справа № 2-2230/11

№ провадження 2/415/1458/12

РІШЕННЯ

Іменем України

22.03.2012 м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Нельге Д.В.

при секретарі Гаркуше В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 «Про стягнення грошових коштів», та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 «Про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення; повернення нерухомого майна у первинний стан; виселення відповідачів із спірного приміщення», -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, солідарно, грошові кошти у розмірі 64 527,96 грн., які були витрачені ним на проведення будівельних робіт та реконструкцію квартири, яка є його з відповідачами спільним майном. Судові витрати по справі просить покласти на відповідачів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилається на те, що, він, разом із відповідачами: його колишньою дружиною - відповідачкою ОСОБА_3, та його сином - відповідачем ОСОБА_4 являються співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Під час використання ним спірної квартири, він, бажаючи здійснити благоустрій житла, враховуючи сучасні тенденції у будівництві, запропонував відповідачам здійснити перепланування квартири (реконструкцію) та провести інші необхідні ремонтні роботи. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, погодившись на його пропозицію, дійшли згоди з ним про те, що реконструкцію квартири буде проведено цілком за його рахунок, а в подальшому відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 компенсують йому вартість проведеної реконструкції, відповідно до їх часток у спільному майні. Після проведення реконструкції, він з відповідачами звернулись до суду про визнання права власності на переобладнане нерухоме майно та визнання часток співвласників у спільному майні. Рішенням суду за ними, за кожним, було визнано право власності на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Здійснивши оцінку проведеної ним реконструкції, вартість якої складає 96 791,94 грн., він звернувся до відповідачів компенсувати йому понесені ним витрати на реконструкцію. Проте, відповідачі відмовились компенсувати йому вказані витрати, у зв'язку з чим, не зважаючи на те, що, відповідачі не проживають у вказаній квартирі, що не впливає на зміст їх права власності, й, враховуючи те, що власність зобов'язує, просить суд, на підставі ст.360 ЦК України стягнути з відповідачів солідарно 64 527,96 грн., що відповідає 2/3 часткам від всієї вартості ремонтних робіт (96 791,94 грн.)

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не визнали, та звернулись до суду із зустрічним позовом, у якому просили усунути їм перешкоди у користуванні майном шляхом вселення; зобов'язати позивача за первинним позовом ОСОБА_1 привести квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у відповідність до технічної документації у первинний стан; виселити з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 дружину позивача за первинним позовом, ОСОБА_5, та її малолітнього сина, ОСОБА_6

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилаються на те, що вони, разом із відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1, є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кожному з яких належить 1/3 частка у спільному майні. Також, усі втрьох вони є зареєстрованими за адресою спірної квартири. Проте, не зважаючи на те, що, вони є співвласниками вказаного майна, відповідач ОСОБА_1, в вересні 1997 року, після фактичного припинення шлюбних відносин із позивачкою ОСОБА_3, став перешкоджати їм користуватись спільним майном, та фактично вигнав їх з квартири, у зв'язку з чим позивачка ОСОБА_3 з позивачем ОСОБА_4 - малолітнім на той час сином-інвалідом, змушена була винайняти однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Іншого постійного житла вони не мали, і не мають. Після одруження у 2006 році з відповідачкою ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_1, без дозволу позивачів, вселив дружину разом із її сином у спірну квартиру. В подальшому відповідач ОСОБА_1, не повідомивши позивачів, та не отримавши від них згоду, разом із відповідачкою ОСОБА_5 самоправно реконструювали належну позивачам та відповідачу ОСОБА_1 трикімнатну квартиру в однокімнатну, здійснивши реконструкцію на свій смак і розсуд, для власного проживання, не враховуючи при цьому, інтереси співвласників, та, тим самим, взагалі унеможливили користування ними, позивачами, своєю власністю. Розуміючи, що спільне користування самовільно реконструйованою однокімнатною квартирою є неможливим, вони досягли згоди з відповідачем, що вони йому продадуть, а він купить в них 2/3 частки спільного майна, для того, щоб вони мали змогу купити власне житло. Оскільки квартира була самовільно реконструйована відповідачем, оформлення договору купівлі-продажу частки квартири до впорядкування правовстановлюючих документів на жиле приміщення було не можливим, у зв'язку з чим відповідач умовив їх підписати позов про визнання права власності на реконструйовану квартиру. Рішенням суду їх позов було задоволено, та визнано за кожним із них право власності на 1/3 частку спільного майна. Проте, через відмову ОКП «Дніпродзержинське БТІ» здійснити реєстрацію реконструйованого майна, їх право спільної часткової власності на спірну квартиру на цей час належним чином не зареєстровано. Відповідно до чого трикімнатна квартира є зруйнованою, а однокімнатна - не зареєстрованою, що позбавляє їх права розпоряджатися своєю власністю та змушує в судовому порядку вимагати від відповідача поновлення квартири у попередній до реконструкції стан, та усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення в квартиру, а також виселення з неї відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, так як вселення останніх відбулось без їх, співвласників, на те згоди, всупереч вимогам ч.1,2 ст.369 ЦК України.

