УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "21" червня 2012 р. Справа № 17/5007/40/12
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
за участю представників сторін:
від ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України": ОСОБА_1 дов. №111/10 від 26.12.2011р.
від КП "Бердичівтеплоенерго": ОСОБА_2 дов. б/н від 11.04.2011р.
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за первісним позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м. Київ)
до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" (м. Бердичів)
про стягнення 5275017,93грн.
та за зустрічним позовом Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" (м.Бердичів)
до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м. Київ)
про визнання недійсним пункт 9.3 договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2351 ТЕ-10 від 20.12.2010р.
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" 5275017,93грн., з яких: 4543967,39грн. основного боргу за поставлений природний газ, 349226,61грн. пені, 206919,02грн. інфляційних нарахувань, 174904,91грн. 3% річних.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 28.04.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №17/5007/40/12 та призначено її розгляд.
06.06.2012р. до суду надійшов зустрічний позов Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним п.9.3 договору про закупівлю природного газу за державні кошти№06/10-2351 ТЕ-10 від 20.12.2010р.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 07.06.2012р. у справі №17/5007/40/12 (а.с. 69) зустрічну позовну заяву Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним п.9.3 договору про закупівлю природного газу за державні кошти№06/10-2351 ТЕ-10 від 20.12.2010р. прийнято до розгляду, ухвалено здійснювати розгляд зустрічної позовної заяви в одному провадженні з первісним позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"; розгляд справи відкладено на 21.06.2012р.
21.06.2012р. до суду надійшов письмовий відзив ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на зустрічний позов (а.с.72-74), в якому позивач за первісним позовом просить відмовити в задоволенні зустрічного позову, з підстав, викладених у відзиві.
В засіданні суду 21.06.2012 р. КП "Бердичівтеплоенерго" подало письмовий відзив на позовну заяву ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (а.с.86, 87), в якому відповідач за первісним позовом визнав наявність заборгованості перед ДК "Газ України" за спожитий природний газ в сумі 4543967,39грн. за січень-квітень 2011 року згідно договору на постачання газу №06/10-2351 ТЕ-10 від 20.12.2010р. Водночас, КП "Бердичівтеплоенерго" не визнає позову ДК "Газ України" в частині нарахування пені в сумі 349226,61грн., 3% річних в сумі174904,91грн., інфляційних в розмірі 206919,02грн. Вказує, що пеня в сумі 349226,61грн. нарахована відповідно до п.6 ст.231 ГК України, ст.ст.258,549-551 ЦК України та п.7.3.1, п.9.3 договору на постачання газу №06/10-2351 ТЕ-10 від 20.12.2010р. КП"Бердичівтеплоенерго" вважає, що п.9.3. вищевказаного договору суперечить чинному законодавству, у зв'язку з чим і подано зустрічний позов. Щодо стягнення 3% річних та інфляційних, відповідач за первісним позовом просить суд відмовити у їх стягненні, посилаючись на те, що в разі стягнення з КП "Бердичівтеплоенерго" 3% річних та інфляційних підприємство понесе втрати. Підприємство просить суд врахувати, що заборгованість з різниці в тарифах на послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.11.2011р. по 01.05.2012р. не відшкодована підприємству з державного бюджету в сумі 6802200,00грн. Також, КП "Бердичівтеплоенерго" отримало кошти у кредит для розрахунків за природний газ, кредитну заборгованість та проценти за кредитами необхідно сплачувати щомісячно. КП "Бердичівтеплоенерго" є збитковим підприємством на загальну суму 15403670,00грн., на підтвердження чого подано податкову декларацію з податку на прибуток. Посилаючись на викладене, КП "Бердичівтеплокомуненерго" просить відмовити позивачу в стягненні 3% річних та інфляційних.
В судовому засіданні 21.06.2012р. представник ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" підтримав вимоги первісного позову у повному обсязі та просить останній задовольнити; в зустрічному позові просить відмовити за безпідставністю.
Представник КП "Бердичівтеплоенерго" в засіданні суду 21.06.2012р. просить задовольнити зустрічні позовні вимоги; в первісному позові просить суд відмовити в частині стягнення з підприємства пені, 3% річних та інфляційних.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
20.12.2010р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - постачальник (позивач за первісним позовом) та Комунальним підприємством "Бердичівтеплоенерго" - покупець (відповідач за первісним позовом) укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2351 ТЕ-10 (а.с. 11-15; додаток №1- а.с.16-18; додаткові угоди №№1-4 - а.с.19-22).
У відповідності до п.1.1. вказаного договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 цього договору (15890,0 тис.куб.м. за період з 06.08.2011р. по 30.09.2011р., згідно редакції п.1.2. договору за додатковою угодою №4 від 30.08.2011р.). Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання.
Відповідно до п.3.1.1. договору, в редакції додаткової угоди №1 до договору від 28.01.2011р., загальна вартість цього договору складається із сум вартості місячних поставок газу.
Згідно з пунктом 3.2. договору, в редакції додаткової угоди №1 до договору від 28.01.2011р., сторони домовились, що ціна за 1000,0 куб.м. газу встановлюється на рівні граничної ціни на газ та/або тарифів, затверджених уповноваженим державним органом. У разі зміни уповноваженим державним органом граничної ціни на газ та/або тарифів, сторонами в обов'язковому порядку застосовується нова ціна на газ та/або тарифи.
Пункт 3.1. договору, в якому визначено ціну природного газу, викладався в новій редакції згідно додаткових угод №1 від 28.01.2011р., №2 від 04.04.2011р. та №3 від 11.07.2011р.
В пункті 2.1, 2.2. додатку №1 до договору №06/10-2351 ТЕ-10 від 20.12.2010р. передбачено, що обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця, з урахуванням п.1.5.1. цього додатку; обсяг газу, визначений згідно з п.2.1. цього додатку, є підставою для визначення обсягу газу, переданого за договором у пунктах приймання-передачі. Приймання - передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки газу, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акт приймання-передачі газу складається на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником.
В пункті 4.1. договору встановлено поетапний порядок здійснення оплати; остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п.6.1.1. договору, покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ.
У відповідності до п.7.3.1. договору, у разі порушення покупцем умов п.4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
При цьому, в пункті 9.3. договору сторони обумовили, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
За змістом п.10.1. договору, вказаний договір діє у частині поставки газу до 31.12.2011р. включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання зазначеного договору у період з січня 2011 року по квітень 2011 року ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" передала покупцю - КП "Бердичівтеплоенерго" природний газ на загальну суму 10163735,92грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі (а.с.23-26).
В свою чергу, КП "Бердичівтеплоенерго" свої зобов'язання з оплати переданого йому природного газу виконало частково, сплативши лише 5619768,53грн. (розрахунок боргу а.с.32-37). Виникнення заборгованості в сумі 4543967,39грн. й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Між сторонами виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити товар - переданий природний газ, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки природного газу.
Відповідно ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачено ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У даному випадку, в договорі №06/10-2351 ТЕ-10 від 20.12.2010р. встановлено строк оплати отриманого природного газу, проте, КП "Бердичівтеплоенерго" умов договору щодо здійснення своєчасного та повного розрахунку за отриманий природний газ не дотримано, доказів на підтвердження протилежного до справи не подано.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.
З огляду на наведені положення чинного законодавства та встановлені судом обставини справи, позовні вимоги за первісним позовом щодо стягнення 4543967,39грн. заборгованості за переданий природний газ є підтвердженими належними доказами по справі, не заперечуються відповідачем за первісним позовом, а тому є законними і обґрунтованими та підлягають задоволенню господарським судом.
Крім суми заборгованості, ДК "Газ України" у відповідності до умов договору та положень чинного законодавства заявила до стягнення з відповідача 349226,61грн. пені, 206919,02грн. інфляційних нарахувань та 174914,91грн. 3% річних.
Наявність заборгованості КП "Бедичівтеплоенерго" перед ДК "Газ України за отриманий у зазначений період природний газ за договором від 20.12.2010р. в сумі 4543967,39грн. визнається боржником. Проте, підприємство заперечує законність нарахування пені відповідно до пунктів 7.3.1, 9.3. договору, вважає зміст пункту 9.3. договору №06/10-2351 ТЕ-10 від 20.12.2010р. таким, що суперечить чинному законодавству, а тому звернулось до суду із зустрічним позовом у даній справі про визнання недійсним пункту 9.3. вказаного договору.
Мотивуючи зустрічні позовні вимоги, КП "Бердичівтеплоенерго" зазначило, що пункт 9.3. договору, на підставі якого позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення пеню за період з 24.10.2011р. по 23.04.2012р. суперечить нормам ст.ст.260,261 ЦК України та положенням ч.6 ст.232 ГК України. На думку позивача за зустрічним позовом, нарахування пені за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом, фактично змінює порядок обчислення позовної давності. Тому, вказує, що порушення імперативних норм ст.ст.261, 260, 253-255 ЦК України є підставою для визнання пункту 9.3. договору недійсним у відповідності до ст.203, ст.215 ЦК України.
Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість зустрічного позову, а також, питання правомірності нарахування позивачем за первісним позовом пені з урахуванням п.9.3. договору, господарський суд приймає до уваги наступне.
