ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
25 червня 2012 р. Справа № 2а/0270/2194/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Яремчука Костянтина Олександровича,
за участі секретаря судового засідання: Яковенка Дмитра Олександровича
представника позивача: Кліща А.О.
представників відповідача: Тростінської Л.В., Охрімовського Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: закритого акціонерного товариства "Подільський цукор"
до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби
про: скасування податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ :
13 вересня 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось закрите акціонерне товариство "Подільський цукор" до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 26 липня 2011 року на підставі акту перевірки №131/16-31576304 від 14 липня 2011 року Вінницькою МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0000671600, яким збільшено суму грошового зобов'язання ЗАТ "Подільський цукор" з податку на додану вартість в розмірі 679634 грн.
На думку позивача, рішення податкового органу суперечить чинному законодавству, а тому підлягає скасуванню в судовому порядку.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Товариством подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року залишено без змін.
В подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2012 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи судові рішення, колегія суду касаційної інстанції вказала на неповне з'ясування всіх обставин у справі, оскільки відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. Однак, доказів рівня звичайних цін, що склались на ринку ідентичних (однорідних) товарів, податковий орган при розгляді справи суду не надав. Окрім цього, колегія суддів звернула увагу на тому, що судами не з'ясовано, а органом державної податкової служби не доведено рівень товарних залишків Товариства на момент прийняття податкового рішення, а також не перевірено доводи позивача щодо продажу товарів особами - неплатниками податку на додану вартість.
В ході нового судового розгляду представником позивача надано суду письмові пояснення з додатковим обґрунтуванням підстав скасування рішення Вінницької МДПІ. Так, підставами для скасування рішення податкового органу, на думку представника позивача, є те, що, по-перше, анулювання реєстрації ЗАТ "Подільський цукор" як платника податку на додану вартість відбулось з ініціативи податкового органу без заяви платника податку, тому у позивача в силу чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не було обов'язку по здійсненню умовного продажу товарів та необоротних активів. По-друге, об'єктом оподаткування при анулюванні реєстрації платника податку на додану вартість є залишки товарів, необоротних активів, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулому або поточному податкових періодах. Тобто, якщо за товарними залишками податковий кредит не формувався, то умовний продаж визнавати не потрібно, а отже, відсутні підстави для збільшення податкового зобов'язання. Крім того, податкова звітність ЗАТ "Подільський цукор", яка була надана представником відповідача, не підтверджує факт включення позивачем залишків товару до складу податкового кредиту.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві та у додаткових поясненнях. Окрім того, надав докази в підтвердження знаходження на складах ЗАТ "Подільський цукор" товарів, що були придбанні у постачальників, які не мали статусу платників податку на додану вартість.
Представники відповідача проти позову заперечували, посилаючись на обґрунтованість прийнятого податковим органом рішення. Зокрема, в додаткових письмових запереченнях зазначили, що відповідно до пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Оскільки даний обов'язок не був виконаний платником податків, то при проведенні камеральної перевірки було встановлено, що платником порушено пункт 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, а саме - не визнано умовне постачання товарів та не нараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість. Податкове зобов'язання за березень 2011 року становить 0 грн., що є неможливим, оскільки в декларації на прибуток зазначена балансова вартість запасів в розмірі 3398172 грн. Відтак, відомості зазначені в декларації з податку на додану вартість не відповідають дійсності і порушують норми пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.
Рішенням Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції №7 від 03 березня 2011 року анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ЗАТ «Подільський цукор».
14 липня 2011 року податковим органом проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ЗАТ "Подільський цукор", за результатами якої складено акт №131/16-31576304. В ході перевірки виявлено порушення Товариством пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, що полягало в наступному: розмір податку на додану вартість, зазначеного платником у заключній декларації за березень 2011 року, є меншим, ніж визначено за результатами камеральної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації платником не визначено умовний продаж на товарні залишки, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих податкових періодах.
На підставі даного акту Вінницькою міжрайонною державною податковою інспекцією 26 липня 2011 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000671600, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 679634 грн.
З огляду на встановлені обставини та, враховуючи висновки суду касаційної інстанції, викладені в ухвалі від 12 квітня 2012 року, суд зважає на таке.
Відповідно до пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати подання заяви про анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.
Відтак, законодавцем визначено обов'язкові умови, за яких платник податку зобов'язаний у разі анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість визнати умовний продаж: наявність на момент анулювання реєстрації платника податку на додану вартість на обліку залишків товарів та необоротних активів; включення сум податку на додану вартість при придбанні вказаних товарів та необоротних активів до податкового кредиту. При цьому, суд звертає увагу на тому, що такий обов'язок виникає у платника податку лише у разі анулювання реєстрації платника податку на додану вартість з його власної ініціативи.
Всупереч наведеному, податковим органом жодної із цих умов доведено не було.
