ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 16/196-40/152-40/173-66/197-2012 20.06.12

Господарський суд міста Києва у складі судді Гончаров С.А.

При секретарі судового засідання Климович М.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Фонду державного майна України

до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг"

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т.Груп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна адміністрація залізничного транспорту України "Укрзалізниця"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології та інвестиції"

за участю Генеральної прокуратури України

про визнання недійсним рішення та визнання недійсними договорів

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 380 від 07.11.2011

від відповідача-1: ОСОБА_2 за довіреністю від 10.05.12

від відповідача-2: не з'явився

від третьої особи на стороні позивача: не з'явився

від третьої особи на стороні відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фонд державного майна України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства лізингова компанія "Укртранслізинг" (відповідача-1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т. Груп" (відповідача-2) про визнання недійсним рішення наглядової ради відкритого акціонерного товариства лізингова компанія "Укртранслізинг"від 26.08.2004 р. щодо надання згоди на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, договорів купівлі-продажу нежилих приміщень №№ 52, 54 (в літ. Б), 54, 19 (в літ. В), нежилого будинку (літ. А) по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладених 29.11.2004 р. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.04.2005 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2005 р. рішення господарського суду міста Києва скасовано, позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду від 05.10.2005 р. постанову Київського апеляційного господарського від 01.07.2005 р. скасовано, рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2005 р. залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 24.01.2006 р. постанову Вищого господарського суду від 05.10.2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2005 р. та рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2005 р. скасовано, а справу передано до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2006 р. справі присвоєно номер 16/196-40/152.

В подальшому позивач змінив предмет позову та просив визнати недійсним рішення, прийняте на засіданні наглядової ради відповідача-1 від 26.08.2004 р., визнати недійсними договори купівлі-продажу нежилих приміщень №№ 52, 54 (в літ. Б), 54, 19 (в літ В.), нежитлового будинку по вул. Щорса, 7/9 у місті Києві, укладені 29.11.2004 р., а також зобов'язати сторони повернути другій стороні все отримане за оспорюваними договорами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.05.2006 р. у справі № 16/196-40/152 у позові було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.08.2008 р. наведене рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду міста Києва суду від 18.09.2008 р. справі було присвоєно номер 16/196-40/152-40/173.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.06.2011 у справі № 16/196-40/152-40/173 позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення наглядової ради ВАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" від 26.08.2004, оформлене протоколом № 7, щодо надання згоди на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2011 вказане рішення змінено. Позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення наглядової ради ВАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" від 26.08.2004, оформлене протоколом № 7, щодо надання згоди на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №№ 52, 54 (в літ. Б) по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладеного 29.11.2004 ВАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" та ТОВ "Л.І.Т.Груп". Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №№ 54, 19 (в літ. В) по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладеного 29.11.2004 ВАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" та ТОВ "Л.І.Т.Груп". Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (літ. А) по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладеного 29.11.2004 ВАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" та ТОВ "Л.І.Т.Груп". Зобов'язано сторони повернути одна одній в натурі все, що вони одержали на виконання цих договорів.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2012 року у справі № 16/196-40/152-40/173 рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2011 у справі № 16/196-40/152-40/173 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 04.05.2012р. за № 04-1/387 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, призначено проведення повторного автоматичного розподілу даної справи, за результатом проведення якого справа № 16/196-40/152-40/173 передана на розгляд судді Гончарову С.А.

У постанові Вищого господарського суду України від 25.04.2012 року у справі № 16/196-40/152-40/173 зазначено, що встановивши факти відсутності на засіданні наглядової ради представників ФДМУ та Укрзалізниці, суди не з'ясували причин їх відсутності та факту ненадання цими членами наглядової ради своїх письмових думок щодо попереднього надання згоди голові правління на продаж спірних приміщень.

Постановою також визначено, що в ході нового розгляду суду належить врахувати наведене, з'ясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна зі сторін у своїх поясненнях по справі та на підставі поданих, а за необхідності і додатково витребуваних доказів встановити обставини справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2012 року справі присвоєно номер 16/196-40/152-40/173-66/197-2012.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що спірне рішення Наглядової ради прийняте всупереч вимогам Статуту товариства, а спірні правочини укладені головою правління без достатнього обсягу дієздатності, що зумовлює їхню недійсність.

