У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2012 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Олійник А.С.,
суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,
Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на будинок та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вказаним позовом і просила визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що після смерті її чоловіка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який був власником вказаного будинку, спадщину фактично прийняла тільки вона. У подальшому доповнила позов і просила визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на спірне домоволодіння, видане 9 листопада 2005 року на підставі рішення виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 18 жовтня 2005 року № 299, що скасоване.
ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що на момент смерті батька (ОСОБА_6) був зареєстрований і проживав у вказаному будинку, проводив ремонт, будував господарські споруди, тому фактично прийняв спадщину, яка повинна становити Ѕ частину спадкового майна.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності № 3285/22, видане на ім'я ОСОБА_4 9 листопада 2005 року.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на ѕ частини будинковолодіння АДРЕСА_1.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на ј частину будинковолодіння АДРЕСА_1.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2010 року рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2009 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на ј частину будинковолодіння АДРЕСА_1 та відмови ОСОБА_3 у задоволенні позову у повному обсязі з ухваленням у цій частині нового рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2010 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно з п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зміненого Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», що набрав чинності 13 листопада 2011 року, касаційні скарги (подання), не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановляється ухвала. Розгляд таких справ Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ починається спочатку.
Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 16 листопада 2011 року справа передана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково первісний і зустрічний позови, виходив із того, що після смерті ОСОБА_6 спадщину фактично прийняли його дружина ОСОБА_3 і син ОСОБА_4, і визнав недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на спірне домоволодіння як таке, що видане на підставі незаконного рішення виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 18 жовтня 2005 року № 299, що скасоване.
Скасовуючи рішення суду в частині визнання права власності на спадкове майно, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 не довів прийняття ним спадщини і подав 25 серпня 2005 року заяву про видачу ОСОБА_3 свідоцтва про право на спірне спадкове майно, не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що останній вступив в управління або володіння спадковим майном, чи подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, а навпаки надав заяву про те, що не заперечує проти видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3
Проте такі висновки апеляційної інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та на законі не ґрунтуються.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Болехівської міської ради № 66 від 24 березня 1961 року ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1
ОСОБА_3 і ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 квітня 1957 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
Правовстановлюючий документ про право власності на вказане домоволодіння спадкодавець не оформлював.
Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_6 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до 1 січня 2004 року, суд апеляційної інстанції правильно застосував чинне на той час законодавство, зокрема, Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року.
Згідно ст.529 ЦК Української РСР спадкоємцями першої черги за законом спадкового майна ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_3 та діти ОСОБА_4 і ОСОБА_5
Для придбання спадщини за правилами ст.548 ЦК Української РСР необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
За положеннями ст.549 ЦК Української РСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 вступила в управління спадковим майном і 25 серпня 2005 року подала до нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак свідоцтво не видано у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спадкове майно.
Згідно п.124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном серед іншого можуть бути довідка управління будинками, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця.
Установивши з досліджених судом першої інстанції паспорта ОСОБА_4, будинкової книги, заяви про видачу паспорта та показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, що ОСОБА_4 проживав у спірному домоволодінні разом з батьком і після смерті останнього вступив у володіння будинком, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 є таким, що прийняв спадщину і вона йому належить з часу відкриття спадщини. Із заявою про відмову від спадщини у строк, визначений ст.533 ЦК Української РСР ОСОБА_4 не звертався.
Судом першої інстанції вірно визначені частки кожного спадкоємця на спадкове майно з урахуванням ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року.
Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не було порушені норми процесуального права рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване помилково.
За змістом ч. 1 ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2010 року скасувати, рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2009 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.С. Олійник
Судді: В.І. Амелін В.П. Гончар Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко