ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

21 червня 2006 р.

№ 19/27

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого –судді

Кравчука Г.А.

суддів :

Мачульського Г.М., Шаргала В.І.

за участю представників сторін:

від позивача

Лобач О.М. дов.№1637 від 26.11.2004 р.

від відповідача

не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “Кріпенське”

на постанову

Луганського апеляційного господарського суду від 10.04.2006 р.

у справі

№19/27 господарського суду Луганської області

за позовом

Закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” в особі Луганської філії

до	Товариства з обмеженою відповідальністю “Кріпенське”

про	стягнення 304 270,88 грн.

В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” в особі Луганської філії  (надалі ЗАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) “Кріпенське” про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 304 270,88 грн., що складається з відсотків в сумі 277 594,27 грн. та пені в сумі 26 676,61 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до виконавчого напису нотаріуса звернуто стягнення на майно, заставлене в забезпечення зобов’язання за кредитним договором, проте заборгованість відповідачем на теперішній час не погашена і по сумі кредиту складає 265 000 грн., а по відсотках –277 594,27 грн.  У зв’язку з невиконанням відповідачем умов Доповідач: Шаргало В.І.

договору щодо сплати суми кредиту та процентів, позивачем нарахована передбачена цим договором пеня.

Рішенням господарського суду Луганської області від 13.01.2006 року (суддя Шеліхіна Р.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що стосовно ТОВ “Кріпенське” господарським судом Луганської області 26.05.2004 року була порушена справа про банкрутство, ухвалою від 07.10.2004 року у цій справі було затверджено реєстр грошових вимог кредиторів, оскільки позивач не звернувся до суду з відповідною заявою протягом встановленого строку як кредитор, його вимоги вважаються погашеними.

За апеляційною скаргою ЗАТ КБ “ПриватБанк” судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Луганського апеляційного господарського суду від 10.04.2006 року (судді: Якушенко Р.Є., Бородіна Л.І., Перлов Д.Ю.) скасоване, позов задоволений, з ТОВ “Кріпенське” на користь ЗАТ КБ “ПриватБанк” стягнуті заборгованість з відсотків у сумі 277 594, 27 грн., пеня в сумі 26 676,61 грн. та відповідні судові витрати. Постанова мотивована підтвердженістю матеріалами справи вимог позивача і тим, що ці вимоги виникли до дня порушення справи про банкрутство та забезпечені заставою майна боржника, а розпорядник майна банкрута повинен вести реєстр вимог таких кредиторів згідно з приписами пункту 6 ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом”, тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач є конкурсним кредитором, помилковий.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, ТОВ “Кріпенське” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду Луганської області від 13.01.2006 року залишити без зміни. Вимоги касаційної скарги мотивовані тими ж доводами, що і назване рішення суду першої інстанції. Крім того, скаржник вважає, що на момент звернення до суду з позовом існувало рішення органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між сторонами –це виконавчий напис нотаріуса, яким звернуто стягнення на заставлене майно.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга   підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що між ЗАТ КБ “ПриватБанк” (банк)   та ТОВ “Кріпенське” (позичальник) укладений договір кредитної лінії №108  від 28.03.2001 року, згідно з яким банк прийняв на себе зобов’язання відкрити позичальнику (позивачу)  відновлювальну кредитну лінію  строком до 29.01.2002 року з лімітом кредитування ( з урахуванням додаткових угод) в обсязі 340 000 грн. для придбання   паливно-мастильних матеріалів, насіння та міндобрив зі сплатою за користування кредитом 39% річних. В забезпечення виконання кредитного договору сторони уклали договір застави від 28.03.01, відповідно до умов якого позичальник передав банку в заставу конкретно визначене майно. Крім того, з названою метою були укладені чотири договори застави з майновими поручителями. Всього було заставлено майна на суму понад  680 тис. грн. На виконання своїх зобов’язань за  кредитним договором банк надав позичальнику кредит у розмірі 340 000 грн., проте позичальник  названий кредит та  суму нарахованих процентів у встановлений термін (до 29.01.2002 року)  не повернув, у зв’язку з чим згідно виконавчого напису нотаріуса від 07.03.2002 року  за №242 було звернуто стягнення на майно,  заставлене за вказаними договорами застави, у розмірі існуючого станом на 14.02. 2002 року боргу –428 581,26 грн., серед яких 340 000 грн. –основного боргу,  відсотки за користування кредитом –82 220 грн., пеня –6 360,60 грн. та витрати по вчиненню напису в сумі –4 320 грн. Державним виконавцем відділу ДВС Свердловського міського управління юстиції  за вказаним написом було відкрите виконавче провадження.

