ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
03.11.06 р. Справа № 32/279
Господарський суд Донецької області у складі судді О.М. Сковородіної при секретарі судового засідання: Бахмет А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Щербатюк С.В. – довіреність від 19.04.06р.
від відповідача: Артамонова А.А. – довіреність від 21.07.06р.
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Енерго-МИГ” м. Дніпропетровськ
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Красноармійський машинобудівний завод” м. Красноармійськ
про визнання договору купівлі-продажу № 29/11/01/К від 26.11.03р. неукладеним та стягнення 1070240,00грн.
В судовому засіданні оголошені
перерви з 14:20год. 02.11.06р. до
15:30год. 02.11.06р., 02.11.-03.11.06р.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Енерго-МИГ” м. Дніпропетровськ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Красноармійський машинобудівний завод” м. Красноармійськ про визнання договору купівлі-продажу № 29/11/01/К від 26.11.03р. неукладеним та стягнення 1070240,00грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на договір купівлі-продажу № 29/11/01/К від 26.11.03р., лист від 26.11.03р. № 714, від 07.02.06р. № 157, виписку з банківського рахунку, акт заліку від 30.11.03р., платіжне доручення № 1676 від 27.11.03р. Вважає, договір купівлі-продажу неукладеним в силу приписів ст. 181 ГК України. Крім того вказував на те, що: 1) відповідно до положень гл. 12 ЦК України грошові кошти відносяться до майна (речей); 2) згідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка без відповідної правової підстави заволоділа ним; 3) ст. 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно та зберегла його у себе без достатньої правової підстави повинна повернути це майно.
Відповідач позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Просив припинити провадження у справі в частині визнання договору неукладеним на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України у зв’язку з непідвідомчістю господарському суду. Заперечуючи проти позову в частині стягнення грошових коштів сумі 1070240,00грн. Вказував на те, що позивачем заявлені позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні.
В останньому судовому засіданні представник відповідача просив відкласти розгляд справи та викликати керівника позивача в судове засідання з метою встановлення чи дійсно цією особою підписана позовна заява та/або довіреність на представника позивача. Таке клопотання представник відповідача мотивував тим, що, на його погляд, підпис на позовній заяві та/або підпис на довіреності, вчинені від імені О.І. Павловський (керівник позивача), відрізняються одна від другої.
Судом відмовлено в задоволенні клопотання з огляду на таке.
По-перше, представник позивача підтвердив, що обидва підписи вчинялись саме керівником позивача.
По-друге, з боку відповідача не було визначено, який саме підпис з двох наявних у справі, він вважає підробленим, а напроти, не ставиться під сумнів, що один з них є дійсно вчиненим керівником позивача.
Тим самим відповідач не спростовує правомірність подання позовної заяви, як-то підписаною власне керівником позивача та/або схваленням (узгодженням) шляхом вчинення повноважним представником певних процесуальних дій.
Правомірність подання позовної заяви дає змогу суду розглянути спір по суті, а заявлене клопотання розцінити, як надумане, та таке, що направлене на зволікання розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив, що позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу № 29/11/01/К від 26.11.03р., згідно з п. 1.1 якого продавець зобов’язується продати, а покупець купити вентилятори ВМЕ 2-10, на умовах, визначених договором. Відповідно до п. 2.1 договору встановлено, що кількість та асортимент товару визначається в специфікації № 1, яка є невід’ємною частиною договору.
Листом від 26.11.2003р. № 714 відповідач у зв’язку з важким матеріальним становищем просив позивача перерахувати грошові коти в рахунок передоплати за договором купівлі-продажу від 26.11.03р. № 29/11/01/К до підписання специфікації № 1, яка обумовлена п. 2.1 договору.
27.11.03р. позивач платіжним дорученням № 1676 від 27.11.03р. перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 2602240,00грн. в рахунок майбутньої поставки товару. Актом заліку, складеним сторонами 30.11.03р., сторони зарахували ці кошти в наступному порядку: 1070240,00грн. в рахунок оплати товару за договором купівлі-продажу від 26.11.03р. № 29/11/01/К; 1532000,00грн. в рахунок виконання інших господарських зобов’язань між сторонами.
Після перерахування позивачем грошових коштів, специфікація № 1, яка є невід’ємною частиною договору купівлі-продажу, не була підписана сторонами. 07.02.06р. позивач звернувся до відповідача листом № 157 з вимогою на виконання п. 2.1 договору укласти та направити для підписання специфікацію № 1 або повернути грошові кошти, оскільки фактично договір є неукладеним. Вимога відповідачем була залишена без розгляду.
Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР, ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Пунктом 2.1 договору обумовлено, що сторони повинні дійти згоди стосовно кількості та асортименту товару шляхом підписання специфікації № 1, яка є невід’ємною частиною договору. Як вбачається з матеріалів справи, специфікація № 1 не була підписана сторонами, не було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов, а саме: предмету договору, оскільки сторонами не були виконані вимоги ч. 4 ст. 180 ГК України про визначення асортименту та кількості продукції.
Статтею 181 ГК України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що сторони у справі не досягли згоди по всіх істотних умовах для договору купівлі-продажу, і тому, договір купівлі-продажу від 26.11.03р. № 29/11/01/К є неукладеним.
Але ж, у відповідності до ст. 1 ГПК України особа може звернутись до суду з позовом за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів. Неукладений договір (як такий, що не відбувся) не створює для сторін будь-яких правових наслідків. Як слід, договір, який неукладено, який не існує в правовому полі, не порушує прав позивача.
Тому, суд вважає, що між сторонами відсутня угода, яка може бути предметом спору, та відповідно провадження у справі в цій частині підлягає припиненню в порядку ст. 80 п. 1-1 ГПК України.
Посилання відповідача на те, що договір є недійсним, внаслідок підписання неуповноваженою особою з боку відповідача, оцінюється судом, як надумані підстави щодо позиції у справі, оскільки, навіть при підписанні договору уповноваженою особою, вона за своїм змістом залишилась неукладеною, і тому не може вважатись недійсною в розумінні ЦК та ГК України.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача грошових кошти в сумі 1070240,00грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до положень гл. 12 ЦК України грошові кошти відносяться до майна (речей). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
З урахуванням положень ст. 181 ГК України, ст. 1212 ЦК України, вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів в сумі 1070240,00грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Клопотання позивача щодо забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти, які належать відповідачу, не задовольняється судом у зв’язку з розглядом спору по суті.
Крім того, в клопотанні про забезпечення позову, позивачем не наведені доводи та не представлені до нього докази, що фінансовий стан відповідача свідчить про його фінансову неспроможність, з якою дійсно пов’язується неможливість або утрудненість виконання рішення суду.
Певні дії (бездіяльність) відповідача під час розгляду справи, які, на думку позивача, є намаганням затягнути процес, не впливають на неможливість або утрудненість виконання рішення суду, оскільки останнє, у випадку набрання законної сили, є примусовим до виконання, а ухилення від його виконання передбачає відповідальність у встановленому законом порядку.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача в порядку, що передбачений ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі ст.ст. 180,181 ГК України, ст. ст. 387, 638, 1212, гл. 12 ЦК України, ст. 153 ЦК УРСР, керуючись п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 22, 33, 43, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Енерго-МИГ” м. Дніпропетровськ до Відкритого акціонерного товариства „Красноармійський машинобудівний завод” м. Красноармійськ про визнання договору купівлі-продажу № 29/11/01/К від 26.11.03р. неукладеним та стягнення 1070240,00грн.
Припинити провадження у справі в частині визнання договору купівлі-продажу № 29/11/01/К від 26.11.03р. неукладеним у зв’язку з відсутністю предмету спору.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Красноармійський машинобудівний завод” м. Красноармійськ (85300, Донецька область, м. Красноармійськ, вул. Добропольська, 2, ЄДРПОУ 04719432, п/р 26000193753004 в КБ „Приватбанк”, код банку 335236) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Енерго-МИГ” м. Дніпропетровськ (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 2а, ЄДРПОУ 23371532, п/р 2600633005701 у філії АБ „Південний”, код банку 306975) грошові кошти в сумі 1070240,00грн., витрати з державного мита в сумі 10702,40грн., та 118,00грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Повний текст рішення підписаний 07.11.06р.
Рішення набирає законної сили 20.11.06р.
Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Сковородіна О.М.