Справа № 1324/2-66/11 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В. І.

Провадження № 22-ц/1390/2181/12 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.

Категорія - 30

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого -судді Курій Н.М.,

суддів: Кота І.Н., Крайник Н.П.,

за секретаря Гордій У.М.,

з участю ОСОБА_2, представника позивачів ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_4 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 07 листопада 2011 року та за апеляційною скаргою Державного казначейства України на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 07 листопада 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звернулись до Трускавецького міського суду Львівської області з позовами до Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу в кримінальній справі (матеріальної шкоди), у зв'язку з незаконним порушенням цим судом 16 серпня 2005 року відносно позивачів кримінальної справи приватного звинувачення в зв'язку з звинуваченням їх потерпілим ОСОБА_5 в протиправних діях, відповідальність за які передбачена ст.356 КК України та іншими незаконними діями суду.

Ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області від 14 вересня 2010 року позови ОСОБА_4 та ОСОБА_2 об'єднані в одне провадження.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що після порушення 16 серпня 2005 року щодо них кримінальної справи лише 26 грудня 2008 року Трускавецьким районним судом Львівської області постановлено виправдувальний вирок, яким ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виправдано за ст.356 КК України за відсутністю в їхніх діях складу злочину.

У зв'язку з тим, що суд не роз'яснив позивачам право та порядок звернення щодо відшкодування шкоди громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, позивачі помилково звернулись з позовом про відшкодування цієї шкоди до ОСОБА_5 і рішенням суду від 30 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львіської оласті від 17 червня 2010 року, в позові було відмовлено.

Внаслідок незаконного притягнення їх до кримінальної відповідальності, вони були позбавлені можливості вести звичний спосіб життя. Вони зазнали суттєвих моральних страждань, оскільки факт порушення щодо них кримінальної справи був доведений до відома громадськості та негативно вплинув на їх стосунки з оточуючими, вони весь час були вимушені доводити свою невинуватість. Значно погіршився стан їх

здоров'я. Крім того, ОСОБА_2 змушений був звільнитись з роботи та втратив можливість балотуватись на посаду міського голови м. Трускавця. ОСОБА_4 своєю чергою була позбавлена можливості здійснювати повноцінно свою діяльність, будучи приватним підприємцем.

Вважаючи, що їм завдана моральна шкода, яка виражена в порушенні їх нормальних життєвих зв'язків, оскільки кримінальна справа щодо їх обвинувачення слухалася судами різних інстанцій більше 54 місяців, зазначені обставини повністю змінили їх звичайний уклад життя, вимагали і вимагають зусиль для повернення до звичайного способу життя, підставі ст. ст. 1-4, 12, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»позивачі звернулися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, матеріальної шкоди (витрат на юридичну допомогу), та просили стягнути на їх користь на відшкодування моральної шкоди по 500 тис. грн. і 66 тис. 969 грн. непередбачуваних витрат на оплату правової допомоги адвоката у кримінальній справі.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто із Державного казначейства України в користь ОСОБА_4, ОСОБА_2 по 50 000 грн. моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_4, ОСОБА_2, а також Державне казначейство України подали на нього апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі апелянти ОСОБА_4 та ОСОБА_2 посилаються на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянти зазначають, що суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди, не взяв до уваги та не вирішив питання про стягнення витрат на правову допомогу впродовж розгляду кримінальної справи.

Позивачі просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення їх позовних вимог в повному обсязі.

Вважаючи оскаржуване рішення таким, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, Державне казначейство України у своїй апеляційній скарзі також просить скасувати дане рішення та постановити нове рішення, яким відмовити позивачам в задоволенні позовних вимог до Державного казначейства України.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково, всупереч вимогам Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» та п. 1.3 «Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів», затвердженого наказом Державного казначейства України №39 від 04.02.2008 року, визначив джерело відшкодування шкоди і прийшов до висновку, що відшкодування необхідно проводити безпосередньо з Державного казначейства України. Проте, законом передбачено таке відшкодування за рахунок коштів державного бюджету, а кошти державного бюджету і кошти Державного казначейства України не є тотожними поняттями.

Апелянт зазначає, що у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб вказаних органів, однак, з наданих сторонами доказів не вбачається факту визнання незаконності дій посадових осіб відповідачів стосовно позивача.

Не погоджуючись з визначеним судом розміром моральної шкоди, завданої позивачам, зазначає, що ними не подано розрахунків моральної шкоди, відсутні належні докази її заподіяння в таких розмірах та докази того, що виплата коштів у визначеній ними сумі відновить їх моральний стан.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 та представник апелянтів ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали та заперечили доводи апеляційної скарги Державного казначейства України.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог ст.74 ЦПК України (а.с.27 т.2), про причини неявки суд не повідомили та з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертались, тому розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності цих осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також оглянувши матеріали кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4, ОСОБА_2 за статтею 356 Кримінального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід частково задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не повністю ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Частково задовольняючи позовні вимоги до Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями суду, суд першої інстанції виходив з того, що незаконним притягненням позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності їм було спричинено моральну шкоду, яку суд визначив в розмірі по 50000 гривень кожному та яку стягнув з Державного казначейства України.