В судовому засіданні позивач за первинним позовом ОСОБА_1 суду пояснив, що, він, за власні кошти здійснив реконструкцію квартири, яка належала йому та відповідачам на праві спільної сумісної власності. Так як квартира була спірною, вони з відповідачами вирішили провести ремонт у вказаній квартирі, а потім її продати, щоб розподілити кошти від продажу. Відповідачі не приймали участь у проведенні реконструкції квартири, але надали згоду на проведення ним вказаної реконструкції та ремонту квартири. Письмової згоди відповідачі на проведення ремонтних робіт не надавали, між ними було досягнуто усної домовленості, при цьому суму, необхідну для проведення ремонтних робіт, відповідачі залишили на його розсуд, та обіцяли виплатити йому компенсацію пізніше, при продажу квартири, або якимось іншим чином. Яким саме чином, і коли відповідачі повернуть кошти - вони не уточнили. Доказом згоди відповідачів на проведення ремонтних робіт у розмірі 96 791,94 грн. він вважає особистий підпис відповідачів на Звіті про незалежну оцінку ринкової вартості квартири площею 55,5 кв.м Вказаний звіт було виконано після проведених ним ремонтних робіт. На час проведення ремонтних робіт він безпосередньо проживав у вказаній квартирі, та мешкає в ній по теперішній час. Відповідачка разом із сином з 1997 року у спірній квартирі не проживає. Також доказом того, що відповідачі надали згоду на проведення ним ремонтних робіт та реконструкцію квартири він вважає той факт, що відповідачі разом із ним звернулись до суду про визнання за ними права власності на реконструйовану квартиру.

Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог у повному обсязі, позивач ОСОБА_1 також суду пояснив, що, у 1997 році він зазначив дружині - відповідачці за первинним позовом ОСОБА_3 про те, щоб вона залишила спірну квартиру, та виїхала до своєї матері. Відповідачка ОСОБА_3, разом із сином - відповідачем ОСОБА_4, виїхала у 1997 році зі спірної квартири, після чого син став мешкати в інтернаті інвалідів для глухих. На теперішній час він особисто мешкає у спірній квартирі разом із своєю дружиною - ОСОБА_5 та її сином - ОСОБА_6, яких він зареєстрував у спірній квартирі, тому позивачка ОСОБА_3 і вирішила звернутись до суду про вселення у спірну квартиру. Він визнає той факт, що відповідачі є співвласниками спірної квартири, кожному з яких на праві спільної часткової власності належить 1/3 частина спірного майна. Але, відповідачі не мають ключів від спірної квартири, й він не надасть їм ключі від спірної квартири, поки відповідачі за його позовом не компенсують йому проведений ним в спірній квартирі ремонт, та не повернуть йому комунальні борги.

Представник позивача за первинним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2, підтримала позовні вимоги свого довірителя, та суду пояснила, що, при зверненні до суду із позовом про узаконення проведеної реконструкції та визначення часток кожного із співвласників, відповідачі тим самим погодились із проведеною реконструкцією, й тим самим фактично підтвердили надану ними згоду на проведення реконструкції. Тому, у зв'язку з тим, що незалежно від місця проживання, власник повинен утримувати належне йому майно, вважає, що відповідачі повинні компенсувати позивачу понесені ним витрати на реконструкцію квартири.

В судовому засіданні відповідачка за первинним позовом ОСОБА_3, яка також діє за дорученням від імені відповідача ОСОБА_4, позов ОСОБА_1 не визнала, та суду пояснила, що, домовленості між нею, її сином та позивачем ОСОБА_1 щодо проведення в квартирі ремонтних робіт на суму 96 791,94 грн. - між ними досягнуто не було, й не могло бути досягнуто, так як вона отримує мінімальну заробітну платню, й інших доходів не має, а син отримує лише пенсію по інвалідності. З 1997 року вона із сином - відповідачем ОСОБА_4 не проживають в спірній квартирі. Вона знала, що деякий час позивач здавав вказану квартиру в оренду. Перед проведенням реконструкції позивач до неї не звертався. Про вартість проведеної реконструкції вона не знала, й згоду на таку суму виконаних робіт ніколи б не надала. Позивач звернувся до неї вже після проведення ремонтних робіт в квартирі, і ознайомив її саме з експертною оцінкою вже виконаних ремонтних робіт в квартирі, тобто з фактичним розміром виконаних ремонтних робіт. Саме про те, що вона ознайомлена з оцінкою виконаних ремонтних робіт, свідчить її підпис «Ознайомлена, не возражаю» на звіті про незалежну оцінку. Згоду на реконструкцію квартири вона, і її син, не надавали. Позивач їх поставив перед фактом, що реконструкцію вже проведено. У 2009 році вона дійсно зверталась до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні майном. Потім позивач звернувся до неї за допомогою щоб узаконити проведену ним реконструкцію, та обіцяв взамін виплатити їй вартість 2/3 часток квартири. На підставі цього вони й звернулись до суду з позовом про узаконення реконструкції квартири, відповідно до чого згоду на проведення реконструкції вона не надавала, а вже після проведеної реконструкції надала згоду лише на узаконення вказаної реконструкції.

Позовні вимоги за зустрічним позовом позивачка ОСОБА_3 підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у зустрічній позовній заяві, та суду пояснила, що, відповідач перешкоджав їй, та їх сину - позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_4 проживати у спірній квартирі з 1997 року. Спочатку вони з сином переїхали проживати до її матері, а потім, у 1998 року вона переїхала разом із сином жити на зйомну квартиру, де вони із сином мешкають на сьогоднішній день. На час подання нею зустрічного позову відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстрованими у спірній квартирі не були. Протягом усього часу відповідач за зустрічним позовом перешкоджав їй і її сину у вселенні у спірну квартиру. Зі слів сусідів їй було відомо, що відповідач здавав вказану квартиру в оренду. Вона боялась, і, щоб не травмувати дитину, не з'являлась у спірну квартиру. Про реконструкцію квартири вона дізналась лише у 2008 році, й у 2009 році звернулась до суду про усунення перешкод у користування майном, але, відповідач вмовив її забрати позов, та пообіцяв виплатити її долю для купівлі власного житла. Згоди щодо продажу квартири вони з відповідачем не дійшли. Відповідач не надає їй ключі від квартири, й добровільно вселитись у спірну квартиру вони з сином не можуть.

Відповідач за первинним позовом, та позивач за зустрічним позовом -ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, згідно довіреності, посвідченої за місцем його проживання, уповноважив відповідача за первинним позовом ОСОБА_3 представляти його інтереси у суді.

Відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_5, яка водночас є законним представником неповнолітнього відповідача ОСОБА_6, в судове засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності, та письмових заперечень - суду не надала, що дозволило суду визнати її неявку в судове засідання з неповажних причин та, відповідно до ст.169 ЦПК України, провести розгляд справи у її відсутності, на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОКП «Дніпродзержинське БТІ», в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, що дозволило суду визнати його неявку в судове засідання з неповажних причин та, відповідно до ст.169 ЦПК України, провести розгляд справи у його відсутності, на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не обґрунтованими, та такими, що задоволенню не підлягають; позовні вимоги позивачів за зустрічним позовом - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд вважає такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

В ході розгляду справи, з урахуванням наданих суду доказів, було встановлено, що, згідно свідоцтва про право власності на житло від 15.03.1998р., Відділ обліку та розподілу житлової площі міськвиконкому посвідчив, що, сторонам по справі: ОСОБА_1 та членам його сім'ї, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно Адресної довідки за обліками адресного бюро м. Дніпродзержинська, відповідачі за первинним позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_7 зареєстровані за адресою спірної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з Актів про непроживання, складених працівниками ТОВ «Оселя» 07.10.2011р., 29.06.2011р., 13.06.2000р., 05.07.1999р., відповідачі за первинним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вищевказаній квартирі з 1997 року не проживають, що також визнано сторонами в ході розгляду справи.

Згідно пояснень сторін, у спірній квартирі мешкає позивач за первинним позовом ОСОБА_1, разом із своєю дружиною - відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_5 та її неповнолітнім сином, ОСОБА_6, що також підтверджується довідкою ТОВ «Оселя» від 20.02.2012р.; Актами ТОВ «Оселя» від 05.07.1999р., 07.10.2011р.; довідкою Навчально-виховного комплексу № 13, та визнано сторонами в ході розгляду справи.

Проживаючи разом із дружиною - відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_5 та її неповнолітнім сином, ОСОБА_6, позивач ОСОБА_1, під час використання ними спірної квартири, бажаючи здійснити благоустрій житла, та, враховуючи сучасні тенденції у будівництві, здійснив реконструкцію вказаної квартири, а саме, згідно Технічного паспорта на квартиру, виготовленого 16.09.2009р. ОКП «Дніпродзержинське БТІ», самочинно перепланував квартиру з трьохкімнатної в однокімнатну з самочинним зменшенням житлової площі на 25,7 кв.м.

Згідно Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості квартири, площею 55,5 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, виконаного станом на 02.12.2009р., вартість однокімнатної квартири, самочинно перепланованої з трикімнатної з самочинним зменшенням житлової площі на 25,7 кв.м, без урахування ПДВ, складає 89 809,43 грн.

З наведеного суд вбачає, що, позивач ОСОБА_1, здійснивши в 2009 році самочинне перепланування спірної квартири, що підтверджується Технічним паспортом на квартиру, виготовленим ОКП «Дніпродзержинське БТІ» станом на 16.09.2009р., звернувся до ТОВ «Агентство независимых экспертиз», яке визначило ринкову вартість однокімнатної квартири після самочинного її перепланування з трикімнатної, та зменшення житлової площі на 25,7 кв.м, яка, станом на 02.12.2009р., без урахування ПДВ, складала 89 809,43 грн.

За позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 17.05.2010р. за позивачем по даній цивільній справі ОСОБА_1, та відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 визнано право власності на переобладнану квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та визначено частки кожного із співвласників у розмірі 1/3 за кожним.

В ході розгляду справи, а саме 07.02.2012 року позивач за первинним позовом ОСОБА_1 зареєстрував в ОКП «Дніпродзержинське БТІ» право приватної спільної часткової власності у розмірі 1/3 частки на однокімнатну спірну квартиру, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав, наданого 07.02.2012р. ОКП «Дніпродзержинське БТІ», а також відповіддю ОКП «Дніпродзержинське БТІ» на запит адвоката, про те, що, станом на 24.02.2012р. право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_1 - 1/3 частина, ОСОБА_3 - 1/3 частина, ОСОБА_4 - 1/3 частина.

В ході розгляду справи позивач ОСОБА_1, посилаючись на сметну документацію, виконану Державним проектним інститутом «Днепродзержинскгражданпроект» станом на 2011 рік, та зазначений у ній розмір понесених ним витрат на проведення ремонтних робіт у спірній квартирі, в обґрунтування заявлених ним позовних вимог суду зазначив, що фактичні витрати на проведення будівельних робіт та реконструкції склали 96 791,94 грн., на підставі чого, не зважаючи на те, що відповідачі не проживають у спірній квартирі, та, враховуючи, що відповідачами була надана усна згода на проведення ним відповідної реконструкції квартири, просить стягнути з відповідачів солідарно 64 527,96 грн., що відповідає 2/3 часткам від всієї вартості ремонтних робіт (96 791,94 грн.)

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши надані суду докази, та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що не мали місце обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1, як на підставу своїх позовних вимог, з огляду на наступне.

Як стверджує позивач ОСОБА_1, між ним та відповідачами було досягнуто усної згоди на проведення ним реконструкції спірної квартири, вартість проведення якої, як зазначає позивач, відповідачі залишили на його власний розсуд, та обіцяли виплатити йому компенсацію пізніше, при продажу квартири, або якимось іншим чином. Доказом згоди відповідачів на проведення ремонтних робіт у розмірі 96 791,94 грн. позивач вважає те, що відповідачі разом із ним звертались до суду із позовом про визначення часток у спільному майні та узаконення переобладнаного майна, а також особистий підпис відповідачів «Ознайомлена, не заперечую» на Звіті про незалежну оцінку ринкової вартості квартири площею 55,5 кв.м При цьому позивач зазначає, що вказаний звіт було виконано після проведених ним ремонтних робіт.

Як стверджує відповідачка ОСОБА_3, особистої згоди на проведення реконструкції квартири, тим більш на суму 96 791,94 грн. - вона, та її син, не надавали. Про вартість проведеної реконструкції вона не знала, й згоду на таку суму виконаних робіт ніколи б не надала. Позивач звернувся до неї вже після проведення ремонтних робіт в квартирі, і ознайомив її саме з фактичним розміром виконаних ремонтних робіт. Тому, саме про те, що вона ознайомлена з оцінкою вже виконаних ремонтних робіт й свідчить її підпис «Ознайомлена, не возражаю» на звіті про незалежну оцінку.

Як на правову підставу своїх позовних вимог, позивач ОСОБА_1 посилається на ст.360 ЦК України, згідно якої співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Проте, суд вважає, що зазначена норма права не може бути застосована до виниклих між позивачем та відповідачами правовідносин, з огляду на те, що, самочинне перепланування позивачем спірної квартири з трикімнатної в однокімнатну з урахуванням сучасних тенденцій у будівництві та придбання позивачем сантехніки й предметів побуту для його особистих потреб - не відноситься до передбачених ст.360 ЦК України витрат, пов'язаних з управлінням, утриманням та збереженням спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів).

Крім того, відповідно до ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язком для неї.

Враховуючи заперечення відповідачів щодо надання згоди позивачу на проведення ним самочинної реконструкції квартири, й більш того, на суму 96 791,94 грн., та, приймаючи до уваги, що позивач ОСОБА_1, на підтвердження тих обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, не надав суду договору, в межах якого можливо встановити обсяг обов'язків відповідачів щодо компенсації позивачу понесених ним при самочинному переплануванні квартири витрат, суд вважає, що, відповідно до ст.14 ЦК України, відповідачі не можуть бути примушені до дій, вчинення яких не є для них обов'язком.

Також, як доказ зазначених позивачем обставин, а саме надання згоди відповідачами на проведення перепланування квартири, позивач приводить суду підпис відповідача ОСОБА_3 «Ознайомлена, не возражаю», та особистий підпис відповідача ОСОБА_4 на Звіті про незалежну оцінку ринкової вартості квартири, площею 55,5 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, виконаних після проведення відповідного перепланування квартири позивачем.