Генеральна прокуратура України та третя особа 2 підтримують позовні вимоги позивача, виходячи із вищенаведених мотивів.

Відповідач-1 позовні вимоги не визнає та вважає, що рішення Наглядової ради Товариства від 26.08.2004р. прийнято у відповідності до вимог Статуту та положення про Наглядову раду, спірні договори купівлі-продажу майна укладені відповідно до законодавства.

Відповідач-2 про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, але відзиву на позовну заяву не подав, не використав своє право на участь у судовому засіданні, представника в судове засідання не направив.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач-2 в судове засідання не з'явився, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається по суті відповідно до норм ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем заявлено до суду клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якого позивач просить суд вжити заходи до забезпечення позову та накласти арешт на нерухоме майно, яке є предметом даного позову, зокрема, на: нежитлові приміщення №№ 52, 54 (в літ. Б) по вул.. Щорса, 7/9 у м. Києві, нежитлові приміщення №№ 54, 19 (в літ. В) по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, нежитлове приміщення (літ А) по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві.

Наведене клопотання вмотивовано тим, що на сьогоднішній день договору купівлі-продажу спірного майна, укладені між ПАТ «ЛК «Укртранслізинг»та ТОВ «Л.І.Т.Груп», є дійсними, що діє підстави для висновку про можливе відчуження ТОВ «Л.І.Т.Груп»зазначених нежитловим приміщень, що, в свою чергу, приведе до порушення прав та законних інтересів держави та утруднить виконання рішення суду у разі визнання спірних договорів недісними.

Клопотання позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки викладені позивачем обставини не доводять, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позивачем жодним чином не доведені також і обставини, якими обґрунтовано клопотання про забезпечення позову.

Позивачем також заявлялось клопотання про колегіальний розгляд справи. Наведене клопотання не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю будь-яких підстав для розгляду справи колегіально у складі трьох суддів. Також, позивачем не доведено та судом не встановлено наявність підстав, за яких в разі одноособового розгляду справи не буде забезпечено всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважених представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, ВСТАНОВИВ:

08.06.1998 р. постановою Кабінету Міністрів України № 840 «Про утворення лізингової компанії «Укртранслізінг»було створено відкрите акціонерне товариство «Укртранслізінг»(правонаступник - публічне акціонерне товариство «Лізингова компанія «Укртранслізінг»), засновниками якого є Фонд Державного майна України та Державна адміністрація залізничного транспорту України.

01.04.2004 р. Фонд Державного майна України, що діяв в інтересах Державної адміністрації залізничного транспорту України, передав до статутного фонду ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»як оплату придбаних акцій нежитлові приміщення № 52, 54 (в літ. Б) № 54, 19 (літ. В.) та нежитловий будинок по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві.

Внаслідок передачі право власності на нежитлові приміщення № 52, 54 (в літ. Б) № 54, 19 (літ. В.) та нежитловий будинок по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві набуло ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», що підтверджується свідоцтвом про право власності від 26.05.2004 року.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про господарські товариства»вкладами учасників та засновників товариства можуть бути, зокрема, будинки та споруди, при цьому вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акції виражається у гривнях.

Згідно зі ст. 155 Цивільного кодексу України статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. При цьому, відповідно до ст.ст. 12, 13 Закону України «Про господарські товариства», акціонерне товариство вважається власником таких вкладів, що внесені акціонерами.

Рішенням загальних зборів Товариства від 30.01.2004 р. затверджено склад наглядової ради: Гончаров М.М. - від корпорації «Міжрегіональний Промисловий Союз», Горілей С.В. - від Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця», Ігнатов А.П. - від корпорації «Міжрегіональний Промисловий Союз», Лазаренко С.Ж. - від Фонду державного майна України, Мартинюк О.М. - від корпорації «Міжрегіональний Промисловий Союз».

Про проведення чергового засідання наглядової ради 26.08.2004 року члени наглядової ради були повідомлені цінним листом № 19/1 від 30.04.2004 року на ім'я члена наглядової ради від ФДМУ та цінним листом № 19/2 від 30.04.2004 року на ім'я члена наглядової ради від ДАЗТУ «Укрзалізниця», з наступним порядком денним: Звіт голови правління. Надання голові правління згоди на укладення договорів.

