ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2006 р. | № 08/463 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргало В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Лікувально-оздоровчого закладу “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок” |
на постанову від | Київського міжобласного апеляційного господарського суду 22.03.2006р. |
у справі господарського суду | № 08/463 Черкаської області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Тіса-Агро” |
до | Лікувально-оздоровчого закладу “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок” |
про | визнання права власності та зобов’язання вчинити дії, |
за участю представників
- позивача: | Геращенка М.В. (довіреність №1 від 10.03.2006р.), |
- відповідача: | 1). Коцюруби В.П. 2). Толюпи В.М. (довіреність №302 від 20.06.2006р.), - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.01.2006р. (суддя Коваленко В.І.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.03.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Яковлєва М.Л., суддів Міщенка П.К., Федорова М.О.) позов задоволено. Постановлено визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Тіса-Агро” право власності на 3,04% недержавної частки у статутному фонді Лікувально-оздоровчого закладу “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок”, зобов’язати Лікувально-оздоровчий заклад “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок” внести до установчих документів зміни у зв’язку з прийняттям до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Тіса-Агро”, стягнути з Лікувально-оздоровчого закладу “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Тіса-Агро” 102 грн. витрат на оплату держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені рішення і постанову та передати справу на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення місцевим і апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 362 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 77, ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
У відзиві на касаційну скаргу представник позивача просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на те, що її доводи не спростовують висновків судів.
Заслухавши представників сторін, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між позивачем та СВК “Коханівка” було укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав №1 від 02.12.2005р., згідно умов якого продавець, СВК “Коханівка”, продав, а позивач купив право власності частки у статутному фонді відповідача, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку, а також активів у разі ліквідації емітента відповідно до чинного законодавства. Розмір частки складає 3,04% у статутному фонді недержавної частки відповідача. Позивачем було сплачено СВК “Коханівка” договірну ціну придбаних корпоративних прав. СВК “Коханівка” 02.12.2005р. до зборів учасників відповідача подав заяву, якою повідомив про відчуження належних йому корпоративних прав, однак клопотання позивача направлене до зборів учасників відповідача з заявою, в якій в зв’язку з придбанням відповідної частки статутного фонду просив прийняти його до складу учасників відповідача, залишилось без задоволення.
Господарські суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що відповідно до ст. ст. 655, 656 Цивільного кодексу України продавець продає майно, в тому числі майнові права, у власність покупцеві, а покупець приймає і зобов’язується оплатити за отримане певну грошову суму, з обов’язковою умовою набуття права власності на підставах, що не заборонені законом, що регламентується ст.ст. 328, 329 цього Кодексу. При цьому власник майна, відповідно до ст. 392 цього ж Кодексу, може пред’явити позов про визнання його права власності якщо це право не визнається іншою особою. Також апеляційний господарський суд послався на приписи ст. 361 Цивільного кодексу України, відповідно до яких співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, а набувачами такої частки можуть бути як інші співвласники так і сторонні особи, і в цьому випадку спільна власність не припиняється, оскільки відчужується не конкретна частка майна в натурі, а ідеальна частка у праві власності, тобто відбувається заміна суб’єкта цивільного права. З врахуванням наведених приписів Цивільного кодексу України та фактичних обставин справи господарські суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та визнання права власності за позивачем на 3,04% недержавної частки у статутному фонді відповідача і зобов’язання відповідача внести зміни до установчих документів у зв’язку з прийняттям до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Тіса-Агро”.
Між тим судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи щодо дійсних прав та обов’язків сторін, а судові рішення, у зв’язку з цим, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст.13 Конституції України власність зобов'язує, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Однак, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивач з клопотанням прийняти його до складу учасників відповідача у зв’язку з придбанням відповідної частки статутного фонду, звертався до зборів учасників Лікувально-оздоровчого закладу “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок”, такого звернення до самого відповідача господарськими судами попередніх інстанцій не встановлено.
Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього кодексу обставини справи встановлюються місцевим господарським судом в рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст.101 цього кодексу, не зв’язаний доводами апеляційної скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Однак у порушення вказаних приписів процесуального законодавства господарські суди попередніх інстанцій не встановили що право власності позивача оспорюється або не визнається відповідачем.
Крім того, встановивши, що позивач з клопотанням прийняти його до складу учасників відповідача у зв’язку з придбанням відповідної частки статутного фонду, звертався саме до зборів учасників Лікувально-оздоровчого закладу “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок”, та встановивши що статутний фонд останнього складається з державної та не державної частки, господарські суди попередніх інстанцій розглянувши позов про зобов’язання Лікувально-оздоровчого закладу “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок” внести до установчих документів зміни у зв’язку з прийняттям до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Тіса-Агро”, не встановили на підставі яких дій та документів підтверджуються ті доводи позивача, що відповідача прийнято до складу учасників позивача, як про це зазначено в оскаржуваних рішенні та постанові судів. Суди в порушення вимог ст.43 ГПК України не дали вказаним доводам позивача правової оцінки, як і не встановили якими діями чи бездіяльністю відповідач порушував права позивача в цій частині правовідносин, а також враховуючи вказані обставини не перевірили, з врахуванням вимог чинного законодавства та положень статуту відповідача, чи стосується рішення суду про задоволення позову в цій частині, прав і обов’язків учасників Лікувально-оздоровчого закладу “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок”, як і не з’ясували на підставі аналізу норм матеріального права, нормативних актів що визначають компетенцію відповідача, та положень його статуту, чи відноситься до компетенції відповідача вирішення питання про прийняття до складу учасників нового учасника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Тіса-Агро”, чи вирішення вказаного питання віднесено до компетенції зборів уповноважених представників учасників, чи іншого органу управління відповідача. Також суди під час розгляду справи по суті спору не дослідили чи віднесено до компетенції відповідача питання внесення змін до установчих документів відповідача, чи вирішення вказаного питання віднесено до компетенції зборів уповноважених представників учасників.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Однак господарські суди розглянувши спір по суті вказаних вимог закону не виконали.
Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Крім того, доводи касаційної скарги частково стосуються відповідності договору купівлі-продажу корпоративних прав №1 від 02.12.2005р., вимогам чинного законодавства, при цьому особа що подала касаційну скаргу посилається на недотримання господарськими судами приписів ст.83 ГПК України щодо права суду визнати недійсним повністю чи у певній часині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Однак, враховуючи викладені обставини, приписи ст.83 ГПК України, що визначає не обов’язок а право суду визнати недійсним повністю чи у певній часині договір, та вимоги ст.33 ГПК України, яка визначає не як право, а як обов’язок сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводи касаційної скарги в цій частині не є підставою для скасування судових рішень.
Також, зазначені в касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст.77 ч.1 п.1 ГПК України у зв’язку з неможливістю забезпечити участь представника у судовому засіданні, на які посилається особа що подала касаційну скаргу, не можуть бути підставою для скасування судового рішення оскільки не є об’єктивними. Відповідно до ст.11110 ч.2 п.2 ГПК України підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції є те, що справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду. З доводів касаційної скарги та матеріалів справи вбачається що особа, яка подала касаційну скаргу була повідомлена належним чином про час і місце засідання суду апеляційної інстанції. Крім того, в касаційній скарзі зазначається про перебування керівника установи на стаціонарному лікуванні, а до касаційної скарги додано копію листка непрацездатності із зазначенням амбулаторного режиму лікування. Таким чином доводи про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст.77 ч.1 п.1 ГПК України, викладені в касаційній скарзі, відповідно до приписів ст.11110 ч.2 п.2 цього кодексу не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України у складі колегії суддів дійшов висновку, що допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції вищезазначені порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Лікувально-оздоровчого закладу “Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр “Світанок” задовольнити.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.03.2006р. та рішення Господарського суду Черкаської області від 18.01.2006р. у справі №08/463 Господарського суду Черкаської області скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало