У х в а л а

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І. , Карпенко С.О.,

Дербенцевої Т.П., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Свої вимоги мотивував тим, що 5 червня 2008 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 було посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, зареєстровано в реєстрі за №8722. Позивач зазначала, що договір вона уклала під впливом помилки та обману. Помилка полягала у тому, що договір купівлі-продажу було укладено без її на те згоди як власника, оскільки вона була впевнена, що укладає договір застави квартири.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 3 листопада 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 5 червня 2008 року за реєстром № 8722.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 3 листопада 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду з підстав неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що 5 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 5 червня 2008 року за реєстровим № 8722.

Згідно умов вказаного договору, ОСОБА_3 передала у власність (продала), а ОСОБА_4 набув у власність (купив) квартиру під АДРЕСА_1, за 50 000,00 грн., які продавець отримала від покупця до підписання цього договору.

Згідно реєстраційного посвідчення від 10 червня 2008 року, за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 5 червня 2008 року за реєстром №8722.

Судами також встановлено, що 6 вересня 2011 року слідчим СВ Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області за результатами розгляду матеріалів кримінальної справи №10270458 винесено постанову про порушення відносно ОСОБА_7 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Слідчим СВ Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області було встановлено, що 2008 році ОСОБА_7 вирішив шахрайським шляхом заволодіти коштами громадянки ОСОБА_3, користуючись довірою до нього з її боку. З цією метою ОСОБА_7 умовив ОСОБА_3 надати в заставу для отримання ним грошової позики її квартиру АДРЕСА_1. В цей же час він запропонував ОСОБА_4 купити вказану квартиру за 38000 доларів США, на що той погодився. 5 червня 2008 року ОСОБА_7, маючи умисел на заволодіння шахрайським шляхом чужим майном, умисно, з корисливих спонукань, ввівши в оману ОСОБА_3, привіз її в офіс до приватного нотаріуса ОСОБА_5, по АДРЕСА_2, де ОСОБА_3 вважаючи, що вона підписує договір застави квартири під позику, підписала договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_4 купив належну їй квартиру. Після підписання договору купівлі - продажу квартири ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_4, як розрахунок за придбану квартиру, 38000,00 дол. США, які привласнив та розпорядився ними на власний розсуд, завдавши ОСОБА_3 та її сім'ї збитку на вказану суму, позбавивши її власності на вказану квартиру.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3, укладаючи спірний договір діяла під впливом обману з боку покупця ОСОБА_4., а тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу спірної квартири.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що сторони у встановленому законом порядку уклали договір купівлі - продажу та підстави для визнання його недійсним відсутні.

З такими висновками судів в повному обсязі погодитись не можна.

Відповідно до ч.3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просила визнати договорів купівлі - продажу квартири недійсним на підставі ст. ст. 229, 230 ЦК України.

Угода може бути визнана недійсною з підстав і наслідками, передбаченими законом. Під час розгляду справи суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною та настання певних юридичних наслідків.

Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Як роз'яснено в п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» від 6 листопада 2009 року, обставини, що яких помилялася сторона правочину (ст.229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Оскільки підстави недійсності правочину, передбачені ст. 229 та ст.230 ЦК України за своєю правовою природою є відмінними, судам слід було з'ясувати підстави позову для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі - продажу.

Визнаючи договір купівлі - продажу недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що договір був вчинений позивачкою від впливом обману, проте застосував ст.ст. 229, 230 ЦК України, тобто під час ухвалення рішення суд послався на дві взаємовиключні підстави визнання правочину недійсним: укладення договору купівлі-продажу спірної квартири під впливом помилки з боку продавця та укладання договору під впливом обману з боку покупця.

При цьому, суд всупереч вимогам ст. ст. 212-214 ЦПК України належним чином не з'ясував у позивачки підстав заявленого нею позову - обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 3 листопада 2011 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.С. Олійник

Судді: В.І. Амелін

Т.П. Дербенцева

С.О. Карпенко

В.А. Нагорняк