Вказані цінні листи були направлені вказаним особам в термін до 5 днів проведення засідання наглядової ради, за адресою відповідних органів та установ (ФДМУ і ДАТЗТУ "Укрзалізниця"), про що свідчать додані до матеріалів справи фіскальні чеки та описи вкладення у листи, тобто члени наглядової ради від ФДМУ і ДАТЗТУ "Укрзалізниця" були належним чином повідомлені про дату відповідного засідання наглядової ради та були (повинні були) ознайомлені із порядком денним.

26.08.2004 р. відбулося чергове засідання наглядової ради Товариства, оформлене протоколом № 7, на якому були присутні 3 члени наглядової ради. Лазаренко С.Ж. - від Фонду державного майна України та Горілей С.В. - від Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»були відсутні на засіданні наглядової ради та не надали наглядовій раді своїх однозначних письмових думок щодо попереднього надання згоди голові правління на продаж спірних приміщень як це передбачено п. 8.15. Статуту товариства, причини відсутності не повідомили.

Присутні на засіданні наглядової ради члени одностайно вирішили по питанню 2 надати згоду голові правління Товариства на укладення договору купівлі-продажу нерухомості, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9, а саме: нежитлові приміщення № 52, 54 (в літ. Б) площею 241,60 кв. м, № 54, 19 (літ. В.) площею 120,70 кв. м та нежитловий будинок адміністративна будівля площею 2928 кв. м..

29.11.2004 р. між Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Л.І.Т. Груп»було укладено договори купівлі-продажу нежилих приміщень № 52, 54 (в літ. Б), № 54, 19 (в літ. В), нежилого будинку (літ. А) по вул. Щорса, 7/9 у місті Києві (далі -договори купівлі-продажу). Загальна вартість майна склала 13 167 000 грн.

Договори купівлі-продажу посвідчені нотаріально та зареєстровані в реєстрі за №3981, 3982, 3983, а також зареєстровані в Державному реєстрі правочинів за № 311977, 312057, 312157.

Відповідно до п. 12.2 статуту товариства в редакції станом на дату укладання спірних договорів (зареєстрованого 12.02.2004 р.) із змінами від 16.08.2004 р. статутний капітал товариства становив 1 321 601 000,00 грн., тобто вартість спірного майна є меншою від 50 % розміру статутного капіталу, а, отже, надання згоди на укладання таких договорів відноситься до компетенції наглядової ради і не потребує затвердження загальними зборами Товариства (згідно із експертним висновком ТОВ «Консалтінг-центр», що є у матеріалах справи, ринкова вартість спірного майна складає 11 041 400,00 грн. станом на 29.02.2004 р.).

Правовий статус наглядової ради, на момент прийняття оспорюваного рішення наглядової ради та укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, встановлюється Цивільним кодексом України (далі -ЦК України) та Законом України «Про господарські товариства».

Відповідно до ст. 160 ЦК України: наглядова рада здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу товариства та захист прав акціонерів; компетенція наглядової ради встановлюється виключно статутом акціонерного товариства та законом; наглядова рада визначає форми контролю за діяльністю виконавчого органу акціонерного товариства.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 116 ЦК України встановлено: «Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом»; в пункті 1 ч. 1 ст. 117 ЦК України зазначено: «Учасники господарського товариства зобов'язані додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів».

Відповідно ж до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про господарські товариства», наглядова рада акціонерного товариства є органом, який представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу.

Так само як і ЦК України, п. а ч. 1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»надає учасникам господарського товариства право одержувати інформацію про діяльність товариства; а також зобов'язує учасників господарського товариства додержуватися установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства (п. а ч. 1 ст. 11 Закону України «Про господарські товариства»).

Безпосередньо правовий статус та діяльність наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» врегульовані Статутом ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»та Положенням про наглядову раду ВАТ «ЛК «Укртранслізинг».

