ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Іменем України
РІШЕННЯ
19.06.2012Справа №5002-7/4949-2011
За позовом Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (95043, м. Сімферополь, вул. Залізнична, 5)
до приватного підприємства Фірми "Ескулап" (95026, м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 21, кв.59)
за участю Військового прокурора Сімферопольського гарнізону (95006, м. Сімферополь, вул. Казанська, 27)
про розірвання договору.
Суддя Дворний І. І.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №3 від 11.01.12, юрисконсульт;
від відповідача: не з'явився;
прокурор: Рибкін О.Ю., посв. НОМЕР_1, прокурор відділу військової прокуратури;
Суть спору: У жовтні 2011 року Кримське управління капітального будівництва Міністерства оборони України звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до приватного підприємства Фірми "Ескулап" про розірвання договору №154/11/1-2008 від 18 серпня 2004 року на пайову участь у будівництві житла, укладеного між останнім та військовою частиною А1758.
При зверненні із позовом до суду, позивач вказував на недоцільність збереження чинних договірних відносин через неможливість виконання ним взятих на себе договірних зобов'язань, у зв'язку з відмовою місцевої влади надати йому в користування земельну ділянку для завершення будівництва житлового будинку, що робить неможливим отримання технічних умов на підключення інженерних комунікацій, розробку кошторисно-технічної документації на будівництво, отримання дозволу на виконання будівельних робіт та як наслідок, тягне за собою неможливість здійснення будівництва житлового будинку.
Позивач переконаний, що вказані вище зміни обставин є істотними, у зв'язку з чим спірний правочин підлягає розірванню на підставі приписів статті 652 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2011 року у справі №5002-11/4949-2011 позов задоволено повністю.
За результатом апеляційного перегляду, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року вказане рішення було скасовано та прийнято нове - про відмову в позові.
Постановою Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року судові акти судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 травня 2012 року справа була прийнята до провадження судді Дворного І.І. з привласненням справі №5002-7/4949-2011.
Ухвалою суду від 29 травня 2012 року через неявку відповідача розгляд справи відкладався.
У судове засідання, що відбулось 19 червня 2012 року, з'явився позивач, який наполягав на вимогах заявленого позову та прокурор, якій підтримав позивача та надав суду відповідні письмові пояснення (вх. №18955).
Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією (том 2, а.с.15, зв. бік).
Враховуючи зазначені обставини, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представника відповідача за наявними в справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши обставини справи, суд
ВСТАНОВИВ:
18 серпня 2004 року військова частина А1758 (за договором замовник) та приватне підприємство "Фірма Ескулап" (за договором пайовик) уклали договір за №154/11/1-2008 на пайову участь у будівництві житла.
Предметом вказаного договору є завершення будівництва 118-квартирного житлового будинку в смт. Форос по вул. Космонавтів з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями орієнтовною загальною площею 8000 кв.м згідно з проектно-кошторисною документацією для забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей в порядку пайової участі за рахунок будівництва "Об'єкту".
Згідно з наказом начальника Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва від 27 листопада 2003 року за №129 "Про передачу функцій замовника будівництва та об'єктів незавершеного будівництва від Інженерного управління Військово-Морських Сил Збройних Сил України", Кримське управління капітального будівництва Міністерства оборони України прийняло функції замовника будівництва по об'єктах незавершеного будівництва, серед яких є незавершений будівництвом 118-квартирний житловий будинок в смт. Форос по вул. Космонавтів.
З наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі від 28 лютого 2006 року вбачається, що Кримським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України на свій баланс було прийнято незавершений будівництвом 5-поверховий 118 квартирний будинок в смт. Форос по вул. Морській-Космонавтів, у зв'язку з чим, укладалась додаткова угода за №1 від 13 листопада 2008 року, якою внесено зміни до договору №154/11/1-2008 від 18.08.2004 р., та змінено замовника на Кримське управління капітального будівництва Міністерства оборони України.
Таким чином, з 13 листопада 2008 року позивач виступає замовником за договором на пайову участь у будівництві житла та несе всі права та обов'язки замовника за цим договором.
Досліджуючи умови вказаного вище договору, суд встановив, що ціна договору встановлюється орієнтовно в розмірі 12000000 грн., по закінченню будівництва буде остаточно визначена за фактичними витратами замовника і пайовика (пункт 3.1 договору).
