/08) позивачеві було роз'яснено, що позивачу необхідно звернутися з позовною заявою в порядку цивільного судочинства, (а.с.27), однак позивач, не дивлячись на таку обставину, звернувся до суду із позовом, при цьому 15 вересня 2010 Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська,як суду адміністративної юрисдикції, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, з приводу розгляду справи в порядку адміністративного судочинства дії суду позивач не оскаржувала. Відповідною ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2010 р. провадження по такій справі було закрито. Далі, в межах провадження по даній цивільній справі розгляд останньої також відкладався через заяви позивача, зв'язку з чим суд, зважаючи на фактичні обставини справи, що обумовили тривалість розгляду питання щодо порушення трудових прав позивача в порядку цивільного судочинства в межах названого календарного періоду, дійшов висновку по необхідність стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, саме в межах строку, що дорівнює одного календарного року, що як відповідає як й вимогам ст. 235 КЗпП України, так й узгоджується з принципами законності справедливості. Таким чином, в решті позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, що перевищує один календарний рік слід відмовити.

Щодо строків звернення до суду, то суд вважають, що останні підлягають поновленню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно приписів ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, в передбачений законом процесуальний строк, у лютому 2008 року, звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про поновлення її на роботі за фактом незаконного звільненні, однак 21.03.2008 року судом їй було відмовлено у відкритті цивільного провадження, та роз'яснено, що їй необхідно звернутися до суду з адміністративним позовом (а.с. 62).

З цього часу, позивач ініціював питання щодо розгляду питання порушення її трудових прав, як й перед органами прокуратури, так і перед судовими органами в порядку розгляду справ адміністративної юрисдикції, однак до моменту звернення позивача з позовом в межах даної цивільної справи, жодного рішення, яке б набуло чинності у встановленому порядку з приводу вказаного спору, ухвалено не було.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку необхідно поновити позивачу строк для звернення до суду з даним позовом.

У зв'язку з тим, що позивач в силу п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то в силу ст.ст.81, 88 ЦПК України, з Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради на користь держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог необхідно стягнути судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп.

Відповідно до ч.5 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, що розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню, що також узгоджується із вимогами ст. ст. 367 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 61 Конституції України, ст. 38 КЗпП України, ст.ст. 2,10, 11, 57-60, 81,88, 130, 174, 212-215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради про поновлення на роботі та стягнення виплат працівникові у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу -задовольнити частково.

2. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за її позовом до Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради про поновлення на роботі та стягнення виплат працівникові у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

3. Поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., на посаді начальника Управління по обслуговуванню будівель апарату районної у місті ради та його відділів та служб.

4. Стягнути з Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18 923(вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять три) грн. 76коп.

5. В решті позову -відмовити.

6. Згідно зі ст. 367 ЦПК України рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимішеного прогулу у межах стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

7. Стягнути з Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради на користь держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Мовчан Д.В.