Правовідносини, що стосуються діяльності наглядової ради, є об'єктами корпоративного права, тобто до них, як до інституту цивільного права, відносяться загальні положення цивільного законодавства. А тому, до зазначених правовідносин можна застосувати положення п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, яким закріплено що справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства. Саме ці основоположні принципи, а конкретніше -добросовісність та розумність -дають підстави вважати, що вони були порушені особами, які не були присутніми на засіданні наглядової ради 26.08.2004 року. Це виражається у наступному:

З огляду на принцип «розумності», у випадку якщо особі було повідомлено про дату засідання наглядової ради та ніяким чином не спростовано цю інформацію, то особа має можливість з'явитися на засідання наглядової ради;

З огляду на принцип «добросовісності»та вже зазначених положень чинного законодавства про право учасника на отримання інформації про діяльність товариства, у випадку якщо особі було повідомлено про дату проведення засідання наглядової ради, але не надано конкретної інформації, вона має повне право та повноваження на отримання такої інформації, на контроль стосовно організації засідання наглядової ради та на можливість бути на ньому присутньою.

Члени наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», які були відсутні на засіданні наглядової ради 26.08.2004 року, були особи від суб'єктів, які також є учасниками ВАТ «ЛК «Укртранслізинг». Відповідно до положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про господарські товариства», учасники товариства, з однієї сторони, мають право отримувати інформацію про діяльність товариства, з іншої ж сторони, вони зобов'язані дотримуватися положень установчих документів товариства. Тобто, члени наглядової ради, які були відсутні під час засідання наглядової ради 26.08.2004 року, та які були представниками від учасників товариства, з однієї сторони, мали повне право та повноваження на отримання додаткової інформації про діяльність товариства, яка також виражається у проведенні засідань наглядової ради, та, з іншої сторони, були зобов'язані, відповідно до положень Статуту товариства, бути присутніми на засіданні наглядової ради.

Проте, зазначені особи не були присутніми на засіданні наглядової ради. Маючи можливість вчинити дії для присутності на засіданні наглядової ради, дані особи їх не вчинили, чим безпосередньо порушили положення п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Статтею 215 ЦК України передбачено підстави визнання правочину недійсним, та, крім того, коло осіб, за ініціативою яких дійсність правочину може бути оскаржено.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа оскаржує його дійсність з підстав, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оскаржуваний правочин).

Тобто, закон обмежує коло осіб, яким дійсність правочину може бути оскаржено: сторони такого правочину та інші зацікавлені особи, у зв'язку з чим подання позову про визнання недійсним правочину можливе лише за наявності в особи, що подає такий позов, заінтересованості відносно такого правочину.

З огляду на вищезазначене, Позивач не має будь-якої заінтересованості відносно предмету позову відповідно до наступного.

Майно, що є об'єктом спірних договорів купівлі-продажу (нежилий будинок за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9), до моменту його відчуження належало ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»на праві власності відповідно до Свідоцтв про право власності від 26.05.2004 року, які видані Головним управлінням комунальної власності м. Києва, згідно наказу від 24.05.2004 року № 574-В.

Спірне майно набуто ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»як внесок до статутного фонду в рахунок оплати акцій, належних акціонеру -Фонду Державного майна України.

Передачу майна здійснено на підставі договору № 3-А/560 про купівлю-продаж акцій від 21.07.2003 року та відповідно до Актів приймання-передавання нерухомого майна до статутного фонду від 01.04.2004 року, на підставі якого спірне майно перейшло у власність ВАТ «ЛК «Укртранслізинг».

Таким чином, після отримання ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»за актами приймання-передавання майна, переданого Позивачем до статутного капіталу ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», таке майно перейшло у власність ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», тобто, Позивач втратив будь-які права щодо володіння та/або розпорядження спірним майном, які в повному обсязі належать виключно власнику майна.

Згідно п. 1 ст. 115 ЦК України, господарське товариство є власником: 1) майна, що передано його учасниками у власність як внесок до статутного капіталу;

Згідно ст. 12 ЗУ «Про господарські товариства», товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;

Згідно ст. 318 ЦК України, 1. Суб'єктами права власності є Український народ та інші власники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього кодексу. 2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно п. 1 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Згідно п. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, 1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Права учасників господарського товариства (в даному випадку -права акціонера), визначені ст. 116 ЦК України та ст. 10 ЗУ «Про господарські товариства», серед яких визначені право учасника товариства приймати участь в управлінні товариством, приймати участь в розподілі прибутку та отримувати його частину, вийти у встановленому порядку з товариства, отримувати інформацію про діяльність товариства та мати інші права, визначені установчими документами товариства.

