У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
06.06.2012 м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів : головуючого - Дацківа В.В., суддів - Машкаринця І.М., Симаченко Л.І., за участю прокурора Завальського О.Я., підсудного ОСОБА_1, його захисника ОСОБА_2 та представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями помічника прокурора Виноградівського району та представника потерпілого - ОСОБА_4 на вирок Виноградівського районного суду від 03 лютого 2012 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Барок Барського району Вінницької області, мешканець АДРЕСА_1, українець, з вищою освітою, одружений, пенсіонер, ветеран праці, раніше не судимий,
виправданий за ст. 128 КК України.
Органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується в тому що, він придбавши недобудовану будівлю, що розташована по АДРЕСА_2, не маючи дозволу на виконання будівельних робіт, який передбачений ЗУ «Про врегулювання містобудівної діяльності» № 3036 від 17.02.2011 року, нехтуючи вимогами будівельних норм і правил, які регламентують порядок проведення будівельних робіт, порушуючи правила техніки безпеки (п.2.11 СНиП-Ш-4-80) при будівництві магазину, не передбачив можливість настання суспільно небезпечних наслідків під час будівництва, хоча повинен і міг їх передбачити, так як проводив будівництво в житловій зоні та поблизу ігрових майданчиків для дітей, не влаштував огорожу будівельного майданчика необхідну для запобігання проникнення на нього сторонніх осіб, конструкція якої повинна задовольняти вимоги ГОСТ 23407-78.
Наслідками злочинної недбалості ОСОБА_1 стало те, що група малолітніх дітей близько 19 години 09.06.2011 року безперешкодно потрапила на об'єкт будівництва, під час гри малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, виліз на одну з стін і під час проходу по ній впав з висоти на землю, внаслідок чого, згідно висновку експерта № 249 від 11.07.2011 року, отримав тяжкі тілесні ушкодження.
В апеляції прокурор порушує питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосування судом кримінального закону.
Представник неповнолітнього потерпілого в апеляції просить виправдувальний вирок скасувати як необґрунтований та постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 128 КК України та призначити йому відповідне кримінальне покарання.
В обґрунтування своєї апеляції ОСОБА_4 вказав, що будівництво магазину проводилося незаконно - без відповідних дозволів та влаштування огорожі для запобігання проникнення сторонніх осіб на об'єкт, що передбачено ГОСТом 23407-78, а також судом не враховано те, що висновком судово-медичного експерта підтверджено отримання його сином тяжких тілесних ушкоджень, спричинених внаслідок протиправних дій з сторони ОСОБА_1
У запереченнях на апеляційні скарги ОСОБА_1 вказав, що вказаний об'єкт він купив у ОСОБА_5, у якого був дозвіл на виконання будівельних робіт. Після покупки недобудованого об'єкту він став правонаступником його прав і обов'язків. Посилання органу досудового слідства та апелянтів на те, що будівництво проводилося без дозволу, вважає безпідставним. Стверджує, що нікому з посторонніх осіб, в тому числі неповнолітньому потерпілому, заходити на об'єкт не дозволяв. Заявляє, що ним не були порушені правила техніки безпеки, передбачені п. 2 СНіП-ІІІ-4-80, оскільки такі не розповсюджуються на будівельні роботи, які проводяться фізичними особами. Просить вирок залишити без зміни, а апеляційні скарги без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, промову прокурора та представника неповнолітнього потерпілого, які підтримали подані апеляції, підсудного ОСОБА_1 та його захисника, які просили виправдувальний вирок залишити без зміни, а апеляційні скарги без задоволення, провівши судові дебати, надавши останнє слово підсудному, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляція державного обвинувача підлягає задоволенню в повному обсязі, а апеляція представника неповнолітнього потерпілого частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 327 КПК України вирок суду може бути обвинувальний або виправдувальний. Такі вироки повинні бути судом мотивовані. Виправдувадьний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.
При постановленні виправдувального вироку відносно ОСОБА_1 на підставі п. 2 ст. 6 КПК України в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 128 КК України, суд даних вимог закону не дотримався, судове слідство по справі провів з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а тому його слід визнати незаконним.
Незаконність виправдувального вироку полягає в тому, що в порушення вимог ст.ст. 22, 334 КПК України судом не надано належної оцінки тій обставині, що підсудним допущено порушення вимог ст. 37 Закону України «Про врегулювання містобудівної документації», відповідно до якої право на виконання підготовчих і будівельних робіт на об'єктах будівництва, їх підключення до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підрядчику чи підрядчику після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. В подальшому таке порушення і стало основною причиною травмування неповнолітнього ОСОБА_3, так як потягло за собою недотримання забудовником (ОСОБА_1.) будівельних норм і правил, в тому числі і щодо встановлення огорожі будівельного майданчика.