На момент укладання договору вартість незавершеного будівництвом об'єкту складає 3284754,00 грн. Подальше фінансування будівництва об'єкту у повному обсязі здійснюється пайовиком (пункт 3.2 договору).
Пунктом 3.3 договору встановлено, що пайовик в обсязі, визначеному проектно-кошторисною документацією, приймає участь у фінансуванні будівництва загальноміських інженерних комунікацій і об'єктів соціально-побутового призначення.
Сторони також узгодили, що після введення об'єкту в експлуатацію замовник отримує квартири згідно фактично здійснених витрат на будівництво об'єкту, що дорівнює вартості незавершеного будівництвом об'єкту відповідно до пункту 3.2 договору, з розрахунку вартості 1 кв.м. загальної площі квартир, що передається, у розмірі середньо-регіональної ціни на момент передачі частки житла пайовиком замовнику (пункт 3.5.1 договору).
З метою прискорення забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом відповідно до пункту 2.1.3 договору сторонами встановлено, що квартири отримуються замовником у 2005-2006 роках у регіонах Криму.
Відповідно до пункту 4.1. замовник (позивач), прийняв на себе наступні зобов'язання: одержання у відповідних закладах вихідних даних і правовстановлювальних документів; отримання необхідних погоджень та забезпечення здійснення державної експертизи у відповідних державних органах, здійснення відведення земельної ділянки для будівництва об'єкту; оформлення необхідних дозвільних документів (дозволів, технічних умов і т.д.), необхідних для виконання зобов'язань пайовиком, передання пайовику у встановленому законодавством порядку для продовження будівництва незавершений будівництвом об'єкт у місячний термін з моменту укладення договору; передання пайовику дозвільної документації на земельну ділянку, дозволу на будівництво іншої документації, необхідної для здійснення будівництва у 10-денний термін з моменту оформлення цих документів; вирішення та узгодження з місцевими органами державної влади місцевого самоврядування, іншими установами, організаціями та підприємствами питання, що пов'язані з будівництвом та своєчасним наданням всіх необхідних дозволів, необхідних погоджень та технічних умов згідно з діючим законодавством України, порядком та існуючими домовленостями, у разі необхідності замовник може залучати представників пайовика для виконання таких робіт та інше.
Кримське управління капітального будівництва Міністерства оборони України, вважаючи власні обов'язки такими, що не можуть бути виконані з об'єктивних обставин, що змінилися, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом, в якому просило розірвати вищезазначений договір.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Згідно з пунктом 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Зі змісту цієї норми вбачається, що свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів. Змістом договору є умови, які сторони передбачили в угоді.
Аналогічний правовий припис викладений у статті 180 Господарського кодексу України, яка встановлює, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
З викладеного вбачається, що при укладанні договору за №154/11/1-2008 на пайову участь у будівництві житла від 18 серпня 2004 року та додаткової угоди за №1 від 13 листопада 2008 року сторони погодилися з усіма його умовами у відповідності із діючим на той момент законодавством. Крім цього, вказане не оспорюється сторонами, договір є дійсним, в судовому порядку не розірваний та недійсним не визнаний.
Крім того, цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.
Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 652 цього ж кодексу передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Частина 2 статті 652 Цивільного кодексу України, у свою чергу, встановлює, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, стаття 652 Цивільного кодексу України формулює розгорнені правила, спрямовані на захист інтересів сторін договору у разі істотної зміни обставин. Підставою зміни або розірвання договору може бути істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Визначення істотності змін обставин наводиться в абзаці другому частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України.
Частина 2 статті 652 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі недосягнення між сторонами договорі згоди щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду. Це можливе за наявності одночасно всіх умов, що встановлені пунктом 1 - 4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.
Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору, повинна довести, що момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в неусуненні причин, які привели до зміни обставин, відсутня.
В пункті 2 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено поняття вини як непроявлення всієї турботливості та обачності, які вимагались від сторони. Суд звертає увагу на те, що про турботливість та обачність сторони йдеться тільки стосовно усунення причин після їх виникнення. Непроявленню стороною турботливості та обачності стосовно запобіганні настанню цих причин правового значення не надається.
Однак, суд вважає, що позивач не навів нормативне обґрунтування вимоги про розірвання договору, зокрема, доцільність застосування у спірних правовідносинах статті 652 Цивільного кодексу України та наявність всіх необхідних передумов для цього з огляду на наступне.