Пунктом 5.2. Статуту ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»визначено також права акціонера щодо права обирати та бути обраним до керівних органів товариства, здійснити відчуження належних їм акцій, користуватись переважним правом на придбання додатково випущених акцій товариства, делегувати свої повноваження представникам.

Тобто, ані закон, ані статут товариства не передбачають серед прав акціонера можливість втручання в господарську діяльність товариства, в тому числі -в частині вільного розпорядження належним товариству на праві власності майном.

Пунктом 4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» визначено, що якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК України.

Таким чином, Позивач як акціонер ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»не є особою, що може бути зацікавленою в оскарженні правочину, здійсненого ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», тобто, не є особою, за позовом якої спірні правочини можуть бути визнані недійсними.

Пунктом 38 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»зазначено, що учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення. Це відповідає також нормі статті 55 Конституції України.

Проте, позивачем у позовній заяві не наведено як саме оскаржуване рішення наглядової ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»порушує його права та законні інтереси.

Відповідно до пункту 39 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.

Подібну позицію висловив і Вищий господарський суд України в п. 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»від 26.01.2000 р. № 02-5/35, відповідно до якого підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.1998 року № 12-рп/98 «Справа за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю (справа про тлумачення терміну «законодавство»)»надано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Даним рішенням встановлено, що до терміну «законодавство»потрібно відносити закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Крім того, чинне законодавство України містить офіційне тлумачення терміну «законний інтерес». Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 «Справа за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)», поняттям «охоронюваний законом інтерес», слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Пунктом 2 резолютивної частини рішення визначено, що в аспекті поставленого у конституційному поданні питання положення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України треба розуміти так, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Позивач же, у своїй позовній заяві, вимогу про визнання рішення наглядової ради недійсним обґрунтовує, переважним чином, порушенням норм Положення про наглядову раду ВАТ «ЛК «Укртранслізинг». А таке порушення, враховуючи вищезазначене, не може вважатися порушенням законодавства України, так як такий акт як положення товариства не входить до переліку законодавства. А тому, в контексті зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, дане порушення не може бути підставою для визнання відповідного рішення наглядової ради недійсним. Крім того, позивачем у позовній заяві не зазначено як оскаржуване рішення наглядової ради порушує його законні інтереси в контексті офіційного тлумачення терміну «законний інтерес».

Пунктом 2.19 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»від 28.12.2007 р. № 04-5/14 зазначено, що підставами визнання недійсними рішень наглядової ради можуть бути такі порушення порядку скликання та проведення засідання ради, які мали наслідком неправомочність засідання наглядової ради.

Відповідно ж до п. 4.10. Положення про наглядову раду ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» наглядова рада має право приймати рішення, якщо на засіданні чисельність присутніх та відсутніх з поважних причин, які надали свою однозначну думку у письмовій формі згідно з цим Положенням складає більшість членів наглядової ради.

Як видно з матеріалів справи, на засіданні наглядової ради були присутні 3 з 5 членів наглядової ради, тобто більшість.

Також, Положенням про Наглядову Раду ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», а саме п. 4.18, встановлено, що рішення Наглядової Ради можуть бути відкликані або змінені тільки шляхом окремого рішення Наглядової Ради, що приймається відповідно до цього Положення. Тобто, Позивач, як член Наглядової Ради, мав повне право ініціювати проведення позачергового засідання Наглядової Ради з порядком денним, зокрема, відкликанням або зміною оспорюваного рішення Наглядової Ради, проте цим правом не користався, а звернувся до суду.

Крім того, п. 6.1. Положення про Наглядову Раду, усі спори, що виникають у діяльності Наглядової Ради, як між її членами, так і між Наглядовою Радою та третіми особами, якщо не досягнуто згоди шляхом переговорів, виноситься на розгляд Зборів та вирішуються ними. Проте, ні переговори, ні винесення спірного питання на розгляд Зборів Позивачем не проводилися.

Повідомленням № 19/2 від 30.04.2004 року, яке було відправлене всім членам Наглядової Ради, містить перелік чергових засідань Наглядової Ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», час та місце проведення чергових засідань, а також перелік питань, які будуть вирішуватися на даних засіданнях. Тобто, дане повідомлення містило всю суттєву інформацію, яка необхідна для можливості бути присутнім на засіданні Наглядової Ради. Крім того, у справі наявні докази про те, що ці повідомлення були відправлені членам Наглядової Ради, які у подальшому були відсутні на засіданні Наглядової Ради, де було прийнято рішення, яке оскаржується.

Крім того, Наглядовою Радою ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»повторно схвалено укладення оспорюваних договорів на черговому засіданні 28.03.2005 року, про проведення якого було повідомлено усіх членів Наглядової Ради повідомленням № 36/1 від 10.02.2005 року. Проте, і на цьому засіданні члени Наглядової Ради від Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»та Фонду Державного майна України також були відсутні, хоча у матеріалах справи наявні докази, що ці повідомлення були їм направлені.

У протоколі № 11 засідання Наглядової Ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»від 28.03.2005 року, по четвертому питанню зазначено, що Правління Товариства, одержавши у статутний капітал вищевказані нежитлові приміщення й будинок, на своєму засіданні розглянуло питання про можливість їхнього подальшого використання та прийняло обґрунтоване рішення -продати нежитлові приміщення й будинок, тому що вони не будуть використовуватися в основній діяльності Товариства,а витрати по їхньому утриманню дуже значні. Виходячи з цього, Правління Товариства направило Наглядовій Раді проект договорів на продаж об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9 для одержання попередньої згоди на укладення договорів.

Згідно ст.160 ЦКУ в акціонерному товаристві може бути створено наглядову раду акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства та законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради.

Згідно п.п. 8.6.11., 8.6.14. Статуту та п.п. 3.3.11., 3.3.14. Положення Про Наглядову Раду, затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»згідно Протоколу від 30.01.2004 р. до компетенції Наглядової ради належить, в тому числі, попереднє надання згоди Голові Правління товариства на укладання договорів (угод) на суму, що перевищує 1 мільйон гривень, але не більше 50% розміру статутного капіталу товариства; попереднє надання згоди Голові правління на укладання, незалежно від суми договорів, лізингу (оренди, найму) та договорів відчуження майна, яке знаходиться в лізингу (оренді, найму), або яке внесено до статутного капіталу.

Тобто, відповідно до вимог закону та статуту ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»укладання угод щодо відчуження майна, внесеного до статутного капіталу товариства, потребує попереднього відповідного рішення Наглядової Ради, порядок діяльності якої встановлено Положення.

Згідно п.8.12. Статуту, п.4.1. Положення, Наглядова Рада, як правило, вирішує питання, віднесені до її компетенції, на своїх засіданнях.

Згідно п.8.13. Статуту, п.4.2. Положення, Засідання Наглядової Ради можуть бути черговими та позачерговими. Чергові засідання Наглядової Ради скликаються не менш одного разу на квартал.

Згідно п.3.4. Положення, до компетенції Голови Наглядової Ради відноситься, в тому числі, скликання та організація ведення засідань Наглядової Ради.

Згідно п.4.9. Положення, член Наглядової Ради може брати участь у засіданнях особисто або, за наявності поважних причин, надавати наглядовій Раді свою однозначну думку у письмовій формі по всім питанням порядку денного.

Згідно п.4.10. Положення, Наглядова Рада має право приймати рішення, якщо на засіданні чисельність присутніх та відсутніх з поважних причин, які надали свою однозначну думку у письмовій формі, складає більшість членів Наглядової Ради.

Згідно п.8.15. Статуту, п.4.14. Положення, рішення з усіх питань приймаються простою більшістю голосів членів Наглядової Ради присутніх та відсутніх з поважних причин, які надали свою однозначну думку у письмовій формі по всім питанням порядку денного.