Як уже зазначалось, в оспорюваній зустрічним позовом частині договору, укладеного між сторонами - в пункті 9.3. договору сторонами встановлено, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
У відповідності до ст.ст. 626, 628, 627 Цивільного кодексу України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Приписи Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").
Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (повністю чи в частині) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
У даному випадку, позивач за зустрічним позовом стверджує про невідповідність змісту п.9.3 договору вимогам закону, а саме, ст.ст. 261, 260, 253-255 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ст.260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
В статті 254 Цивільного кодексу України встановлено правила визначення закінчення строку, а в ст.255 ЦК України - порядок вчинення дій в останній день строку.
Разом з тим, слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).
Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як уже зазначалось вище, у відповідності до положень ч.1 ст.626, ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України, сторони мають право вільно встановити за власною домовленістю визначені на їх розсуд та погоджені ними умови (в межах, що не суперечать закону), які є обов'язковими для сторін відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Виходячи зі змісту зазначеної норми, а також ст.253 Цивільного кодексу України, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Разом з тим, слід зазначити, що у договорі №06/10-2351 ТЕ-10 від 20.12.2010р. сторони чітко обумовили інший, ніж передбачено законом (ч.6 ст.232 ГК України) період нарахування пені, а саме, передбачили, що пеня (неустойка) нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом. Зазначення такої умови в договорі не суперечить вимогам чинного законодавства, навпаки, можливість її погодження сторонами в договірному порядку прямо передбачена ч.6 ст.232 ГК України.
Частина перша статті 223 Господарського кодексу України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
У відповідності до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
При цьому, в ч.2 ст.259 Цивільного кодексу України щодо зміни тривалості позовної давності, зазначено, що позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Водночас, ч.1 статті 259 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Таким чином, дії сторін щодо встановлення у письмовій формі, в пункті 9.3. договору строку позовної давності за цим договором, в т.ч. до вимог про стягнення неустойки, у 3 (три) роки, повністю відповідають приписам ст.259 Цивільного кодексу України.
Визначення поняття позовної давності міститься в статті 256 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, частина шоста статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України, а у даному випадку, згідно положень ЦК України, договором, укладеним сторонами (п.9.3 договору).
З огляду на викладене, враховуючи, що позов заявлено в межах строку позовної давності, а пеню обраховано відповідно до вимог частини шостої статті 232 ГК України, і пункту 9.3. договору, при цьому, доводи позивача за зустрічним позовом про невідповідність змісту п.9.3. договору вимогам закону та, відповідно, наявність підстав для визнання вказаного пункту договору недійсним, не знайшли свого підтвердження, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених у зустрічному позові позовних вимог, у зв'язку з чим у зустрічному позові відмовляє; натомість, вважає обґрунтованим нарахування та заявлення позивачем за первісним позовом пені у визначений ним період - з 24.10.2011 р. по 23.04.2012 р. (182 дні).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач невірно здійснив розрахунок суми пені (а.с. 3) вважаючи, що кількість днів у 2012 році складає 365 днів, тоді як 2012 рік налічує 366 календарних днів.
Враховуючи викладене, суд самостійно нараховує суму пені:
- за період з 24.10.2011р. по 31.12.2011р. (4543967,39 (сума боргу) х 15,5% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 (кількість днів у 2011 році) х 69 (кількість прострочених днів) = 133144,47грн.;
- за період з 01.01.2012р. по 22.03.2012р. (4543967,39 х 15,5% : 366 (кількість днів у 2012 році) х 82) = 157797,34грн.;
- за період з 23.03.2012р. по 23.04.2012р. (4543967,39 х 15% : 366 х 31) = 57730,73грн.;
Таким чином, сума пені складає 348672,54грн.
Отже, у стягненні 554,07грн. пені слід відмовити.
Як уже зазначалось, позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення з КП "Бердичівтеплоенерго" також 206919,02грн. інфляційних нарахувань, нарахованих за період з березня 2011 року по березень 2012 року та 174904,91грн. 3% річних, нарахованих за період з 21.02.2011р. по 23.04.2012 р.
З даного приводу судом враховується, що згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором від 20.12.2010р., яке у відповідності до ч.3 ст.611 ЦК України передбачає правові наслідки, встановлені договором або законом, а також, положення ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, за якою боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене та перевіривши здійснені позивачем за первісним позовом розрахунки інфляційних та 3% річних (а.с. 3-6), господарський суд встановив правомірність нарахування та заявлення до стягнення з відповідача за первісним позовом 206919,02грн. інфляційних нарахувань, 174904,91грн. 3% річних, а відтак, первісний позов в цій частині підлягає задоволенню.
У відзиві на позовну заяву (а.с. 86, 87) КП "Бердичівтеплоенерго" просило відмовити у стягненні з нього 3% річних та інфляційних, вказуючи, що основним видом діяльності КП "Бердичівтеплоенерго" є вироблення теплової енергії та постачання централізованого опалення, при цьому, нормативні акти, якими встановлено тарифи на централізоване опалення, не передбачають включення до структури тарифів витрат на пеню, 3% річних та інфляційних, а тому, у разі присудження до стягнення з КП "Бердичівтеплоенерго" 3% річних та інфляційних підприємство понесе нічим не покриті втрати. Також, у відповідності до п.3 ст.83 ГПК України (у відзиві помилково зазначено ГК України), відповідач за первісним позовом просив суд при винесенні рішення врахувати наступні обставини:
- те, що споживачами послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, на вироблення якого поставлявся природний газ згідно договору №06/10-2351 ТЕ-10 від 20.12.2010р. є населення. Заборгованість з різниці в тарифах на послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.11.2011р. по 01.05.2012р. не відшкодована підприємству з державного бюджету в сумі 6802200,00 грн. (на підтвердження чого підприємством подано відповідні довідки);
- те, що для розрахунків за природний газ КП "Бердичівтеплоенерго" отримало кредити, заборгованість по яких та відсотки за користування кредитом необхідно сплачувати щомісячно (копії кредитних договорів відповідачем подано до справи);
- те, що КП "Бердичівтеплоенерго" є збитковим підприємством на загальну суму 15403670,00 грн. (на підтвердження чого відповідачем подано податкову декларацію з податку на прибуток).
Разом з тим, з приводу вищенаведених доводів відповідача за зустрічним позовом, викладених у відзиві на позовну заяву, суд приймає до уваги таке.
Пункт 3 частини першої статті 83 Господарського кодексу України, на яку посилається відповідач за зустрічним позовом (що вбачається зі змісту відзиву), передбачає право господарського суду при прийнятті рішення у справі зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Тобто, право суду саме зменшувати (а не відмовляти у стягненні повністю) і зменшувати саме розмір неустойки (штрафу, пені), а не сум інфляційних та/або 3% річних, стягнення яких у випадку прострочення грошового зобов'язання прямо передбачено законом (с.625 ЦК України).
При цьому, ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, доводи відповідача за первісним позовом щодо відмови у стягненні з нього 3% річних та інфляційних за своїм змістом є суперечливими, та, водночас, вбачається, що ґрунтуються вони на неправильному розумінні правової природи неустойки, оскільки відповідальність, встановлена ч.2 ст.625 ЦК України у будь-якому випадку, не є неустойкою, можливість зменшення якої у виняткових випадках передбачена в п.3. ст.83 ГПК України.
Водночас, клопотання про зменшення заявленої в первісному позові до стягнення з КП "Бердичівтеплоенерго" пені у відповідності до п.1 ст.233 Господарського кодексу України, ч.3 ст.551 ЦК України та ст.83 ГПК України, останнім не заявлялось.
Наявність виняткових обставин, про які зазначив відповідач за первісним позовом у відзиві на позов та на підтвердження яких надав відповідні докази, могли б бути правовим обґрунтуванням у разі заявлення КП "Бердичівтеплоенерго" клопотання про відстрочку чи відстрочку виконання рішення у відповідності до ст.121 ГПК України, проте, підприємство правом заявити таке клопотання не скористалось.
З огляду на викладене, жодних правових підстав для відмови у стягненні за первісним позовом 3% річних та інфляційних нарахувань не вбачається, а тому доводи відповідача за первісним позовом з даного приводу є безпідставними.
Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, первісний позов є підтвердженим належними та допустимими доказами по справі, ґрунтуються на нормах чинного законодавства, та задовольняється частково: стягненню з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" підлягають 4543967,39грн. заборгованості, 348672,54грн. пені, 206919,02грн. інфляційних нарахувань, 174904,91грн. 3% річних; у стягненні 554,07грн. пені за первісним позовом слід відмовити. У задоволенні зустрічного позову суд відмовляє.
Відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати за первісним позовом покладаються на сторони пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог, судові витрати за зустрічним позовом покладаються на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго", 13312, Житомирська область, м.Бердичів, вул.Шевченка, буд.23, ідентифікаційний код 32794899 на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", 04116, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1, ідентифікаційний код 31301827 - 4543967,39грн. заборгованості, 348672,54грн. пені, 206919,02грн. інфляційних нарахувань, 174904,91грн. 3% річних, 64373,24грню витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні первісного позову щодо стягнення 554,07грн. пені відмовити.
4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 25.06.12
Суддя Шніт А.В.
1-до справи;
2-ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" рек. з пов.