УКРАЇНА -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 червня 2012 року Справа № 1170/2а-1020/12
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого -судді -Чубари Н.В.
секретар судового засідання -Черна О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом приватного підприємства „Ібіца" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним податкове повідомлення-рішення та його скасування, -
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Ібіца»(надалі -позивач, ПП) звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі -відповідач, ОДПІ), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ № 0000332360 від 21.02.2012 року прийняте на підставі акту перевірки № 147/23-6/37059091 від 02.12.2011 року, яким ПП «Ібіца»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 39651,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 19826,00 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем п.1 п. 5, ст.203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 , ст. 626, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України.
Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеному в акті перевірки, оскільки господарські операції з контрагентом ПП «Каїр»мали реальний характер. Спірні господарські операції товариства були оформлені договорами, податковими накладними (а. с. 69-97), видатковими накладними (а. с. 98-126), товарно-транспорними накладними (а .с. 130- 158), має місце факт повного розрахунку за отримані продовольчі товари, має місце факт ведення товариством належного бухгалтерського обліку щодо даних операцій. Акт перевірки не містить даних стосовно припинення діяльності контрагентів, анулювання свідоцтва платника ПДВ, виключення з ЄДРПОУ у встановленому законом порядку.
Висновки перевіряючих щодо заниження ПДВ позивача ґрунтуються на висновках акта перевірки ПП «Каїр»від 11.11.2011р. в якому встановлено порушення даним контрагента п.1, п. 5, ст. 203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 , ст. 626, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України.
Відповідач неправомірно покладає відповідальність за дії можливої недобросовісної, діючої з умислом, сторони угоди на іншу сторону, яка закон не порушувала.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги із зазначених підстав.
Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ПП «Ібіца»встановлено, що господарські операції позивача з контрагентами ПП «Каїр»не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесене за результатами перевірки податкове повідомлення - рішення, прийняте згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Заслухавши представників сторін, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України види діяльності ПП «Ібіца»: зокрема є оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, інші роботи з завершення будівництва, оптова торгівля фруктами та овочами, паливом, іншими машинами та устаткуванням, іншу діяльність у сфері інформації .
01.12.2012 року проведено документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток по взаємовідносинах із ПП «Каїр»(код 37426697) за період з 01.08.11 по 31.08.11 року.
За результатами перевірки складено акт № 147/23-6/37059091 від 02.12.2011р., в якому зафіксовано порушення: відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 щодо придбання ПП «Ібіца»товарів (робіт, послуг) у контрагента -постачальника ПП «Каїр»товарів (робіт, послуг) не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місце знаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.
В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно ст. 626, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України встановлено нікчемні правочини: п.198.3, п.198.6, п. 198.2 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-IV (зі змінами та доповненнями)в результаті чого, підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01.04.2011 по 31.07.2011 всього в розмірі 39651 грн., у тому числі: за серпень 2011 року в сумі 39651 грн. (а. с. 8 -14).
На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.02.2011р. № 0000332360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем -39651 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -19826 грн. (а. с. 6).
14.12.11 р. не погоджуючись з винесеним рішенням податкового органу, позивачем подано скаргу до ДПА у Кіровоградській області. Рішенням ДПА у Кіровоградській області від 02.12.11№147/23-6/37059091, податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу приватного підприємства без задоволення. (а. с. 15 -17).
Судом встановлено, що ПП здійснювало господарські операції з ПП «Каїр».
01 квітня 2011 року був укладений договір поставки між ПП «Ібіца»та ПП «Каїр»(ПП «Ібіца»- покупець, а ПП «Каїр»- постачальник). (а. с. 59 -60). На підтвердження виконання умов договору позивачем надано виписки по особовому рахунку, видаткові накладні, податкові накладні (а. с. 61 -126).
На підтвердження перевезення вантажу по договору поставки, позивачем надано товарно-транспортні накладні (а. с. 130 - 158) та як доказ здійснення вказаної господарської операції надано договір оренди транспортного засобу з водієм б/н від 01.08.2010 року, укладений між позивачем та перевізником (а. с. 49).
Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Згідно положень ст. ст. 215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон № 996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.
В пункті 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.
З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи належним чином складені на виконання укладеного договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт перевірки податкового органу № 147/23-6/37059091 від 02.12.2011 року. не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Водночас, якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.
Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
Суд враховує, що податковим органом обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 159 -163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 21.02.2012р. № 0000332360.
Присудити товариству приватному підприємству „Ібіца" судові витрати з Державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку податкового органу грошові кошти в розмірі 612,66 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 22.06.2012 року.
Суддя Н.В.Чубара