У х в а л а

іменем україни

5 квітня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогосуддів: Мостової Г.І., Кузнєцова В.О., Наумчука М.І.,-

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» на постанову державного виконавця, за касаційною скаргою представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_4 на ухвалу Печерського районного суду м. Київ від 28 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду з скаргою на постанову державного виконавця та просив скасувати постанову відділу ДВС Печерського РУЮ у м. Києві ВП №28761462 від 21 вересня 2011 року про відмову у відкритті провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) та зобов'язати відділ ДВС Печерського РУЮ у м. Києві прийняти до провадження виконавчий документ, а саме виконавчий лист №2-5327/09 від 13 серпня 2010 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_5

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року скаргу залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - ОСОБА_4 порушує питання про скасування ухвали Печерського районного суду м. Київ від 28 листопада 2011 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року та задоволення скарги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на постанову державного виконавця в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 жовтня 2009 року рішенням Печерського районного суду м. Києва було задоволено вимоги ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6 в солідарному порядку заборгованість по кредитному договору №88-06-И/09 від 1 грудня 2006 року. Рішення суду набрало законної сили.

Стягувачем ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» 13 серпня 2010 року було отримано виконавчий лист щодо ОСОБА_5

За заявою стягувача 29 вересня 2010 року державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження.

16 грудня 2010 року стягувачем було подано заяву про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (закінчення виконавчого провадження внаслідок повернення виконавчого документу без виконання на письмову вимогу стягувача), оскільки, боржник в добровільному порядку сплачував значну суму заборгованості.

Постановою державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 16 грудня 2010 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-5327/09 від 13 серпня 2010 року закінчено у зв'язку з заявою стягувача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

15 вересня 2011 року у зв'язку з припиненням боржником сплати заборгованості в порядку добровільного виконання, стягувачем повторно було подано заяву про примусове виконання рішення суду від 29 жовтня 2009 року.

12 жовтня 2011 року стягувачем отримано постанову відділу ДВС Печерського РУЮ у м. Києві про відмову у відкритті провадження від 21 вересня 2011 року з підстав, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановляючи ухвалу про залишення без задоволення скарги банку на постанову державного виконавця про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався п.7 ч.1 ст. 26, п. 9 ч. 1 ст. 37, ст. ст. 38, 40 Закону України «Про виконавче провадження» та виходив з того, що на час повторного пред'явлення до виконання виконавчого документа відповідно до положень п.7 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою та дійшов до висновку про те, що стягувач використав своє право на подання заяви про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з чим і було повернуто виконавчий лист, а тому дії державного виконавця щодо відмови у повторному відкритті провадження є законними.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» (надалі по тексту Закон України). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 11-1 Закону України стягувач має право подати заяву про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

В силу п. 9 ч. 1 ст. 37 цього Закону України (в редакції на час винесення Постанови про закінчення виконавчого провадження від 16 грудня 2010 року) виконавче провадження підлягає закінченню у випадку повернення виконавчого документа без виконання на письмову вимогу стягувача.

Наслідки, які настають після закінчення виконавчого провадження, визначені ст. 38 Закону України, якою передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із ст. 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із ст. 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із ст. 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 40 Закону України виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві за його письмовою заявою.

Стягувач не позбавлений права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених ст. 21 цього Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувачеві лише з підстав, передбачених п.п. 2-6 ч. 1 ст. 40 Закону України (ч. 5 ст. 40)

Випадок, коли завершене виконавче провадження може бути розпочате знову, передбачений ст. 41 цього Закону, відповідно до якої, якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачеві визнана судом незаконною чи скасована начальником або керівником вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальником відповідного органу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню у 3-денний строк з дня отримання ухвали суду, постанови начальника або керівника вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

Слід зазначити, що і ст. 50 Закону України (в редакції на час винесення Постанови про відмову у відкритті провадження від 21 вересня 2011 року) також передбачає, що завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 7 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час винесення Постанови про відмову у відкритті провадження від 21 вересня 2011 року) державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів інших періодичних платежів.

Отже, постановляючи ухвалу про залишення без задоволення скарги банку на постанову державного виконавця про відмову у відкритті провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа), суди повно та об'єктивно встановили фактичні обставини справи, правильно визначили спірні правовідносини та обґрунтовано виходили із положень п.7 ч.1 ст. 26, п. 9 ч. 1 ст. 37, ст. ст. 38, 40 Закону України «Про виконавче провадження» та дійшли до обґрунтованого висновку про те, що повернення виконавчого документа за заявою (вимогою) стягувача, за яким порушено виконавче провадження, унеможливлює порушення виконавчого провадження знову та позбавляє стягувача права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення, касаційна скарга підлягає відхиленню, а рішення апеляційного суду залишається без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Київ від 28 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

Мостова Г.І. Кузнєцов В.І. Наумчук М.І.