У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 червня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О.,

Гончара В.П., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права на спадкове майно за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер їх батько, ОСОБА_6, який склав при житті заповіт, яким заповів ОСОБА_5 право на земельну частку (пай), належну йому на підставі сертифіката серії ТР 0313213, виданого Бучацькою районною державною адміністрацією 10 травня 1999 року. Відповідний сертифікат на право на земельну частку втратив чинність після одержання ОСОБА_6 державного акта на право власності на землю серії ЯА № 780975, виданого Бучацьким районним відділом земельних ресурсів. Указана земельна ділянка не охоплена заповітом, а тому має спадкуватися між трьома спадкоємцями першої черги, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у рівних частках - по 1/3 частині земельної ділянки.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року, позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право на спадкове майно за законом, що залишилося після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що складається з 1/3 частини земельної ділянки, яка знаходиться на території Бучацької міської ради. Визнано за ОСОБА_4 право на 1/3 частину вказаної земельної ділянки за кадастровим номером 6121210100010010004.

ОСОБА_5 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду України, ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 29 грудня 2011 року справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, послався на те, що на час смерті ОСОБА_6 йому належала земельна ділянка, а не право на земельну частку (пай), про що складено заповіт, тому об`єктом спадкування є саме земельна ділянка згідно державного акта на право власності на земельну ділянку.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 25 січня 2002 року склав заповіт, яким належне йому на підставі сертифікату серії ТР 0313213, виданого Бучацькою РДА 10 травня 1999 року, право на земельну частку (пай) заповів ОСОБА_5

28 жовтня 2005 року ОСОБА_6 одержав державний акт на право власності на землю серія ЯА № 780975, виданий Бучацькою районною державною адміністрацією.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер.

Спадкоємцями першої черги за законом є позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_5

Відповідно до п.17 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України (2001 року) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Виходячи із вказаних положень закону, судами було зроблено висновок про те, що з часу отримання спадкодавцем державного акту на право приватної власності на землю він набув статусу власника конкретної земельної ділянки, тобто змінився об`єкт власності.

Відповідно до ст.1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.

Оскільки сторони є спадкоємцями першої черги за законом, суди визнали за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право на 1/3 частину земельної ділянки за кожним.

Згідно ч. 1 ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Проте апеляційний суд на зазначені обставини уваги не звернув, не перевірив наявність чи відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, не з`ясував, чи отримано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свідоцтва, чи не було нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину та якщо було, то з яких підстав, чим порушив вимоги ст. ст. 212-214, 303 ЦПК України. Без з`ясування вказаних обставин висновок суду про визнання права власності на спадкове майно є передчасним.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки апеляційним судом порушено норми процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.С. Олійник Головуючий

Судді:В.І. Амелін В.П. Гончар С.О. Карпенко В.А. НагорнякСудді: