Категорія №10.3.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 червня 2012 року Справа № 2а/1270/4010/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді: Гончарової І.А.,

при секретарі: Рубей К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Сєвєродонецький Склопластик» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році у розмірі 105091 грн. 18 коп.,

ВСТАНОВИВ:

23 травня 2012 року позивач - Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому зазначив, що в порушення ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на підприємстві ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Сєвєродонецький Склопластик» у 2011 році замість 18 інвалідів працювало 14. Таким чином, на підприємстві за 4 робочих місця, які повинні бути призначені для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 15 квітня 2012 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Державного бюджету в розмірі 104485 грн. 08 коп. Крім того, за порушення термінів сплати санкцій відповідачу нараховану пеню в сумі 606 грн. 10 коп.

Враховуючи наведене, позивач у позові просив стягнути з ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Сєвєродонецький Склопластик» на користь Державного бюджету в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 105091 грн.18 коп.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, дав суду пояснення, аналогічні викладеному у адміністративному позові.

Представник відповідача в судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на доводи, викладені у запереченнях, в яких, зокрема, зазначив таке. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. Таким чином, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливо без наявності інваліда, забезпечення прав якого на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом його безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Проте, протягом 2011 року безпосередньо до відповідача з метою працевлаштування інваліди не звертались, Відповідач не відмовляв у працевлаштуванні інвалідів за направленням центру зайнятості, що підтверджується листом Сєвєродонецького міського центру зайнятості від 07.05.2012 р. № 13/4-1546. Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. З метою виконання «Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування» відповідач надавав інформацію Сєвєродонецькому міському центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів за формою 3-ПН, а позивачу - звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів. Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів було зазначено у звітах за формою 3-ПН. Крім того, протягом 2011 року відповідач брав участь у проведенні всіх «Ярмарок вакансій» для вирішення питання працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, які проводилися Сєвєродонецьким міським центром зайнятості за участю Управління праці та соціального захисту населення, а саме: 11.03.2011 року, 10.06.2011 року, 09.09.2011 року, 02.12.2011 року, 03.03.2012 року. Враховуючи наведене, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають повністю, з таких підстав.

Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

З огляду на викладене та відповідно до ст.3, ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.

Відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз зазначених положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII).

У судовому засіданні встановлено, підтверджується матеріалами справи, що 29.02.2012 року ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Сєвєродонецький Склопластик» на виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, подало до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, в якому зазначило середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 14 осіб.

На виконання вимог п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, щодо надання до центру зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Сєвєродонецький Склопластик» протягом 2011 року у відповідності до вимог Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814, подавало до Сєвєродонецького міського центру зайнятості Луганської області протягом 2011 року звіти форми №3-ПН про наявність вакансій, що підтверджується листом Сєвєродонецького міського центру зайнятості Луганської області від 07.05.2012 року за № 13/4-1546, тобто інформувало протягом 2011 року Сєвєродонецький міський центр зайнятості Луганської області про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів:

- звіт про наявність вакансій станом на 28.01.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 28.02.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 28.03.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 28.04.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 13.05.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 27.05.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 10.06.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 29.06.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 28.07.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 28.08.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 28.09.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 28.10.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 28.11.2011 року;

- звіт про наявність вакансій станом на 28.12.2011 року.

Крім того, з листа від 06.06.2012 року за № 13/4-1781 вбачається, що ТОВ «НВО «Сєвєродонецький Склопластик» брав участь у проведенні «Ярмарок вакансій» для вирішення питання працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, які проводилися Сєвєродонецьким міським центром зайнятості за участю Управління праці та соціального захисту населення 11.03.201 року, 10.06.2011 року, 09.09.2011 року, 02.12.2011 року, 03.03.2012 року. Відмов підприємства від працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями не було.

Вищезазначене свідчить, що відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві.

Фактів відмови у працевлаштуванні інвалідам, які направлялися центром зайнятості чи зверталися безпосередньо до підприємства відповідача, при розгляді справи судом не встановлено.

Суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Згідно із ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З приписів ст.ст.71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 104485 грн. 08 коп. за невиконання у 2011 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 606 грн. 10 коп. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Сєвєродонецький Склопластик» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році у розмірі 105091 грн. 18 коп., відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 27 червня 2012 року.

СуддяІ.А. Гончарова