справа № 0670/85/12
категорія 8.2.1
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2012 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Фещук А.В.,
при секретарі судового засідання Костарчуку О.Ф. та Гнітецькій Т.Ф.,
за участю:
позивач - не з'явився;
представника відповідача - ОСОБА_1 (за довіреністю від 31.10.2011 року),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 до ДДержавної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 08.10.2008 року №1100 та № 1101,-
встановив:
У жовтні 2008 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області, в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 08.10.2008 року №1100 та № 1101.
В обґрунтування позову зазначає, що працівниками ДПІ у Житомирському районі проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання ним вимог податкового законодавства України за період з 01.07.2005 року по 30.06.2008 року, за результатами якої складено акт №1362/17-0 від 02 10.2008 року та прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.10.2008 року за №1100 і №1101, згідно з якими позивачу визначено податкові зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі розміром 1288698,1 гри., з яких 918344 грн. - основний платіж та 370354,1 грн. - штрафні санкції; податок з доходів фізичних осіб в сумі розміром 516569,5 гри. Вважає висновок контролюючого органу про те, що позивачем за період діяльності з 01.09.2006 року по 31.12.2006 року отримано виручку в обсязі понад 500000 грн. таким, що суперечить дійсності.
При цьому посилається на те, що ним надавалися комісійні послуги з реалізації товарів кінцевому споживачу згідно з договором комісії, за що отримував комісійну винагороду. Сума комісійної винагороди , яку отримав позивач за період, що перевірявся, не перевищувала граничного розміру 500000 грн., а отже, на підставі Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» позивач правомірно залишався на спрощеній системі оподаткування і не являвся платником таких податків, як податок на додану вартість та податок з доходів фізичних осіб.
В судове засідання позивач не з'явився, свого повноважного представника не направив. Через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
На підставі направлень від 10.09.2008 року за №188/17-0 та за №206 від 25.09.2008 року проведено планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача на предмет дотримання ним вимог податкового законодавства за період з 01.07.2005 року по 30.06.2008 року, про що складено акт від 02.10.2008 року №1362/17-0 (далі - акт перевірки).
В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги ч.1 ст.1 та ч.1 ст.5 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва", а саме: у період з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року позивачем перевищено граничний обсяг виручки (500000 грн.) і позивач був зобов"язаний перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності. Так як фізична особа - підприємець ОСОБА_2 не перейшов на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, то контролюючий орган самостійно визначив та нарахував позивачу податкові зобов"язання з податку на додану вартість, яке визначено в податковому повідомленні-рішенні № 1100 від 08.10.2008 року та з податку з доходів фізичних осіб, яке визначене в податковому повідомленні-рішенні № 1101 від 08.10.2008 року.
Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд не може визнати його таким, що узгоджується з правовими положеннями законів України, зважаючи на наступне.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) зареєстрований як фізична особа підприємець з 24.01.2000 року. Згідно зі свідоцтвами про сплату єдиного податку позивач в 2005-2007 роках перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
01 вересня 2004 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "САМ Фіш" укладено договір комісії №6, відповідно до умов якого, ТОВ "САМ Фіш" (Комітент) постачає товари на склад ФОП ОСОБА_2 (Комісіонер) для їх реалізації останнім на своєму ринку від свого імені та за рахунок Комітента відповідно до вимог ст.1011 Цивільного кодексу України. Кількість, номенклатура, якість, ціна, періодичність поставок та інші характеристики товарів, які постачаються на консигнацію, визначаються в Додатку №1 до даного Договору (рибні продукти харчування). Термін дії договору з 01.09.2004 року по 31.12.2006 року.
Пунктом 9 вказаного Договору визначено, що винагорода Комісіонеру виплачується в розмірі 15% від суми угод з продажу товарів Комітента.
Аналогічний за змістом договір комісії за №1 укладено між позивачем та ТОВ "САМ Фіш" 28.12.2006 року. Термін дії Договору з 28.12.2006 року по 31.12.2008 року.
Статтею 1011 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов"язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідно до положень статей 1018 та 1022 Цивільного кодексу України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
В матеріалах справи містяться акти передачі товару на комісію, акти виконаних робіт, платіжні документи, які підтверджують факти, що кошти за реалізований товар ФОП ОСОБА_2 у повному обсязі перераховані комітенту - ТОВ "САМ Фіш".
Статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. При цьому виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Актом перевірки підтверджується, що донарахування податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб здійснено податковим органом на тій підставі, що за підсумками 2006 року позивачем перевищено встановлений ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" граничний обсяг виручки в сумі 500000 грн.
З огляду на викладене, відповідно до ст.5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" позивач, як платник єдиного податку, повинен був перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з 01.01.2007 року та зареєструватись платником податку на додану вартість.
В розділі 3.1.1 "Єдиний податок" акту перевірки наведено у формі таблиці порівняльну інформацію щодо виручки від реалізації "за даними платника" та "за даними перевірки" в розрізі періодів (друге півріччя 2005 року, 2006 рік, 2007 рік та перше півріччя 2008 року), а в останній графі таблиці №1 визначено величину розбіжностей.
