ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
12 червня 2012 року 10:45 № 2а-6071/12/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнаня протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 червня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач) в якій просить суд:
- визнати протиправним рішення про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, оформлене у вигляді листа Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 02 лютого 2012 року № 316/А/17-112;
- скасувати рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Києва Державної податкової служби про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, оформлене у вигляді листа Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 02 лютого 2012 року № 316/А/17-112;
- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби видати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 свідоцтво платника єдиного податку відповідно до поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування від 25 січня 2012 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 травня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-6071/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 15 травня 2012 року, яке відкладалось на 12 червня 2012 року, у зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.
У судовому засіданні 12 червня 2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Податковий кодекс України не дає визначення понять «видобуток, виробництво, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння», натомість діяльність з торгівлі ювелірними виробами має інший код за класифікатором видів економічної діяльності, ніж видобуток, виробництво, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.
При цьому, посилаючись на те, що визначення виробів з дорогоцінного металу, наведене в Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 244, не має підстав для використання при застосуванні норм Податкового кодексу України, оскільки наказ Міністерства фінансів України не має статусу і сили закону, просить суд зобов'язати Державну податкову інспекцію у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби видати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 свідоцтво платника єдиного податку відповідно до поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування від 25 січня 2012 року.
Представник відповідача у судовому засіданні 12 червня 2012 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог, на приписи статті 291 Податкового кодексу України та норми Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» просив суд відмовити у задоволенні. Мотивуючи заперечення зазначив, що суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво та реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому чисті ювелірних виробів, не можуть застосовувати спрощену систему оподаткування.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) зареєстрована як фізична особа -підприємець Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією 06 березня 2002 року.
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № НОМЕР_2 місце проживання фізичної особи: 04213, АДРЕСА_1.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 21 січня 2012 року подано до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва заяву про застосування спрощеної системи оподаткування (копія заяви додана до матеріалів справи), в якій, відповідно до вимог пункту 3 Порядку подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 грудня 2011 року № 1675, поряд з іншими відомостями вказано види господарської діяльності, обрані фізичною особою - підприємцем, згідно з КВЕД ДК 009:2010, а саме: 52.12.0. - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; 51.44. - оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 51.90.0. - неспеціалізована оптова торгівля; 51.47.9. - оптова торгівля годинниками та ювелірними виробами; 52.48.2. - роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами.
Листом Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 02 лютого 2012 року № 316/А/17-112 позивачу відмовлено у видачі Свідоцтва про сплату єдиною податку з 01 січня 2012 року з огляду на те, що згідно підпунктом 291.5.1. пунктом 291.5 статті 291 розділу XIV Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Позивач не погоджується із зазначеним рішенням, вважає його протиправним татками, що підлягає скасуванню.
Ознайомившись із матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується із доводами позовної заяви з огляду на наступне.
01 січня 2012 року набрав чинності (з певними особливостями щодо окремих положень) Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" (від 4 листопада 2011 року № 4014-VI (далі - Закон № 4014), відповідно до якого внесено зміни, зокрема, до Податкового кодексу України відносно спрощеної системи оподаткування та Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва", яким визначаються, зокрема, правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва.
Слід зазначити, що відповідно до підпункту «г»пункту 5 розділу II Закону № 4014 суб'єкти господарювання, які були платниками єдиного податку відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» або фіксованого податку відповідно до розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», а також юридичні і фізичні особи - підприємці, які були платниками інших податків і зборів, встановлених Податковим кодексом України, та прийняли рішення з 1 січня 2012 року перейти на спрощену систему оподаткування відповідно до норм цього Закону і відповідають вимогам статті 291 Податкового кодексу України, подають відповідну заяву не пізніше 25 січня 2012 року.
Відповідно до пункту 298.3. статті 298 Податкового кодексу України у заяві, крім іншого, зазначаються обрані фізичною особою - підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005.
Відповідно до пункту 298.1 статі 298 Податкового кодексу України порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування здійснюється відповідно до підпунктів 298.1.1 - 298.1.4 цієї статті.
Для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву (підпункт 298.1.1. Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 298.3 статті 298 Податкового кодексу України у заяві зазначаються такі обов'язкові відомості: 1) найменування суб'єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків); 2) дані документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця відповідно до закону; 3) податкову адресу суб'єкта господарювання; 4) місце провадження господарської діяльності; 5) обрані фізичною особою - підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005, у разі здійснення виробництва - також види товару (продукції), що нею виробляються; 6) обрані суб'єктами господарювання ставки єдиного податку або зміна ставки; 7) кількість осіб, які одночасно перебувають з фізичною особою - підприємцем у трудових відносинах, та середньооблікова чисельність працівників у юридичної особи; 8) дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 299.9. статті 299 Податкового кодексу України підставами для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб'єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку є виключно:
1) невідповідність такого суб'єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави;
2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;
3) подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.
Так, згідно з пунктом 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Глави 1 розділу ХІV Податкового кодексу України встановлено, що не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
При цьому, відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»від 18 листопада 1997 року № 637/97-ВР (далі по тексту -Закон № 637/97-ВР):
- дорогоцінні метали, це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо);
- дорогоцінне каміння, це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах);
- дорогоцінне каміння органогенного утворення - перли і бурштин в сировині, необробленому та обробленому вигляді.
Відповідно до статті 1 цього ж Закону, під пробою розуміється державний стандарт, що визначає цінність сплаву, з якого виготовлено вироби з дорогоцінних металів, і засвідчує вміст вагових одиниць основного дорогоцінного металу в одній тисячі вагових одиниць сплаву.
