АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/6422/12 Справа № 2-5160/11 Головуючий у 1 й інстанції - Бондаренко В.М. Доповідач - Болтунова Л.М.

Категорія 46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді : Болтунової Л.М.

суддів: Козлова С.П., Тамакулової В.О.

при секретарі: Куць О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа відділ у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Павлоградського МВ УМВС України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням і за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні, по апеляційній скарзі ОСОБА_3 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2012 року вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, ОСОБА_3 зобов*язаний усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом зняття ОСОБА_3 з реєстрації за даною адресою. В іншій частині позову позивачці було відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 також відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат. ( а.с.55)

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові позивачці та задовольнити його вимоги в повному обсязі. ( а.с.65)

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга, підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу від 09 січня 1997 року, позивачка являється власницею житлового будинку АДРЕСА_1, де зареєстрована зі своїми дітьми. З листопада 2005 року в даному будинку був зареєстрований ОСОБА_3, з яким ОСОБА_2 до липня 2009 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах. Договір найму житлового будинку між сторонами не укладався.

У подальшому, між сторонами стосунки стали неприязні, після чого позивачка нотаріально посвідченою заявою звернулась до відповідача звільнити спірний житловий будинок , але він не виселився і не знявся з реєстрації.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка неодноразово уточнювала та доповнювала свої вимоги, в кінцевій редакції просила визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1, а також зобов*язати відповідача усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні належним їй на праві власності вказаним будинком шляхом зняття з реєстрації. (а.с.15, 37 т.2)

У листопаді 2009 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов, де зазначив, що поселився в спірному будинку, як член сім*ї ОСОБА_2, оскільки став проживати з нею однією сім*єю без реєстрації шлюбу. За час проживання він брав участь у покращенні будинку, оплачував комунальні послуги, а тому просив визнати за ним право користування зазначеним приміщенням та усунути перешкоди в його користуванні з боку позивачки за первісним позовом.

Розглядаючи спір по суті, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування будинком, оскільки підстави на які посилається позивачка, а саме: вимоги ст. ст. 71,153 ЖК України не поширюються на правовідносини, які виникли між сторонами.

Судом першої інстанції вірно було встановлено, що сторони з липня 2009 року припинили фактичні шлюбні відносини, і ОСОБА_3 з даного періоду не є членом сім*ї ОСОБА_2 в розумінні ст. 64 ЖК України, а тому, суд обґрунтовано відмовив в задоволенні його вимог про визнання за ним права користування спірним будинком.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 та зобов*язуючи ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1 та знятися з реєстрації, суд першої інстанції послався на положення ст. 391 ЦК України.

Проте, з таким висновком погодитися не можна, оскільки судом першої інстанції були помилково застосовані зазначені норми матеріального права та допущені порушення процесуального закону.

Ухвалюючи рішення, суд зобов*язав відповідача самому знятись з реєстраційного обліку.

Відповідно до ст. 16 ЦК України заявлені вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права. При цьому суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", дане питання взаємопов'язане і залежать від вирішення питання про житлові права особи, які регулюються нормами житлового і цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 156 Житлового кодексу України; ст. 405 ЦК України).

Таким чином, вирішення вимог про зняття з реєстраційного обліку без вирішення у встановленому законом порядку питання про наявність чи відсутність у особи житлових прав не є належним способом захисту.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що в цій частині рішення суду підлягає скасуванню, на підставі ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову.

Апеляційна скарга ОСОБА_3 задовольняється частково.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2012 року в частині задоволення вимог про зобов*язання ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом зняття його з реєстрації за даною адресою, а також стягнення судових витрат - скасувати і в цій частині позову ОСОБА_2 відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: