КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-8686/11 Головуючий у 1-й інстанції: Соколишина Л.Б.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"22" червня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Федотова І.В.,

суддів -Бабенка К.А., Мельничука В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла Черкаської області на постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла Черкаської області про зобов'язання до вчинення певних дій , -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Сміла Черкаської області (далі -відповідач) про зобов'язання до вчинення певних дій.

Постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 липня 2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке відповідно до п. 2 частини першої ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято у порядку скороченого провадження, згідно з абз. 4 частини 8 ст. 183-2, п. 3 частини першої ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.

Згідно з п.2 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 201 КАС України, суд апеляційної інстанції змінює постанову суду першої інстанції, якщо визнає, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено питання чи справу, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом.

Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України»на відповідний рік.

На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено.

Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Між тим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачу слід надбавку до пенсії, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачувати з 04.01.2011 року та до моменту втрати такого права.

Однак, відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушення з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зі змісту наведеної правової норми видно, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія -щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом.

Жоден державний орган, в тому числі і суд, не наділений повноваженнями обмежувати або позбавляти позивача права на отримання спірних виплат у певному розмірі інакше, ніж шляхом внесення змін до нормативно -правових актів Верховною Радою України у порядку та в спосіб, визначений чинним законодавством України та відповідно до правил ч. 2 ст. 19 Конституції України

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що з самого визначення поняття пенсії випливає, що ці виплати здійснюються на постійній основі, не є строковими, а тому в даному випадку визначається лише дата, з якої особа має право на її перерахунок, при цьому не вирішуючи питання щодо правовідносин, які на момент ухвалення рішення ще не виникли.

Отже, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд повинен був визнати такі дії незаконними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону та не вирішувати питання щодо правовідносин на майбутнє, так як захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які може бути порушено в майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - частковій зміні.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 201, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сміла Черкаської області -задовольнити частково.

Постанову Смілянського районного суду Черкаської області від 25 липня 2011 року -змінити, виключивши з другого абзацу її резолютивної частини словосполучення «до моменту втрати такого права».

В інший частині постанову Смілянського районного суду Черкаської області від 25 липня 2011 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Бабенко К.А

Мельничук В.П.