В Україні для ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів встановлюються такі проби: платина - 900, 950; золото: 375, 500, 585, 750, 958, 999; срібло - 800, 830, 875, 925, 960; паладій 500, 850.
Відповідно до частина 2 статті 4 цього Закону № 637/97-ВР всі суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, що займаються операціями з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, ювелірними виробами з них, проводять їх облік за встановленими формами і подають статистичну звітність. Оперативний облік видобутку, переробки, переміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, ювелірних виробів з них ведеться суб'єктами підприємницької діяльності окремо по кожному виду операцій з урахуванням особливостей технології, виду утворених відходів та виробничих втрат. Особливості обліку дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння визначаються Міністерством фінансів України.
Відповідно до пункту 1.5. Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю дорогоцінних металів, вставок дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні метали та вставки дорогоцінного каміння, затвердженого на виконання вищезгаданого Закону наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 244 (із змінами) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25 березня 2004 року за № 369/8968 (далі по тексту - Інструкція), виріб з дорогоцінного металу - будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений із сплавів дорогоцінних металів - золота, срібла, платини, паладію, який використовується як прикраси або предмети побуту. При цьому, комбінований виріб з дорогоцінного металу, це будь-який ювелірний чи побутовий виріб, що складається з частин, які виготовлено із сплаву дорогоцінного металу, та частин, виготовлених із недорогоцінного металу або іншого матеріалу.
Відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97, затвердженого наказом Держстандарту України від 30 грудня 1997 р. № 822 (чинний до 31 грудня 2012 року), підкатегорія "вироби ювелірні" (код 36.22.13) включає: вироби ювелірні з благородних металів (золото, срібло, платина): прикраси (перстені, браслети, намисто, брошки, сережки, кліпси, ланцюжки для годинників, кулони, медальйони, підвіски, кольє, гривни, брелки, діадеми, шпильки для краватки, запонки і т. ін.), вироби для особистого користування, які звичайно носять в кишенях, у дамській сумочці чи на тілі (портсигари, табакерки, пудрениці, гаманці з ланцюжком і т. ін.), предмети побуту (столові набори, плиткий та глибокий посуд, туалетні набори, приладдя для паління і т. ін.), предмети релігійно-культового призначення та ін. вироби ювелірні з металів, плакованих благородними металами, вироби ювелірні з благородних металів та металів, плакованих благородними металами, що містять перлини, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння. Ця підкатегорія включає також: авторські ювелірні вироби (вироби золотих та срібних справ майстрів), послуги щодо різних способів оброблення ювелірних виробів (включно ремонт та перероблення ювелірних виробів). Ця підкатегорія не включає: вироби художнього промислу з олова (28.75.24), міді чи нержавіючої сталі (28.75.12), біжутерію (36.61.10).
Таким чином, проаналізувавши вищезазначені норми права, суд зазначає, що за своєю економічною суттю та для цілей застосування, торгівля ювелірними виробами, як такими, що вироблені із дорогоцінних металів та відносяться до категорії прикрас відноситься/прирівнюється до торгівлі дорогоцінними металами, є складовою цієї діяльності для цілей застосування положень підпункту 291.5.1. пункту 291.5. статті 291 Податкового кодексу України.
Також, аналізуючи доводи позивача в частині того, що обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності поширюються тільки на суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з сировиною, а не з готовою споживчою продукцією, оскільки згідно з КВЕД ДК 009:2005 розмежовано види діяльності з виробництва дорогоцінних металів (код 27.41.0), діяльності з виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів (код 36.22), оптової торгівлі золотом та іншими дорогоцінними металами (код 51.52.4) та роздрібної торгівлі годинниками та ювелірними виробами, суд зазначає на наступне.
Національний класифікатор України ДК 009:2005 затверджено наказом Держспоживстандарту України від 26 грудня 2005 року № 375, в Міністерстві юстиції України не зареєстрований.
Згідно з розділом І «Вступ» до КВЕД ДК 009:2005 класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою системи національних класифікаторів. КВЕД розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 №326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики".
За методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації у стандартний формат, який дає змогу обробляти та аналізувати значні обсяги інформації.
У разі використання статистичних класифікацій з метою адміністративного управління, треба враховувати це їхнє первісне та переважне призначення, оскільки тип використовуваних одиниць, порядок визначення та зміни основного виду економічної діяльності, принципи побудови цих класифікацій тісно пов'язані з метою статистичної діяльності.
Відповідно до розділу 3 «Терміни, визначення та правила користування КВЕД» слід мати на увазі, що наданий органами державної статистики код виду діяльності не створює само по собі прав чи обов'язків для підприємств та організацій, не тягне жодних правових наслідків як такий. Код виду діяльності не обов'язково є достатнім критерієм для виконання умов, передбачених нормативними актами. При застосуванні нормативних актів чи контрактів, код виду діяльності є припущенням, а не доказом.
Будь-яке інше використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних чи нормативних) може здійснюватися за власними правилами, під відповідальність користувачів та з належними поясненнями.
З урахуванням викладеного, суд вказує на необґрунтованість посилань позивача в частині того, що визначальним для характеристики обраного позивачем виду діяльності є код класифікації вказаного виду діяльності, зазначеного у КВЕД, а не зміст вказаної діяльності як такий.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення, тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підялгає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Шарпакова