Крім того, судом зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема судом зазначено, що свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ствердили, що підсудний вживав заходів щодо неможливості проникнення на будівельний майданчик сторонніх осіб, а дітям робились зауваження та попередження про небезпеку знаходження на об'єкті. Судом у вироку зазначено, що ці показання свідків узгоджуються із фотознімками до протоколу огляду місця події, який був складений на наступний день після отримання потерпілим травми, на яких нібито зафіксовано під проймою вікон дерев'яний шит з дощок. Такі висновки суду суперечать протоколу огляду місця події (а.с. 10-11 т. 1) та фототаблиць до нього (а.с. 12-14 т. 1), з яких вбачається, що будь-яка огорожа на місці будівництва відсутня. Крім цього, допитані неповнолітні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 (а.с. 83-84, 85-86 т. 1), потерпілий ОСОБА_3 (а.с. 73-74 т. 1) та свідок ОСОБА_12 (а.с. 80-82 т. 1) як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні показали, що місце будівництва огородженим не було, а решітки на вікнах та вході в будинок з'явилися тільки після того, як з неповнолітнім потерпілим стався нещасний випадок.
Разом з цим, оцінку цим розбіжностям в показаннях даних свідків та неповнолітнього потерпілого судом не дано.
Щодо висновку суду, відповідно до якого недотримання підсудним при будівництві об'єкту п. 2.11 СНіП ІІІ-4-80, згідно якого будівельний майданчик у населеному пункті для запобігання проникнення на нього сторонніх осіб повинен бути огородженим (конструкція огорожі повинна задовольняти вимогам ГОСТу 23407-78), не є порушенням, так як такі норми не поширюються на забудовника - фізичної особи власного нерухомого майна, а стосується і зобов'язує їх дотримуватись керівників організацій, відповідальних за будівництво (а.с. 119-121 т. 1), колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно п. 18 «Завдання на проектування» будівництва магазину по АДРЕСА_2, затвердженого та погодженого 11 жовтня 2006 року (а.с. 20 т. 1) випливає, що вимоги до режиму безпеки та охорони праці повинно проводитися згідно з діючими нормами, тобто з додержанням всіх вимог по техніці безпеки на будівництві.
Крім цього, відповідно до «Системи стандартів безпеки праці. Промислова безпека у будівництві. Основні положення» Державних будівельних норм України (ДБН А.3.2-2-2009) Державного Комітету України з будівництва та архітектури (на заміну СНиП ІІІ-4-80) - норми, викладені в цих Положеннях поширюються на загальні будівельні і спеціальні будівельні роботи при новому будівництві, розширенні, реконструкції, технічному переозброєнні, капітальному та поточному ремонті, монтажі, демонтажі, реставрації будівель та споруд. Додержання цих норм є обов'язковим для всіх юридичних і фізичних осіб, зайнятих у сферах проектування і будівельного виробництва незалежно від форм власності і відомчої приналежності (п. 1).
Виробничі території і ділянки робіт у населених пунктах чи на території діючих підприємств для уникнення доступу сторонніх осіб повинні бути огороджені (п. 7.2.2).
Твердження ОСОБА_1 про те, що він нікому з по сторонніх осіб, в тому числі неповнолітньому потерпілому, заходити на об'єкт не дозволяв та що ним не були порушені правила техніки безпеки, передбачені п. 2 СНіП-ІІІ-4-80, оскільки такі не розповсюджуються на будівельні роботи, які проводяться фізичними особами, колегія суддів відхиляє, оскільки такі повністю спростовуються викладеними вище доказами, а доводи прокурора в цій частині визнає законними та обґрунтованими.
Щодо доводів апелянта - державного обвинувача з приводу неправомірного винесення виправдувального вироку відносно ОСОБА_1 з тієї підстави, що останній не являється суб'єктом злочину, передбаченого ст. 128 КК України, оскільки нормами кримінального закону, зокрема статтями 56 ч. 3, 57 ч. 2, 61 ч. 3 КК України виключено кримінальну відповідальність за інкримінований підсудному злочин, як до особи, яка його вчинила у пенсійному віці, то такі заслуговують на увагу.
Вказані норми містять лише вимогу щодо неможливості призначення пенсіонерам міри покарання у вигляді громадських робіт, виправних робіт та обмеження волі, що не виключає в будь-якому разі обов'язок пенсіонера нести відповідальність за злочин, передбачений ст. 128 КК України. Так, у відповідності до ст. 18 КК України суб'єктом будь-якого злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Як видно з матеріалів кримінальної справи, підсудний ОСОБА_1 є дієздатною, повнолітньою, осудною фізичною особою, а тому є суб'єктом вчинення злочину.
Щодо доводів представника неповнолітнього потерпілого, викладених у своїй апеляції, в якій просить виправдувальний вирок скасувати та постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 128 КК України та призначити йому відповідне кримінальне покарання, то такі підлягають задоволенню частково - виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 вищевикладеними підставами апеляційним судом скасовується, а у зв'язку невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосування судом кримінального закону, колегія суддів приходить до переконання, що постановлення апеляційним судом будь-якого законного рішення по даній справі є неможливим.
Виходячи із викладеного, справа підлягає направленню на новий судовий розгляд, при якому слід усунути зазначені в ухвалі недоліки, ретельно перевірити зібрані у справі докази та доводи апелянтів і в залежності від встановленого прийняти рішення, яке б відповідало вимогам закону.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 374 КПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
апеляцію прокурора задовольнити повністю, а апеляцію представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Вирок Виноградівського районного суду від 03 лютого 2012 року, яким ОСОБА_1, виправданий за ст. 128 КК України - скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Судді: