справа № 2-3149/11

№ провадження 2/415/1865/12

РІШЕННЯ

Іменем України

21.05.2012 м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Нельге Д.В.,

при секретарі Гаркуше В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Дніпродзержинської міської ради до ОСОБА_2 «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки», та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Дніпродзержинської міської ради «Про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним», -

в с т а н о в и в:

Позивач за первісним позовом звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просить ухвалити рішення, яким внести зміни до п.3.1 договору оренди земельної ділянки, укладеного 03.03.2004р. між Дніпродзержинською міською радою та відповідачем ОСОБА_2, виклавши його в наступній редакції: «п.3.1. Річна орендна плата вноситься «Орендарем» виключно у грошовій формі на рахунок місцевого бюджету. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється на рівні чотирикратного земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач за первісним позовом посилається на те, що, 03.03.2004р. між Дніпродзержинською міською радою та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого відповідачу надано у користування строком до 01.10.2013р. земельну ділянку під розміщення нежитлового приміщення, загальною площею 0,0064 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Однією з істотних умов даного договору є обов'язок орендаря сплачувати на користь орендодавця плату за користування земельною ділянкою в сумі 575,33 грн. на рік, що складає 1,3 розміру земельного податку. Даний розрахунок орендної плати було встановлено відповідно до діючого на час укладання договору ЗУ «Про оренду землі» та ЗУ «Про плату за землю». Після набрання 01.01.2011р. чинності Податкового кодексу України, укладений між Дніпродзержинською міською радою та відповідачем ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки в частині розміру річної орендної плати не відповідає чинному законодавству, а саме встановленому ст.288 Податкового кодексу України розміру річної орендної плати, що призводить до недоотримання власником землі - територіальною громадою міста в особі Дніпродзержинської міської ради орендної плати у повному обсязі. З метою приведення діючих договорів оренди землі у відповідність до вимог чинного законодавства, Дніпродзержинською міською радою прийнято рішення від 27.05.2011р., яким затверджено коефіцієнти для розрахунку річної орендної плати за земельні ділянки, розпорядником яких є Дніпродзержинська міська рада. Згідно п.3.3 вищевказаного договору передбачено, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту: збільшення розміру ставки земельного податку та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Відповідно до п.3.3 вищевказаного договору, відповідачу було запропоновано внести до договору оренди земельної ділянки зміни в частині визначення орендної плати, розмір якої повинен відповідати розміру, встановленому Податковим кодексом України. Проте, відповідач, як сторона договору, відмовляється у досудовому порядку внести відповідні зміни до договору оренди земельної ділянки, що змушує позивача звернутись з зазначеним позовом до суду.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, у якому, посилаючись на ч.3 ст.215 ЦК України, просить визнати укладений 03.03.2004р. між нею та Дніпродзержинською міською радою договір оренди земельної ділянки - недійсним, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що, вказаний договір було укладено з порушенням чинного законодавства, а саме ст.42 Земельного кодексу України, згідно якої земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників, тобто, як зазначає позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, чинним законодавством передбачено можливість передачі у власність чи надання в користування земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинками лише об'єднанню власників будинку або підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Також, посилаючись на ст.1 ЗУ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» N 2866-III від 29.11.2001р., згідно якої житловий комплекс - єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс; нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин; прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку, та, посилаючись на ст.19 вказаного Закону, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 зазначає, що, вона, як співвласник багатоквартирного будинку має право користуватися прибудинковою територією на загальних підставах, як і інші співвласники житлового будинку, що виключає можливість надати в оренду або у власність земельну ділянку для обслуговування вбудованого чи прибудованого приміщення в багатоповерховому будинку, оскільки не можливо створити об'єкт земельних відносин - земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна - виділити приміщення будинку як окрему будівлю та надати йому окрему адресу, яка необхідна для визначення місця розташування земельної ділянки як складової поняття «земельна ділянка». Належне їй приміщення знаходиться в багатоповерховому будинку і не має окремо встановлених меж розташування на земельній ділянці, відповідно до чого, враховуючи, що спірна угода не містить істотних умов договору оренди землі та невід'ємних частин (додатків) до договору щодо зазначення об'єкту оренди, а саме конкретного визначення на місцевості переданої в оренду земельної ділянки, і, так як передана їй в оренду земельна ділянка не має меж, і її фактично не існує в натурі, просить визнати спірний договір недійсним.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 підтримала первісний позов у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та, в обґрунтування заперечень проти задоволення зустрічного позову, суду пояснила, що, спірний договір містить усі істотні умови договору та відповідає вимогам ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» N 161-XIV від 06.10.1998р., що також підтверджується тією обставиною, що вказаний договір пройшов державну реєстрацію в Дніпродзержинській міській раді, що свідчить про відповідність спірного договору усім вимогам діючого на момент реєстрації договору законодавства.