З огляду на викладене, умовний продаж залишків товарів та необоротних активів, що обліковуються у платника податків, здійснювався (на момент існування спірних правовідносин) виключно при поданні заяви такого платника податків про анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість, тобто при анулюванні такої реєстрації з ініціативи саме платника податків. Проте, з рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ЗАТ «Подільський цукор»№7 від 03 березня 2011 року видно, що таку реєстрацію анульовано з ініціативи податкового органу, а відтак, з огляду на положення пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України до Товариства не можуть бути застосовані вимоги цього пункту в частині обов'язку платника податку визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів.
При цьому, зі змісту пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України випливає, що обов'язок платника податку щодо визнання умовного продажу товарів за звичайними цінами виникає лише за умови нарахування податкового кредиту по факту їх придбання в минулих або поточному податкових періодах.
У разі анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації (пункт 184.6 статті 184 Кодексу).
Отже, об'єктом оподаткування при анулюванні реєстрації платника податку на додану вартість є залишки товарів, необоротних активів, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах. Тобто, якщо за товарними залишками податковий кредит не формувався, то умовний продаж визнавати не потрібно. Для здійснення умовного продажу необхідно встановити, чи товари, необоротні активи перебувають на обліку, чи вони були придбані із нарахуванням чи без нарахування податкового кредиту (наприклад, товар придбано у продавця, який не є платником податку на додану вартість).
Однак, податковим органом не було досліджено в ході перевірки та не надано під час судового розгляду відомостей про суму залишків товарів та необоротних активів, підтверджених належними доказами, відповідачем не встановлено, чи вони були наявні у Товариства на момент проведення перевірки, не досліджено також факту нарахування податкового кредиту за такими товарами.
При цьому суд звертає увагу на тому, що податкова звітність Товариства, надана представниками відповідача, не підтверджує факт включення позивачем залишків товару, необоротних активів до складу податкового кредиту.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними посилання податкового органу у акті перевірки на дані додатка К1/1 до податкової декларації з податку на прибуток Товариства за І квартал 2010 року, оскільки вказаний період не може вважатися в даному випадку останнім звітним (податковим) періодом з огляду на те, що анулювання реєстрації платника податку на додану вартість здійснене 03 березня 2011 року. При цьому, даний додаток містить дані лише про балансову вартість запасів, а не про залишкові запаси.
Враховуючи наведене, суд вважає необґрунтованими висновки органу державної податкової служби про порушення Товариством податкового законодавства в частині невизнання умовного продажу залишків товарів та необоротних активів, зроблені під час камеральної перевірки, адже дані податкових декларацій з податку на додану вартість та податку на прибуток не дають можливості встановити факт нарахування податкового кредиту саме стосовно товарів та активів, які знаходилися в залишку платника податку на день такого анулювання. Додаток К1/1 до податкової декларації з податку на прибуток, на який містяться посилання у акті перевірки, містить дані лише про балансову вартість запасів та основних фондів, проте не містить інформації щодо періоду та способу їх придбання (йдеться про нарахування податку на додану вартість чи без такого нарахування).
Тому, обставини, що наведені у акті перевірки, не зайшли підтвердження в ході судового розгляду.
Окрему увагу слід звернути на визначення податковим органом рівня звичайної ціни при нарахуванні податкового зобов'язання, адже на необхідності дослідження цієї обставини вказав суд касаційної інстанції в своєму рішенні від 12 квітня 2012 року.
Так, методи та порядок визначення звичайної ціни визначені статтею 39 Податкового кодексу України, однак дана норма набирає чинності з 01 січня 2013 року, тому до вступу її в дію у відповідності до пункту 8 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України застосуванню підлягає пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Згідно із підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 згаданого Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом.
Однак, в ході судового розгляду відповідачем не виконано такого обов'язку, чим не доведено обгрунтованості винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, висновки податкового органу, відображені у акті перевірки №131/16-31576304 від 14 липня 2011 року, є необґрунтованими, а тому податкове повідомлення-рішення, що прийняте на підставі такого акту, підлягає скасуванню.
З приводу розподілу судових витрат суд звертає увагу на лист Вищого адміністративного суду України №2135/11/13-11 від 21 листопада 2011 року, яким роз'яснено особливості застосування частини 1 статті 94 КАС України. Так, у листі, зокрема, зазначено, що з урахуванням положень підпункту 3 пункту 9 розділу 6 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та пункту 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Відтак, з урахуванням частини 1 статті 94 КАС України на користь позивача з Державного бюджету України слід стягнути судовий збір в розмірі 3 гривні 40 копійок шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовільнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000671600, прийняте Вінницькою міжрайонною державною податковою інспекцією 26 липня 2011 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь закритого акціонерного товариства "Подільський цукор" судовий збір в розмірі 3 гривні 40 копійок шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович