У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2012 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Мелінишин Г.П.

суддів: Бойчука І.В., Перегінець Л.В.

секретаря: Балагури М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 10 квітня 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2011 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 квітня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права. Зазначає, що висновок суду про неможливість застосування при вирішенні даного спору вимог ст. 376 ЦК України є помилковим. Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. За цільовим призначенням земельна ділянка, на якій знаходиться будинок відноситься до земель житлової та громадської забудови і зміни даного призначення не відбувалося. Таким чином, реконструкція квартири є самочинним будівництвом з підстав проведення її без належного дозволу та належно затвердженого проекту. Разом з тим, судом не враховано, що згідно з висновком спеціаліста-будівельника №83/12-08, виконаного ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» на предмет технічного обстеження будівельних конструкцій реконструйованої квартири, встановлено її відповідність державним стандартним, будівельним нормам і правилам та можливість безпечної експлуатації.

Також суд прийшов до неправильного висновку про те, що спірні правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема ст. 383 ЦК України та ст. ст. 100,152 ЖК України. У матеріалах справи відсутні будь-які докази використання спірної квартири для промислового виробництва і дане питання не було предметом спору. А недотримання нею вимог ст. 152 ЖК України при проведенні реконструкції квартири і є підтвердженням самовільності проведення будівельних робіт.

З цих підстав просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні спору про визнання права власності на самочинно переобладнану квартиру в багатоквартирному будинку не може бути застосовано правила статті 376 ЦК України, оскільки такі правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема ст. 383 ЦК України та ст.ст. 100,152 ЖК України. А також, відсутністю дозволу виконавчого комітету на переобладнання квартири та заборону власнику квартири використовувати помешкання для промислового виробництва.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Як передбачено ст.ст. 11,31 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимог. Визначення предмету та підстав заявленого позову належить виключно позивачу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 12.08.2008 року (а.с.13).

Судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 здійснила реконструкцію квартири, внаслідок чого утворилось нежитлове приміщення площею 24,4 кв.м. (а.с. 14-16). Така реконструкція здійснена без дозволу виконавчого комітету на переобладнання. Згідно висновку спеціаліста-будівельника №83/12-08 від 12.12.2008 року, виконаного ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» підтверджено, що реконструкція квартири проведена під нежитлове комерційне приміщення (а. с.5-12).

З позовної заяви ОСОБА_1 (а.с.2) вбачається, що вона просила визнати її власником реконструйованого нежитлового приміщення в порядку правил ст.376 ЦК України.

Як роз'яснено у п.7 постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» не може бути застосовано правила статті 376 ЦК при вирішенні справ за позовами про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема статтею 383 ЦК та відповідними нормами Житлового кодексу України щодо власників квартир.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при вирішенні даного спору не може бути застосовано правила ст. 376 ЦК України. А оскільки переобладнання квартири проведено ОСОБА_1 з порушенням норм ст. ст.152 ЖК України та ст. 383 ЦК України без відповідного дозволу виконавчого комітету та із забороною власнику квартири використовувати житлове приміщення під нежитлове комерційне приміщення, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 10 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Г.П. Мелінишин

Судді: І.В. Бойчук

Л.В. Перегінець

__________________________________________________________________________________________________________________

Справа №0907/2-3341/2011 Головуючий у 1 інстанції Бойчук О.В.

Провадження № 22ц/0990/1328/2012 Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Категорія 6