Відповідно до ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Однак акт перевірки не містить доказів про перевірку податковим органом фактів надходження коштів від покупців на поточний рахунок позивача.
В пункті 2.9 розділу 2 "Загальні положення" акту перевірки зазначено, що за період, що перевіряється, та на дату складання акта, підприємцем не надано на перевірку рух коштів по наступних рахунках.
Наведена в пункті 2.10 розділу 2 "Загальні положення" акту перевірки інформація про перевірку інспектором Лейченко І.І. банківських виписок суцільним порядком за період із 01.11.2005 року по 30.06.2008 року спростовується змістом попереднього пункту 2.9 розділу 2 "Загальні положення" акту перевірки.
В останньому реченні пункту 3.1.1 "Валовий дохід (база оподаткування)" акту перевірки вказано: "Валові доходи звірено з перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок підприємства ТОВ "САМ ФІШ" за проданий товар та винагорода, що підтверджено дорученнями та довідками підприємства".
Змістом цього речення підтверджується, що показник отриманої позивачем виручки від продажу товарів покупцям податковий орган не встановив, а визначив його на рівні сплачених позивачем коштів для постачальника.
Однак сплачені позивачем кошти постачальнику є валовими витратами, а не є валовим доходом.
Як свідчить акт перевірки, визначаючи показник валових витрат, податковий орган із посиланням на норми, затверджені Головною Державною податковою інспекцією України від 18.01.1993 року №36-32, врахував їх в розмірі 25% від валових доходів, тобто в сумі 1115765,50 грн.
Згідно зі ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною Державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Згідно з положеннями п.13 розділу IV наказу Головної Державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року №12 "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю", якщо витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, наведеними в додатку № 6 до цієї Інструкції (25% до валового доходу за видом діяльності - здійснення інших видів діяльності, включаючи торговельну).
Понесені позивачем валові витрати є сумою коштів, сплачених постачальнику - ТОВ "САМ ФІШ" в сумі 4463062 грн. за 2007 рік та в сумі 128667 грн. за 2008 рік. Вказані валові витрати, як випливає із змісту останнього речення пункту 3.1.1 "Валовий дохід (база оподаткування)" акта перевірки, підтверджено дорученнями та довідками підприємства.
З огляду на викладене, врахування податковим органом валових витрат в розмірі 25% від валового доходу, або в сумі 1115765,50 грн. при наявних документальних підтверджених - 4591729 грн., не відповідає приписам ст..13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян".
Отже податковий орган замість визначення сукупного чистого доходу за алгоритмом "валові доходи мінус валові витрати" скористався непередбаченим законодавством алгоритмом "валові витрати мінус ті ж валові витрати в розмірі 25%".
Податковим органом не виконано вимоги діючого на дату складання акту перевірки наказу Державної податкової адміністрації України від 11.06.2004 року №326 "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 2004 року за №803/9402 (далі - Наказ).
Згідно з п.1.7 розділу І Наказу факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.
Відповідно до положень п. 2 та п.3 розділу II Наказу за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового та валютного законодавства необхідно висвітлити показники, які відображаються платником податків у податковій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів обліку платника податків У розрізі періодів. Виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового та валютного законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться (назву, дату і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені).
Податковим органом показники розбіжностей у визначенні виручки від реалізації не підтверджено первинними документами, не складено відомості із зазначенням назви, дати і номера документа, відповідно до якого здійснено операцію із отримання коштів від покупців.
Свідченням нечіткого викладу фактів виявлених порушень є наступне.
За змістом першого речення пункту 3.1.1 "Валовий дохід (база оподаткування)" акта перевірки стверджується про встановлене перевіркою порушення п.п. а) п.19.1 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". В той же час в розділі 3 "Перевірка правильності обліку доходів і витрат...." вказується про відсутність порушень вказаної норми.
З огляду на викладене, акт перевірки, що складений із порушеннями вимог Наказу, не є належним доказом в розумінні ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Що стосується донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п.4.7 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів.
Відповідно до п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
В порушення вищенаведених норм податкового законодавства податковим органом визначені податкові зобов'язання не за датою відвантаження продукції покупцям чи отримання позивачем коштів від покупців продукції, а за датою перерахування позивачем коштів для постачальника.
База оподаткування визначена не на підставі операцій з поставки позивачем продукції покупцям, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, а на підставі операцій по розрахунку позивача із постачальником.
Отже донарахування податку на додану вартість здійснені із порушенням норм податкового законодавства.
Відповідно до положень п.1 ч.4 ст.105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
При цьому позовні вимоги про визнання нечинним рішення суб'єкта владних повноважень можуть стосуватися саме нормативно-правового акта, а не акта індивідуальної дії, яким є податкове повідомлення-рішення. В даному випадку позивач повинен був звернутись до суду із позовними вимогами про скасування рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, а також враховуючи приписи чинного податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області №1100 та № 1101 від 08.10.2008 року підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 23, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд, -
постановив:
Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 08.10.2008 року №1100 та № 1101, - задовольнити частково.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області від 08.10.2008 року №1100 та № 1101.
Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 09 квітня 2012 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: А.В. Фещук
Повний текст постанови виготовлено 14 квітня 2012 року.