Також, представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 надала суду письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності стосовно зустрічного позову, що є підставою для відмови у його задоволенні, посилаючись на те, що, державна реєстрація спірного договору була проведена 07 червня 2004р., відповідно до чого саме з цього часу позивач за зустрічним позовом мав можливість дізнатись про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.

Відповідач за первісним позовом, та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 проти задоволення первісного позову заперечувала, посилаючись на вимоги зустрічного позову, в обґрунтування якого суду зазначила, що, відповідно до ст.42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників, тобто передаватись у власність, або у користування лише об'єднанню власників будинку або підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Вона, як співвласник багатоквартирного будинку має право користуватися прибудинковою територією на загальних підставах, як і інші співвласники житлового будинку, що виключає можливість оренди тієї земельної ділянки, якою вона зараз користується. Крім того, оскільки не можливо створити об'єкт земельних відносин - земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна - виділити приміщення будинку як окрему будівлю та надати йому окрему адресу, яка необхідна для визначення місця розташування земельної ділянки як складової поняття «земельна ділянка», вважає, що спірна угода не містить істотних умов договору оренди землі та невід'ємних частин (додатків) до договору щодо зазначення об'єкту оренди, а саме конкретного визначення на місцевості переданої в оренду земельної ділянки, і, так як, передана їй в оренду земельна ділянка не має меж, і її фактично не існує в натурі, вважає, що спірний договір є недійсним.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 суду пояснила, що, про своє порушене право дізналась з часу набрання 01.01.2011р. чинності Податкового кодексу України, у п. 287.8. якого зазначено, що, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, відповідно до чого вважає, що строк позовної давності нею порушено не було.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи та дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги позивача за первинним позовом є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню; позовні вимоги позивача за зустрічним позовом є не обґрунтованими, й такими, що задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, згідно п.1.1 Договору оренди земельної ділянки, укладеного 03.03.2004р. між Дніпродзержинською міською радою та відповідачем ОСОБА_2, останній було надано у строкове платне користування земельну ділянку під розміщення нежитлового приміщення, загальною площею 0,0064 га (із них 0,0036 га - частка земельної ділянки багатоповерхового будинку в спільному користуванні), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, згідно з планом земельної ділянки (кадастрові номери: 1210400000:02:016:0122; 1210400000:02:016:0123), що є додатком до Договору.

Згідно п.3.1. вказаного договору, орендна плата вноситься «Орендарем» у грошовій формі в розмірі 575,33 грн/рік, що становить 47,94 грн./міс., і вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту.

п.3.3. вказаного договору передбачено, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором; у тому числі внаслідок інфляційних процесів; збільшення розміру ставки земельного податку; інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Статтею 288 Податкового кодексу України, що набрав чинності 01.01.2011р., встановлено, що, розмір річної орендної плати за земельні ділянки несільськогосподарського призначення (інші категорії земель), які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншим ніж 3-кратний розмір земельного податку, що встановлюється цим кодексом. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12% від їх нормативної грошової оцінки.

З вищенаведеного суд вбачає, що, на час існування договірних відносин між Дніпродзержинською міською радою та відповідачем, нормами чинного законодавства, а саме ст.288 Податкового кодексу України, що набрав чинності 01.01.2011р., законодавчо змінено граничний розмір орендної плати, внаслідок чого, передбачений умовами договору оренди земельної ділянки розмір орендної плати не відповідає розміру орендної плати, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.30 ЗУ «Про оренду землі» N 161-XIV від 06.10.1998р., зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Враховуючи, що, договором оренди земельної ділянки, укладеним 03.03.2004р. між Дніпродзержинською міською радою та відповідачем ОСОБА_2 передбачено можливість збільшення розміру орендної плати, яка є регульованою ціною, та, приймаючи до уваги, що розмір орендної плати змінено законодавчо, й передбачений умовами вищевказаного договору оренди земельної ділянки розмір орендної плати не відповідає розміру орендної плати, встановленому Податковим кодексом України, суд, позовні вимоги позивача за первісним позовом вважає обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Встановивши, таким чином, що дійсно мали місце ті обставини, на які позивач за первісним позовом посилається, як на підставу своїх вимог, суд, задовольняючи вимоги позивача за первісним позовом, вважає також необхідним на підставі ст.88 ЦПК України задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 8,50 грн. та витрат на інформаційно-технічний розгляд справи у розмірі 37,00 грн.

Щодо вирішення питання, чи мали місце обставини, якими позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої позовні вимоги, суд виходив з наступного.

Згідно ст.215 ЦК України, на яку посилається позивач за зустрічним позовом, як на правову підставу своїх позовних вимог, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно роз'яснень, наданих у п.8. Постанови Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

З наведеного суд вбачає, що законодавець пов'язує дійсність правочину з дотриманням вимог ст.203 ЦК України, крім вимоги щодо форми правочину, саме на момент вчинення правочину.

Таким чином, в розумінні зазначеної норми ст.203 ЦК України, момент укладення договору визначається тими обставинами, які існували під час домовленості сторін щодо всіх істотних умов правочину та впливали на їх волю.

Згідно ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» N 161-XIV від 06.10.1998р., в редакції, чинній на момент укладання спірного договору, істотними умовами договору оренди землі є:

- об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

- умови збереження стану об'єкта оренди;

- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

- відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, спірний договір оренди земельної ділянки був укладений 03.03.2004р. між Дніпродзержинською міською радою та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2, якій, згідно п.1.1 Договору було надано у строкове платне користування земельну ділянку під розміщення нежитлового приміщення, загальною площею 0,0064 га (із них 0,0036 га - частка земельної ділянки багатоповерхового будинку в спільному користуванні), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, згідно з планом земельної ділянки (кадастрові номери: 1210400000:02:016:0122; 1210400000:02:016:0123), що є додатком до Договору.

Як вбачається з плану земельної ділянки, який є додатком до спірного договору, даний план земельної ділянки, яка є предметом спірного договору, узгоджений з приватним нотаріусом ОСОБА_2 - позивачем за зустрічним позовом.

Як вбачається з Акту прийому-передачі земельної ділянки, який міститься у спірному договорі, 07.06.2004р. орендарю - позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,0064 га в оренду на десять років для розміщення нотаріальної контори.

Згідно Акту встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі приватного підприємця ОСОБА_2, який було складено фахівцем земельно-кадастрового бюро «Землевпорядник» в присутності землекористувача - позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2, даний акт складений про проведення та встановлення в натурі меж земельної ділянки, яка відводиться землекористувачу за адресою: АДРЕСА_1. Розміри та місцезнаходження землекористування наведені на плані, що додається.

Згідно п.2.3. спірного Договору, підписаний сторонами договір оренди набуває чинності після державної реєстрації.

Як вбачається зі змісту спірного Договору, державну реєстрацію вказаний договір пройшов 07.06.2004р., що вказує на те, що, на час укладання спірного договору не існувало підстав для відмови в державній реєстрації даного договору, та, свідчить про те, що спірний договір оренди землі містив усі істотні умови договору, передбачені ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» N 161-XIV від 06.10.1998р., в редакції, чинній на момент його укладання.

Твердження позивача за зустрічним позовом, що спірний договір було укладено з порушенням чинного законодавства, а саме ст.42 Земельного кодексу України, суд вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно ст.42 ЗК України, в редакції, чинній на час укладання спірного договору, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Як зазначено у ст.1 ЗУ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» N 2866-III від 29.11.2001р., об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Згідно ст.4 ЗУ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» N 2866-III від 29.11.2001р., об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. Об'єднання відповідає за своїми зобов'язаннями коштами і майном об'єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов'язки, виступає позивачем та відповідачем у суді.

Як зазначено у наданому Управлінням земельних ресурсів м. Дніпродзержинська Висновку № 01-78/224 від 24.09.2003р., щодо проекту відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 у м. Дніпродзержинську, на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, яка є предметом спірного договору, розташовано багатоповерховий житловий будинок, який знаходиться в експлуатації ДП «Сфера» КП «Дніпродзержинське житлове об'єднання». Рішенням міської ради від 16.10.2000р. надано дозвіл власнику квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 на реконструкцію трьохкімнатної квартири №1 під нотаріальну контору. Згідно ст.120 та документів на нерухоме майно, право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 належить приватному нотаріусу ОСОБА_2. Земельно-кадастрова документація виконана у відповідності розділу Ш глави 14 (Право власності на землю) Земельного кодексу України.

Згідно роз'яснень, наданих у п.19 Постанови Верховного Суду України N 7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при приватизації громадянами одно- або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з пунктом 5 статті 10 Закону від 19 червня 1992 р. N 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" здійснюється в порядку та на умовах, передбачених частиною третьою статті 42 ЗК, якою встановлено, що порядок використання земельних ділянок, де розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Якщо в жилому будинку приватизовано частину квартир, питання про користування прибудинковою територією вирішується відповідно до положень частини третьої статті 88 ЗК, тобто шляхом отримання в користування її частини, що відповідає частці приватизованих квартир та інших приміщень у вартості будинку і споруд. При цьому розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Як вбачається з розрахунку частки спільного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, загальна площа ділянки спільного користування (площа основи будинку) 0,0431 га - згідно матеріалів польових вимірювань. Частка у спільному користуванні ПН ОСОБА_2 становить 8,46% від 0,0431 га = 0,00364 га.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що, до правовідносин, які виникли між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем на час укладання спірної угоди, не підлягає застосуванню правова норма ст.42 ЗК України, з огляду на те, що, вказана норма регулює відносини між власником земельної ділянки державної або комунальної власності, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ), або підприємствами, установами і організаціями, які здійснюють управління цими будинками, якими, у даному випадку, позивач за зустрічним позовом не являється.

Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно роз'яснень, наданих у п.7 Постанови Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Крім того, згідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно роз'яснень, наданих у п.27 Постанови Верховного Суду України N 7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», згідно зі статтею 257 ЦК у спорах про захист прав власників земельних ділянок застосовується позовна давність тривалістю у три роки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленого до винесення ним рішення.

Відповідач за зустрічним позовом звернувся до суду з письмовою заявою про застосування позовної давності стосовно зустрічних позовних вимог позивача ОСОБА_2

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причинами пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи, що, позивач за зустрічним позовом в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що, спірна угода не містить істотних умов договору оренди землі та невід'ємних частин (додатків) до договору щодо зазначення об'єкту оренди, а саме конкретного визначення на місцевості переданої в оренду земельної ділянки, суд приходить до висновку, що, отримавши в оренду відповідну земельну ділянку шляхом укладання спірної угоди 03.03.2004 року, позивач за зустрічним позовом про порушення свого права в частині не дотримання істотних умов договору оренди землі, а саме конкретного визначення на місцевості переданої йому в оренду земельної ділянки мав можливість довідатися безпосередньо на час укладання спірної угоди, відповідно до чого суд приходить до висновку, що перебіг позовної давності у даному випадку починається саме від дня укладання спірної угоди. Таким чином, враховуючи, що, від дня укладання спірної угоди сплинуло більш 3 роки, суд приходить до висновку, що позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з порушенням строку позовної давності, що є підставою для застосування судом наслідків спливу позовної давності щодо зустрічного позову позивача ОСОБА_2

Згідно статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з цим, встановивши в ході розгляду справи, що, на момент вчинення спірного правочину сторонами було дотримано вимоги ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» N 161-XIV від 06.10.1998р., а також додержано передбачені ст.203 ЦК України загальні вимоги, необхідні для чинності правочину, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до спірних правовідносин правової норми ч.1 ст.215 ЦК України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного правочину недійсним, та про необґрунтованість позовних вимог позивача за зустрічним позовом, на підставі чого вважає необхідним відмовити у задоволенні зустрічного позову позивача ОСОБА_2 за необґрунтованістю вказаних позовних вимог, а не у зв'язку із пропуском позивачем ОСОБА_2 строку позовної давності.

Враховуючи, також, що, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог позивача ОСОБА_2, суд, з урахуванням положення ст.88 ЦПК України, вважає за необхідне відмовити позивачу за зустрічним позовом у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача понесених позивачем витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.4, 5, 10, 15, 60, 169, 208, 209, 213, 215, 256 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов Дніпродзержинської міської ради до ОСОБА_2 «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки» - задовольнити.

Внести зміни до п.3.1 договору оренди земельної ділянки, укладеного 03.03.2004 року між Дніпродзержинською міською радою та ОСОБА_2 (ІДН НОМЕР_1), виклавши його в наступній редакції:

«п.3.1. Річна орендна плата вноситься «Орендарем» виключно у грошовій формі на рахунок місцевого бюджету. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється на рівні чотирикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України».

Стягнути з ОСОБА_2 (ІДН НОМЕР_1) на користь держави:

- 8 (вісім) грн. 50 коп. - витрати по сплаті судового збору;

- 37 (тридцять сім) грн. 00 коп. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Дніпродзержинської міської ради «Про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним» - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Нельга Д. В.