Справа № 712/2969/2012
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2012 року м.Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді -Сочка В.І.,
при секретарі -Козар Г.В.,
з участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Андрійканич Й.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Державного закладу «Вузлова лікарня станції Чоп»ДГТО «Львівська залізниця»про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, третя особа -головний лікар Державного закладу «Вузлова лікарня станції Чоп»ДГТО «Львівська залізниця»Андрійканич Й.І., -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до Державного закладу «Вузлова лікарня станції Чоп»ДГТО «Львівська залізниця»про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, третя особа -головний лікар Державного закладу «Вузлова лікарня станції Чоп»ДГТО «Львівська залізниця»Андрійканич Й.І.
Позов мотивує тим, що з 11.01.2012 року головним лікарем вузлової лікарні станції Чоп та іншими працівниками із застосуванням заходів психологічного примусу її було змушено підписати підготовлений ними текст заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. До роботи не була допущена з 12.01.2012 року. Не маючи наміру залишати роботу, усними заявами 11.01.2012 року, 12.01.2012 року та 13.01.2012 року, а також письмовим зверненням від 13.01.2012 року вимагала скасувати наказ про звільнення та надати можливість виконувати трудові обов'язки відповідно до трудового договору. Листом головного лікаря від 25.01.2012 року у задоволенні прохань позивача було відмовлено.
Вважає, що звільнення з роботи проведено з порушенням вимог ст. 38 КЗпП України, без дотримання двотижневого строку попередження.
У зв'язку з наведеним, просить визнати звільнення незаконним, скасувати наказ про звільнення, поновити на попередньому місці роботи, стягнути оплату за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 30 000 грн., яка зумовлена ускладненням життя, виникненням напруги та відчуття невпевненості у майбутньому, необхідністю отримання грошей в борг, а також перебуванням на стаціонарному лікуванні з 25.01.2012 року по 10.02.2012 року.
Крім цього, просить стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу, яка надавалась фахівцем у галузі права ОСОБА_4, в розмірі 5040 грн.
В судовому засіданні представник позивача поданий позов підтримав з мотивів, викладених у заяві.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав. Заперечив вчинення психологічного тиску на позивача при написанні заяви про звільнення. Пояснив, що 11.01.2012 року до нього в кабінет зайшла ОСОБА_3, яка повідомила, що викрала у ОСОБА_5 20 грн., які в подальшому повернула, та подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. На підставі вказаної заяви ним того ж дня видано наказ про звільнення № 5/ОС. Через декілька днів прийшла з сестрою та просила не звільняти її. Головний лікар відмовився, так як колектив був налаштований проти ОСОБА_3 і не хотів з нею працювати.
Свідок ОСОБА_5 показала, що з ОСОБА_3 працювала в одному кабінеті. Мали місце неодноразові крадіжки у працівників лікарні. 03.01.2012 року свідок виявила крадіжку 20 грн., які знаходились у кишені її халату. ОСОБА_3 заперечила вчинення крадіжки, але повернула 10 грн. 10.01.2012 року з гаманця свідка було викрадено 200 грн. Наступного дня ОСОБА_3 заперечила крадіжку, але повністю визнала викрадення 20 грн. та повернула ще 10 грн. Свідок запропонувала ОСОБА_3, в разі якщо вона вчиняла крадіжки, звільнити з роботи та, оскільки остання не вміє писати українською мовою, написала заяву про звільнення, яку позивач добровільно підписала.
Свідок ОСОБА_6 показала, що мали місце неодноразові скарги працівників лікарні на крадіжки. Після скарги ОСОБА_5 ОСОБА_3 визнала крадіжку 20 грн. Тому позивачу було запропоновано написати заяву про звільнення за власним бажанням. Свідку відомо, що через деякий час після звільнення ОСОБА_3 зверталась до головного лікаря з листом про бажання залишитись на роботі.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що ОСОБА_3 зізналась у крадіжці грошей від ОСОБА_5 Крім того, її підозрювали у вчиненні інших крадіжок. Обставини написання заяви про звільнення ОСОБА_3 свідку не відомі.
Заслухавши пояснення позивача та відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Встановлено, що 11.01.2012 року ОСОБА_3 подано головному лікарю Державного закладу «Вузлова лікарня станції Чоп»ДГТО «Львівська залізниця»заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.
На підставі вказаної заяви того ж дня 11.01.2012 року видано наказ № 5/ОС про звільнення ОСОБА_3 з 11.01.2012 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КзПП України.
Неодноразовими усними зверненнями, а також листом від 13.01.2012 року ОСОБА_3 вказувала про відсутність наміру на звільнення з проханням не брати до розгляду її заяву про звільнення, а також надати можливість виконувати трудові обов'язки.
Частиною 1 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору.
Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, який позивачем не пропущено.
Відповідно до вимог ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 скористалась правом відкликання протягом встановленого ст. 38 КЗпП України двотижневого строку заяви про звільнення, наказ про її звільнення від 11.01.2012 року є незаконним та підлягає скасуванню, а позивач -поновленню на роботі.
Виходячи з вимог ст. 235 КЗпП України, якими передбачено, що у разі винесення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимогу про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.01.2012 року по 23.04.2012 року, виходячи з середнього заробітку ОСОБА_3 за останні шість місяців до дня її звільнення, який складає 1187 грн.
Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд приходить до висновку, що позивачем всупереч вимог ст. 60 ЦПК України не доведено причинного зв'язку між її звільненням та перебуванням на лікуванні, а також інші обставини, якими обґрунтовується заподіяння моральної шкоди.
У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 107,30 грн., а на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 5040 грн.
Керуючись ст.ст. 38, 83, 116, 232-235 КзПП України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, -
РІШИВ:
Позов ОСОБА_3 -задовольнити частково.
Скасувати наказ головного лікаря Державного закладу «Вузлова лікарня станції Чоп»ДГТО «Львівська залізниця»№ 5/ОС про звільнення ОСОБА_3 з 11.01.2012 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КзПП України.
Поновити ОСОБА_3 на посаді молодшої медичної сестри Державного закладу «Вузлова лікарня станції Чоп»ДГТО «Львівська залізниця»днем 11.01.2012 р.
Стягнути з Державного закладу «Вузлова лікарня станції Чоп»ДГТО «Львівська залізниця»на користь ОСОБА_3 середньомісячний заробіток за час вимушеного її прогулу за період з 11.01.2012 року по 23.04.2012 року, виходячи з середнього заробітку ОСОБА_3 за останні шість місяців до дня її звільнення, який складає 1187 грн.
Стягнути з Державного закладу «Вузлова лікарня станції Чоп»ДГТО «Львівська залізниця»на користь держави судовий збір в розмірі 107,30 грн., а на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 5040 грн.
У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду Сочка В.І.