Статтями 4-2 та 4-3 Господарського процесуального кодексу України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України та статті 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Принцип рівності перед законом і судом означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою.
Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи.
Відповідно до частини 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи - учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Оскільки суд зобов'язаний попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, ризик настання цих наслідків покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що збирання судом будь-яких доказів в обґрунтування правомірності вимог заявника, у тому числі самостійне нормативне обґрунтування, є фактично перекладанням обов'язку сторони на суд, що суперечить принципам рівності та змагальності.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Таким чином, законодавчо закріплено, що передумовою звернення до суду з позовом про розірвання договору є направлення позивачем на адресу відповідача відповідної пропозиції та недосягнення між сторонами відповідної згоди або неодержання відповіді на пропозицію у встановлений строк.
Вищий господарський суд України в пункті 4 Інформаційного листа від 15.01.2010 р. N01-08/12 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)» з посиланням на постанову Верховного Суду України від 01.12.2009 N50/101-08 зазначив, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору. Однак, з аналізу вказаної постанови (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9341169) вбачається, що наведений висновок був зроблений Верховним судом України стосовно випадку, коли позов про розірвання договору обґрунтовувався порушенням контрагентом договірних обов'язків. Вказаний висновок є цілком логічним, оскільки в такій ситуації саме факт порушення договірної умови надає право на звернення до суду з огляду на часину 2 статті 124 Конституції України та офіційне тлумачення цієї норми, викладене в рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року.
Однак, у даній ситуації вказана позиція Верховного суду України не може бути прийнята до уваги, позаяк не зважаючи на відсутність нормативного обґрунтування позову, наявність істотного порушення відповідачем умов спірного договору суду позивачем доведена не була.
Отже, в спірній ситуації обов'язковою передумовою звернення до суду з позовом у цій справі є дотримання позивачем вимог статті 188 Господарського кодексу України, направлення на адресу відповідача відповідної пропозиції та недосягнення між сторонами відповідної згоди або неодержання відповіді на пропозицію у встановлений строк, втім позивачем вказані вимоги дотримані не були, у досудовому порядку спірні правовідносини не врегульовувались, докази зворотного в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, в постанові Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року у цій справі зазначено, що судами при попередньому розгляді справи не було досліджено обставин на підтвердження одночасної наявності чотирьох умов для розірвання спірного договору, що є порушенням вищенаведених правових норм.
Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
На виконання вказівок Вищого господарського суду України, судом було встановлено, що існування одночасно умов, що відповідно до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання або зміни договору вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.
Так, в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане - є першою умовою.
У відповідності до даної умови, події, що викликали ускладнення у виконанні договору, і які можна назвати "істотною зміною обставин" повинні мати місце або стати відомими сторонам (заінтересованій стороні) після укладення договору. Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні або зміні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги у момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які і створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати або змінити договір, покладатися на ускладнення.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач істотною зміною обставин вважає перешкоди з боку органів влади смт. Форос та вказує на те, що останні не дозволяють йому виконати умови договору.
З огляду на викладене, позивач повинен був довести, що відмова компетентних органів місцевого самоврядування про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, про надання дозволу на виконання будівельних робіт тощо, не могла бути передбачена сторонами під час укладення договору.
Втім, суд звертає увагу позивача на те, що вказана обставина не може вважатися "істотною зміною обставин", оскільки чинне законодавство прямо вказує на вірогідність прийняття негативних рішень органами місцевого самоврядування, інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю та іншими органами під час узгодження питань будівництва, з огляду на що, сторони повинні були передбачити можливість настання таких обставин, а наприклад, скасування дозволу, який залишався в однієї зі сторін чинним на момент укладення договору, могло б стати "істотною зміною обставин".
З огляду на те, що позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу настання схожої події, суд дійшов висновку про відсутність "істотної зміни обставин", яка б відповідала приписам пункту 1 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.
Зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися - є другою умовою.
У відповідності до даної умови, події, які викликають ускладнення, не могли стороною бути розумно прийняті до уваги.
Так, позивач погодився виконувати умови пункту 4.1 договору, зокрема одержувати у відповідних закладах вихідні дані і правовстановлювальні документи, оформляти необхідні дозвільні документи (дозволи, технічні умов і т.д.), вирішувати та узгоджувати з місцевими органами державної влади місцевого самоврядування, іншими установами, організаціями та підприємствами питання, що пов'язані з будівництвом та своєчасним наданням всіх необхідних дозволів, необхідних погоджень та технічних умов. При цьому, як встановлено, позивач був обізнаний про вірогідність прийняття негативних рішень органами місцевого самоврядування, інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю та іншими органами під час узгодження питань будівництва.