Позивач зазначав, що на протязі жовтня 2002 року -  червня 2005 року було погашено 75 000 грн. заборгованості по кредиту та 141 167,9 грн. заборгованості по відсотках і просив стягнути за період з 14.02.2002 року по 10.11.2005 року непогашені відсотки за користування кредитом в сумі 277 594,27 грн. і пеню  за період з 10.05.2005 року по 10.11.2005 року  в розмірі 26 676, 61 грн.  –всього 304 270, 88 грн.

Разом з тим, господарськими судами встановлено, що ухвалою господарського суду Луганської області  від 26.04.2004 року  відносно ТОВ “Кріпенське” порушена справа про банкрутство №9/37б, а ухвалою цього ж суду від 07.04.2005 року у названій справі затверджена мирова угода.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що заборгованість позивача є погашеною у зв’язку з порушенням справи про банкрутство та не заявленням позивачем своїх вимог як кредитором.

Скасовуючи зазначене судове рішення, апеляційний господарський суд послався на те, що позивач у справі не є конкурсним кредитором в розумінні змісту статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом”, тому господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин пункт 6 статті  14 цього Закону.

Погоджуючись з наведеним висновком апеляційної інстанції, судова колегія касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті  84 Господарського процесуального кодексу України, роз’яснень, що містяться  в п. п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 “Про судове рішення”, з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши  обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду   про  встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у  судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення  повинна містити встановлені судом  обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Прийняті у справі рішення не відповідають наведеним вимогам з наступних підстав.

При розгляді цього спору суди попередніх інстанцій не з’ясували всебічно і повно всі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, який виник між сторонами у справі, а також не надали повну оцінку доказам, що містяться у матеріалах справи, для встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача і заперечення відповідача.

Як  вбачається з приписів статті 3 Закону України “Про заставу” ( в редакції чинній на момент укладення договорів застави) заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Згідно з частиною 6 статті  20 Закону  України “Про заставу” та пункту 4 статті 3 Закону України  “Про виконавче провадження” реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду, або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса (який є виконавчим документом) у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Відповідно до статті 5 Закону України  “Про виконавче провадження”  державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.  При цьому державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Строки здійснення виконавчого провадження встановлені пунктом 3.7. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5, згідно з яким державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

Разом з тим, правилами статті 24 Закону України  “Про заставу” встановлено, що заставодержатель має право у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України

Господарськими судами не враховані приписи вищенаведеного законодавства та не досліджені обставини щодо строків  відкриття виконавчого провадження,  ходу його  проведення,  строків його закриття, а також причини з яких з березня 2002 року не погашалася заборгованість за кредитним договором за рахунок заставленого майна, хоча ці обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Пунктами 4.5 та 5.2 договору від 28.03.2001 року встановлювалася наступна послідовність погашення платежів: 1) відсотки за користування кредитом, 2) комісія, 3) кредит, 4) неустойка (штраф, пеня). Незважаючи на це, з наданої позивачем довідки вбачається, що така послідовність була порушена –відбувалося паралельне часткове погашення  суми кредиту, за наявності непогашеної заборгованості по відсотках за користування кредитом. Причини порушення умов договору щодо послідовності погашення також залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій.

Оскільки в  силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції –скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

З  огляду  на  зазначене, керуючись   статтями      1115 ,   1117 ,  1119,  11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу  України, Вищий  господарський суд  України  

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Кріпенське” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 13.03.2006р. та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10.04.2006р. у справі  №19/27  скасувати,  а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Головуючий  суддя

Г.А. Кравчук

Суддя

Г.М. Мачульський

Суддя

В.І. Шаргало