Справа № 33ц-499/07 Головуючий у І інстанції - Довгунь І.М.
Категорія 19 Доповідач - Стрільчук В.А.
УХВАЛА
іменем України
5 жовтня 2007 року. Колегія суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області в складі: Лончука В.Г., Расевича С. І., Стрільчука В.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в місті Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, надвірними будівлями, земельною ділянкою та виселення і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину житлового будинку, частину земельної ділянки, визнання договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями, земельною ділянкою недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 4 жовтня 2005 року,
встановила:
В березні 2004 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні належним їй житловим будинком, надвірними будівлями, земельною ділянкою, які розташовані АДРЕСА_1, та виселення відповідача зі спірного будинку, посилаючись на те, що відповідач - її чоловік - зловживає спиртними напоями, вчиняє дебоші і скандали, погрожує фізичною розправою, в зв'язку з чим вона вимушена була в лютому 2004 року залишити будинок і перейти на проживання до своїх батьків.
В квітні 2004 року ОСОБА_2 пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину житлового будинку, частину земельної ділянки, а також визнання договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями, земельною ділянкою недійсним, вказавши, що після дарування спірного будинку відповідачці в жовтні 2001 року він провів капітальний ремонт будинковолодіння та його
реконструкцію, витративши на це 10451 грн. 40 коп., в зв'язку з чим має право на частину цього майна. Крім того, договір дарування будинку не був безоплатним. За ним відчужувачу було сплачено 1600 доларів, які належали подружжю.
Рішенням Підволочинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2005 року позови ОСОБА_2 задоволено частково, проведено поділ спільної сумісної власності подружжя :
· виділено ОСОБА_1 будинковолодіння та земельну ділянку, які знаходяться АДРЕСА_1;
· стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в сумі 9957 грн., тобто його долю грішми у спільній сумісній власності.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування будинковолодіння та земельної ділянки недійсним відмовлено за недоведеністю позовних вимог.
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 4 жовтня 2005 року вказане рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити без змін рішення Підволочинського районного суду, покликаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судового рішення відсутні, виходячи з наступного.
Згідно з п.5 ч.1 ст. 311 ЦПК рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Скасовуючи рішення та направляючи справу на новий розгляд, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що заявлені позивачкою за первісним позовом ОСОБА_1 вимоги про усунення перешкод в користуванні будинковолодінням та виселення відповідача судом першої інстанції не розглянуті і не вирішені.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, .вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а також відсутні передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновок апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 4 жовтня 2005 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.