Таким чином, позивач помилково посилатися на відмову органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, обкільки був обізнаний про можливість такої відмови, яка не була для нього непередбачуваною.
При належній турботливості та обачливості, Кримське управління капітального будівництва Міністерства оборони України повинно було додержатися всіх необхідних правил подання заяви відповідному органу. Причини, що викликали ускладнення у виконанні договору, були наявними при укладенні договору, а їх усунення могло відбутися шляхом оскарження отриманої відмови.
Втім, в порушення пункту 2 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України позивач не довів, що він вжив усіх передбачених законом заходів та надав органу заяву з додержанням всіх необхідних правил її подання. Також, позивачем не було доведено, що відмова компетентного органу не могла була бути зумовлена невірними діями саме позивача.
Більш того, письмових доказів про те, що відмова органу була оскаржена, Кримським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України суду надано не було.
Умова третя - виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала б при укладенні договору. Мова йде про зменшення цінності отримуваного стороною за договором, включаючи випадки коли виконання взагалі більш не має ніякої цінності для сторони, що отримує виконання.
Зі змісту пункту 3.5.1 договору вбачається, що особистим інтересом, що переслідував позивач під час укладення спірної угоди, було отримання Кримським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України у власність квартир по фактично здійсненим витратам на будівництво на суму 3284754 грн. Так, позивач не довів, що відмова органу влади позначилася на його меті, яку він переслідував під час укладення спірної угоди. Отже, позивач не довів, що саме відсутність одного з дозволів, а точніше відмова у його наданні, спричинила втрату його майнового інтересу, закріпленого у пункті 3.5.1 договору, вираженого у його внутрішньому переконанні.
Із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона - є четвертою умовою. Виходячи із змісту названої умови, випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може бути слідувати із самого характеру та змісту зобов'язання.
В зв'язку з цим суд звертає увагу на хибність висновків прокурора та позивача на наявність й четвертої умови для розірвання договору встановленої пунктом 4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, оскільки положення підпунктів «а», «б», «в», «е» пункту 4.1 договору передбачають, що ризик зміни обставин несе позивач.
Так, зі змісту підпунктів «а», «в» пункту 4.1 договору вбачається, що замовник прийняв на себе зобов'язання одержати у відповідних закладах вихідні данні і правовстановлювальні документи, отримати необхідні погодження, оформити необхідні дозвільні документи (дозволи, технічні умови і т.і.), а не тільки звернутися із відповідними заявами для їх отримання.
Разом з тим, підпункт «е» пункту 4.1 договору встановлює, що замовник вирішує та узгоджує з місцевими органами державної влади та місцевого самоврядування, іншими установами, організаціями та підприємствами питання, що пов'язані з будівництвом та своєчасним поданням необхідних дозволів, необхідних погоджень та технічних умов згідно із встановленим законодавством України порядком та існуючими домовленостями, у разі необхідності може залучати представників Пайовика для виконання таких робіт.
Викладене свідчить про те, що об'єм обов'язків, які покладені на позивача, передбачає узгодження спірних питань, які можуть виникнути під час викання договору. Таким чином, відсутні підстави вважати позивача таким, що не брав на себе ризик з настання негативних обставин, які він вважає істото зміненими, у відповідності до пункту 4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього
обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи
оспорюються відповідачем.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про розірвання договору за №154/11/1-2008 на пайову участь у будівництві житла від 18 серпня 2004 не підлягають задоволенню, оскільки у ході розгляду даної справи позивач не надав належних і допустимих доказів наявності одразу усіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного Кодексу України, без яких неможливе дострокове розірвання договору у судовому порядку.
Більш того, однією з підстав для відмови у задоволенні позовної заяви є також й невиконання позивачем обов'язкової передумови звернення до суду з даним позовом, зокрема, недотримання вимог статті 188 Господарського кодексу України.
З урахуванням наведеного, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Судові витрати суд залишає за позивачем згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням представників сторін про складення повного рішення 25 червня 2012 року.
Керуючись статтями 49, 82, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
В позові відмовити.
Суддя І.І. Дворний