ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
12.09.06р. | Справа № А17/198-06 |
За позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, м. Дніпропетровськ
до –Державного підприємства “Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова”, м. Дніпропетровськ
– Приватного підприємства “Гарант”, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсною угоди та стягнення 600 грн. 00 коп.
Суддя - Стрелець Т. Г.
Секретар судового засідання —Хохлова Т. А.
Представники:
від позивача –Гармаш Л.М., довіреність № 699/10/08-09-15 від 16.01.2006р., головний державний податковий інспектор;
від відповідача-1 – Штишенко М.К., довір. № 157/70 від 14.02.2006р., юрисконсульт;
від відповідача-2 – представник не з’явився
Суть спору:
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (в подальшому —позивач) звернулась з позовом до господарського суду та просить визнати недійсною угоду № 1598-р/502 від 22.08.2003р., укладену між Державним підприємством “Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова” (у подальшому —відповідач-1) і Приватним підприємством “Гарант” (у подальшому —відповідач-2), стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошові кошти у розмірі 600,00 грн., стягнути з відповідача-1 в доход держави 600,00 грн. вартості продукції за вищезазначеною угодою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з боку відповідача-2 оскаржувана угода була укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства і має бути визнана недійсною, оскільки при укладанні угоди відповідач-2 діяв з метою, яка була спрямована на приховування отриманих за угодою грошових коштів від оподаткування, чим завдав державному бюджету шкоду. Зокрема, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.04.2005р. по справі № 2-2191 встановлено, що діяльність відповідача-2 з моменту його реєстрації здійснювалась протиправно, засновник відповідача-2 не був його власником. Крім того, відповідач-2 не отримував дозвіл на виготовлення печаток і штампів.
Відповідач-1 проти позовних вимог заперечує, у запереченнях на позовну заяву зазначає, що позовна заява складена з порушенням ст. 106 КАС України, порушено строк зверненнядо адміністративного суду, який відповідно до ст. 99 КАС складає 1 рік і відраховується з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод і інтересів, неправомірно застосована норма матеріального права —ст. 49 ЦК УРСР.
Відповідач-2 відзив на позовну заяву не надав, присутність свого повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив.
Суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності, тому що ухвали суду направлялися за юридичною адресою, яка значиться у Свідоцтві про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності-юридичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.
В судовому засіданні 12.09.2006р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши докази, подані позивачем і відповідачем-1, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, господарський суд, —
В с т а н о в и в :
22.08.2003р. відповідач-1 з однієї сторони і відповідач-2 уклали договір № 1598-р/502 про купівлю-продаж бензину (у подальшому —Договір), відповідно до умов якого відповідач-2 передає бензин А-76 у кількості 400 л. на суму 600,00 грн., а відповідач-1 приймає і сплачує вказану продукцію.
На виконання умов договору відповідачем-2 була виписана податкова накладна № 506 від 02.09.2003р. на загальну суму 600,00 грн., в т.ч. ПДВ 100,00 грн.
Відповідач-1 перерахував на розрахунковий рахунок відповідача-2 600,00 грн., у тому числі ПДВ 100,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 831 від 27.09.2003р.
У відповідності з актом № 2967 від 29.09.2004р. відповідач-2 за юридичною адресою не знаходиться, його фактичне місцезнаходження невідоме.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.04.2005р. по справі № 2-2191 (у подальшому —Рішення) з 22.05.2003р. були визнані недійсними установчі документи відповідача-2, свідоцтво про державну реєстрацію, свідоцтво платника податку на додану вартість, первинні бухгалтерські і податкові документи з реквізитами відповідача-2, підприємницька діяльність відповідача-2 була визнана неправомірною з 22.05.2003р.
Відповідно до Акту від 15.08.2005р. свідоцтво відповідача-2 про реєстрацію платника податків на додану вартість було анульовано.
Згідно з Листом Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області від 13.01.2005р. № 43/313 посадові особи відповідача-2 не отримували дозвіл на виготовлення печаток і штампів у дозвільній системі Ленінського РВ.
Суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог з таких підстав.
У відповідності зі ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами; для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська було прийнято 21.04.2005р., то позивач мав дізнатися про порушення своїх прав саме у цю дату. Таким чином, для дотримання строків, передбачених ст. 99 КАС України, позивач мав подати позовну заяву до 21.04.2006р., в той час як позовна заява була подана 11.07.2006р.
На користь позиції відповідача-1 також свідчить те, що позивачем у справі про визнання недійсними уставних документів відповідача-2 була Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська, тобто орган державної податкової служби, який мав повноваження своєчасно звернутись до господарського суду з позовом про визнання угоди недійсною або делегувати це право позивачеві.
Відповідно до ст. 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990р. №509-ХІІ посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Також слід зазначити, що позивачем не надано доказів набрання рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська чинності.
У відповідності з ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як свідчать матеріали справи, відповідач-1 наполягає на застосуванні строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
За вказаних обставин, суд вважає, що позивачем було пропущено строк звернення до адміністративного суду, не надано доказів поважності такого пропуску, і тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 207, 208 ГК України, ст.ст. 160, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
П о с т а н о в и в :
Відмовити у задоволенні позову повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження або апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.
Суддя Т. Г. Стрелець
28.09.2006р.