З наведеного суд вбачає, що підпис відповідача ОСОБА_3 «Ознайомлена, не возражаю», та особистий підпис відповідача ОСОБА_4 на Звіті про незалежну оцінку ринкової вартості квартири, виконаному після проведення вищевказаного перепланування, свідчить про те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були ознайомлені позивачем не з вартістю майбутнього перепланування квартири, а з вартістю самої квартири після її перепланування, на підставі чого суд критично ставиться до ствердження позивача, що вказаний підпис відповідачів є їх згодою на проведення перепланування, так як вказаний підпис виконано відповідачами вже після проведення реконструкції, а саме по факту виконаних позивачем будівельних робіт.

Крім того, на підтвердження факту надання згоди відповідачів щодо проведеного позивачем перепланування, останній посилається на те, що відповідачі, разом із ним, звертались до суду із позовом про узаконення переобладнаного майна та визначення часток у спільному майні.

Як вбачається зі змісту вищевказаного рішення суду від 17.05.2010р., на яке посилається позивач, в судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги у поновному обсязі та пояснили, що їм на праві спільної власності належить квартира АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, без визначення часток. Так, після розірвання шлюбу виникла потреба визначити частки кожному із співвласників.

Приймаючи до уваги зазначені у рішенні суду від 17.05.2010р. пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_3, суд вбачає, що метою вказаного звернення відповідачів до суду була саме потреба визначити частки кожного із співвласників у спільному майні, відповідно до чого, враховуючи також, що вказане звернення було здійснено відповідачами після проведеного позивачем самочинного перепланування, суд вважає, що даний факт звернення відповідачів до суду не свідчить про надання ними згоди позивачу на проведення самочинного перепланування, а вказує лише на реалізацію відповідачами права звернення до суду за захистом своїх прав власників, та захистом відповідних інтересів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що зазначені позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог обставини, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, на підставі чого позовні вимоги позивача ОСОБА_1 суд вважає не обґрунтованими і безпідставними, відповідно до чого вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1

Разом з тим, позовні вимоги позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд вважає частково обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4, разом із відповідачем ОСОБА_1 є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кожному з яких належить 1/3 частка у спільному майні.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3, та визнає відповідач за зустрічним позовом, позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є співвласниками спірного майна, у спірній квартирі з 1997 року не проживають, ключів від спірної квартири не мають, так як відповідач ОСОБА_1, який проживає у спірній квартирі разом зі своєю дружиною та її сином, відмовляється надавати ключі позивачам, та перешкоджає їм у вселенні у спірну квартиру, обґрунтовуючи це тим, що позивачі не сплачують комунальні послуги та не повертають йому компенсацію за проведену ним реконструкцію квартири.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Заперечуючи проти задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 стосовно позовних вимог позивачів щодо усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, суду зазначив, що із вказаним позовом позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вже зверталась до суду у 2009 році, після чого судом було прийнято рішення про закриття провадження по справі у зв'язку з відмовою позивача від позову. На підставі зазначеного вважає, що позивачі, не дивлячись на норми ст.ст.205, 206 ЦПК України, повторно звернулись до суду з приводу зазначеного спору, який виникає між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що суперечить нормам процесуального права.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України, на яку посилається відповідач, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до змісту ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з наданої відповідачем ухвали Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 06.11.2009р., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 «Про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, про визначення порядку користування житловим приміщенням», суд, за заявою позивача ОСОБА_3 закрив провадження у даній цивільній справі.

Дослідивши зміст вищезазначеної ухвали суду від 06.11.2009р., суд приходить до висновку, що, позивачі за зустрічним позовом по даній цивільній справі дійсно, у 2009 році, звертались до суду із позовом до відповідача по даній цивільній справі, проте із позовом, предметом якого була вимога про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визначення порядку користування житловим приміщенням. Предметом же даного цивільного позову є вимога позивачів щодо усунення допущеного відповідачем порушення їх суб'єктивного права шляхом вселення позивачів до спірної квартири, а не визначення порядку користування житловим приміщенням. На підставі зазначеного суд вбачає, що, у даному випадку, скориставшись своїм правом звернутися до суду за захистом своїх порушених та невизнаних прав, позивачі за зустрічним позовом звернулись до суду з позовом, предмет якого відрізняється від предмета позову, зазначеного в ухвалі суду від 06.11.2009р., відповідно до чого підстав для закриття провадження у даній цивільній справі - не існує.

Згідно ч.1, 3 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ч.1 ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Виходячи з наведеного, приймаючи до уваги, що зазначена позивачами обставина про перешкоджання відповідачем у користуванні ними спірною квартирою - відповідачем була визнана в ході розгляду справи, суд вважає позовні вимоги позивачів в частині усунення перешкод у користуванні майном шляхом їх вселення - обґрунтованими, й такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині зобов'язання відповідача привести спірну квартиру у відповідність до технічної документації у трикімнатну квартиру, поновивши в квартирі стіни між кімнатами площею 9,0 кв.м; 16,7 кв.м.; кухнею 6,0 кв.м, коридором - суд дійшов наступного висновку.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 17.05.2010р., за позовом сторін по даній цивільній справі: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, визнано право власності за позивачами на переобладнану квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та визначено частки кожного із співвласників у розмірі 1/3 за кожним.

Згідно Витягу про державну реєстрацію прав, 07.02.2012 року ОКП «Дніпродзержинське БТІ» зареєструвало за ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 право приватної спільної часткової власності у розмірі 1/3 частки за кожним на однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається зі змісту вищевказаного Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 17.05.2010р., в судовому засіданні позивач ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги щодо визнання права власності на переобладнане нерухоме майно та визначення часток співвласників у повному обсязі. Зазначене рішення суду набрало законної сили 28.05.2010р.

На підставі вказаного рішення суду, відповідно до вимог ст.ст. 182, 331 ЦК України, ОКП «Дніпродзержинське БТІ» зареєструвало право співвласників - позивачів та відповідача за зустрічним позовом на переобладнаний об'єкт нерухомого майна.

Враховуючи, що саме за зверненням позивачів суд прийняв рішення про визнання за ними права власності на переобладнаний об'єкт нерухомого майна, суд вбачає, що діючи в межах здійснення своїх цивільних прав, позивачі на власний розсуд реалізували при цьому свої цивільні права, відповідно до чого суд приходить до висновку, що вимога позивачів щодо повернення переобладнаного нерухомого майна у первинний стан - є не обґрунтованою, та такою, що задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог позивачів за зустрічним позовом про виселення із спірної квартири відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд приходить до наступного висновку.

Обґрунтовуючи зазначені позовні вимоги, позивачі посилаються на норму ч.1,2 ст.369 ЦК України, згідно якої співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, на час розгляду справи в суді сторони є співвласниками майна, що є у спільній частковій власності.

Разом з тим, відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Згідно свідоцтва про народження, виданого відділом РАЦС Бабушкінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, малолітній відповідач ОСОБА_6 є сином відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5

Згідно свідоцтва про шлюб, виданого Красногвардійським відділом РАЦС Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, відповідач ОСОБА_5 є дружиною відповідача ОСОБА_1, якому, згідно Витягу про державну реєстрацію прав ОКП «Дніпродзержинське БТІ» на праві спільної часткової власності належить 1/3 частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів за зустрічним позовом в частині виселення зі спірної квартири членів сім'ї відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - є не обґрунтованими, з огляду на те, що відповідач ОСОБА_1, являючись власником 1/3 частини спірної квартири, відповідно до ст.ст.150, 156 ЖК України має право користуватися належною йому частиною квартири для особистого проживання та проживання членів його сім'ї.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача за первинним позовом, суд, з урахуванням положення ст.88 ЦПК України, також вважає за необхідне відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачів понесених ним судових витрат.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 3-5, 10, 15, 60, 110, 208, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 150, 155 ЖК України, ст.ст.319, 358, 391 ЦК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 «Про стягнення грошових коштів» - відмовити.

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 «Про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення; повернення нерухомого майна у первинний стан; виселення відповідачів із спірного приміщення» - задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, права власності належної кожному 1/3 частиною квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, шляхом вселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Суддя Нельга Д. В.