В частині стягнення судових витрат по кримінальній справі суд в позові відмовив.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна. Судом першої інстанцій правильно встановлено, що відповідно до ст.ст. 1,2 Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»ОСОБА_4, ОСОБА_2 вправі порушити питання про відшкодування моральної шкоди, оскільки їх було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст.356 КК України.

Так, 16 серпня 2005 року Трускавецьким районним судом Львівської області відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за ст.356 КК України.

12 жовтня 2006 року Трускавецьким районним судом Львівської області постановлено виправдувальний вирок, яким ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було виправдано за відсутності в їхніх діях складу злочину та скеровано матеріали Трускавецькому МВ УМВС України для складання протоколу про адміністративне правопорушення на ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за ст. 186 КпАП України.

Означений вирок був залишений без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13.03.2007 року., яку ухвалою Верховного суду України від 18 березня 2008 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17.06.2008 року згаданий вище вирок скасовано, а кримінальна справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд.

26 грудня 2008 року Трускавецьким районним судом Львівської області постановлено виправдувальний вирок, яким ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виправдано за ст.356 КК України за відсутністю в їхніх діях складу злочину.

В цілому ОСОБА_4, ОСОБА_2 перебували під судом з 16 серпня 2005 року до 26 грудня 2008 року.

Статтею 4 Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

При визначенні розміру моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов'язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом ( ч. 3 ст. 13 Закону).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Дійшовши обґрунтованого висновку про наявність моральної шкоди, суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди, не врахував зазначених вимог закону і помилково стягнув з Державного казначейства України на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по 50 000 грн. моральної шкоди.

За таких обставин, виходячи із засад розумності, поміркованості і справедливості, ураховуючи характер та обсяг моральних страждань, які зазнали позивачі у зв'язку з незаконним порушенням кримінальної справи, ураховуючи що до них запобіжний захід не обрався, розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_4 та ОСОБА_2 внаслідок незаконних дій суду необхідно зменшити та визначити у розмірі 25 000 грн. кожному.

Згідно з п. 1.3 Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженому наказом Державного казначейства України від 4 лютого 2008 року № 39 і зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 9 лютого 2008 року за № 110/14801, виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.

Проте, на наведене суд першої інстанції уваги не звернув, у резолютивній частині рішення помилково вказав про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди з Державного казначейства України, а не з Державного бюджету України в установленому законодавством порядку та не врахував, що порядок виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів регламентується на кожен рік відповідним нормативно-правовим актом.

Відтак, колегія суддів доходить висновку, що у цій частині рішення суду слід змінити.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_2 про відшкодування витрат на юридичну допомогу по кримінальній справі, то розглядаючи в порядку цивільного судочинства цю вимогу, суд належним чином не врахував положення ст. ст. 3, 11, 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", пп. 11, 12 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року №6/5/3/41, та норми ст. 53-1 КПК України, які передбачають, що обов'язок вирішувати ці питання покладено на суд, який ухвалив виправдувальний вирок, у порядку КПК України.

Отже, вирішення питання про стягнення витрат на оплату правової допомоги належить до компетенції суду за правилами того виду провадження, в якому ця справа розглядалася, а не в порядку цивільного судочинства. У зв'язку із цим ОСОБА_4, ОСОБА_2 не позбавлені можливості звернутися до суду в указаному порядку.

Таким чином, в суду першої інстанції не було підстав для відкриття провадження у справі в цій частині, а помилково відкривши провадження в цій частині, він повинен був таке провадження у справі закрити з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Так як рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, то рішення суду першої інстанції підлягає до зміни із скасуванням рішення в частині відмови в відшкодуванні матеріальної шкоди та закриттям провадження по справі в частині відшкодування витрат за надання юридичної допомоги по кримінальній справі.

Зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи в частині висновку про підставність стягнення моральної шкоди в користь позивачів, відтак, не можуть бути підставою для скасування в цій частині рішення суду.

Доводи казначейства про безпідставність стягнення на користь позивачів моральної шкоди спростовуються вищенаведеним.

Керуючись п.1ч.1 ст. 205, ст. 303, п.3, 4 ч.1 ст.307, ст. 309, ч.1 ст. 310, п.3 ч.1, ч.2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Державного казначейства України задовольнити частково.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 07 листопада 2011 року в частині стягнення з Державного казначейства України в користь ОСОБА_4, ОСОБА_2 по 50 000 грн. моральної шкоди змінити, виклавши резолютивну частину в такій редакції.

Стягнути з державного бюджету України в установленому законом порядку в користь ОСОБА_2 та ОСОБА_4 по 25 000 грн. кожному у відшкодування моральної шкоди.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 07 листопада 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_2 у стягнені витрат на правову допомогу у кримінальній справі скасувати та провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу у кримінальній справі закрити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Львівської області Курій Н.М.