Кількісний та персональний склад Наглядової Ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»встановлено Протоколом загальних зборів акціонерів від 30.01.2004 р., яким визначено склад Наглядової Ради у кількості 5 (п'яти) осіб. Тобто, право прийняття Наглядовою Радою рішень надано за умови, якщо кількість присутніх та відсутніх з поважних причин членів Наглядової Ради становить не менш як 3 особи.

Ані Статут, ані Положення Про Наглядову раду не містять будь-яких обмежень щодо повноважності прийняття Наглядовою Радою рішень в частині персонального складу присутніх на засіданнях ради. При цьому, в будь-якому випадку більшість голосів членів Наглядової Ради забезпечується присутністю трьох членів Наглядової Ради, оскільки загальна кількість її складу - 5 (п'ять) осіб.

Засідання Наглядової Ради 26.08.2004 р., яке, відповідно до Протоколу №7, було другим черговим засіданням, відбулося за присутності саме трьох її членів.

Скликання цього засідання у відповідності до вимог Статуту та Положення здійснено Головою Наглядової Ради шляхом направлення на адресу членів Наглядової Ради повідомлення Про графік проведення чергових засідань Наглядової Ради ВАТ «ЛК «Укртранслізннг»у 2004 р. листами №19/1 від 30.04.2004 року та №19/2 від 30.04.2004 року, якими передбачено проведення засідань Наглядової Ради 24 травня 2004 року, 26 серпня 2004 року та 26 листопада 2004 року.

Вказані повідомлення направлені на адресу членів Наглядової Ради, в тому числі:

Горілею С.В. як члену Наглядової Ради від Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»;

Лазаренко С.Ж. як члену Наглядової Ради від Фонду Державного майна України.

Вказаними вище цінними листами від 30.04.2004 року, про що свідчать фіскальні чеки та описи вкладення до цінних листів від 30.04.2004 року.

Таким чином, представники як Фонду державного майна України, так і Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»були належним чином повідомлені про проведення чергового засідання Наглядової Ради ВАТ «ЛК «Укртранслізинг».

Ні членом Наглядової Ради від Фонду державного майна України, ні членом Наглядової Ради від Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»не було повідомлено ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»про причини відсутності членів Наглядової Ради від цих акціонерів на черговому засіданні Наглядової Ради, що відбулося 26 серпня 2004 року.

Таким чином, ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»не мав будь-якої інформації щодо підтвердження того, що вказані члени Наглядової Ради відсутні з поважних причин, тобто, ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»не мав будь-яких підстав вимагати надання відсутніми членами Наглядової Ради їх однозначної думки щодо питань порядку денного. При цьому, за відсутності членів Наглядової Ради без підтвердження поважності причин їх відсутності, засідання наглядової Ради було уповноважено приймати рішення за умови присутності інших членів Наглядової Ради, що складає більшість її складу.

Враховуючи викладене, суд вважає чергове засідання Наглядової Ради, проведене 26 серпня 2004 року, повноваженим як засідання, що проведення за присутності більшість членів Наглядової Ради, а рішення, прийняте на цьому засіданні - правомірним та таким, що відповідає вимогам Статуту та чинного законодавства.

Крім того, розділ 4 Положення про Наглядову Раду містить положення щодо врегулювання роботи Наглядової Ради, в тому числі -щодо порядку скликання її засідань.

При цьому, пунктами 4.1.-4.4. визначено, що засідання Наглядової Ради можуть бути як черговими, так і позачерговими, а також передбачено порядок повідомлення Головою Наглядової Ради її членів про засідання Наглядової Ради та формування порядку денного Головою Наглядової Ради.

Пункти 4.5.-4.6. містять положення про порядок надання членами Наглядової Ради та іншими особами пропозицій щодо порядку денного засідань Наглядової Ради, та, відповідно, - уточнення Головою Наглядової Ради порядку денного з урахуванням пропозицій, що надійшли від інших осіб.

Тобто, п. 4.7. Положення містить вимогу про надсилання повідомлення про остаточний порядок денний у випадку, якщо перелік питань такого порядку денного було змінено відповідно до п.п. 4.4.-4.6.

Щодо спірного засідання Наглядової Ради від 26.08.2004 року, це засідання було другим черговим засіданням, що проводилося за порядком денним, сформованим Головою Наглядової Ради та доведеним до відома всіх учасників персонально, за відсутності будь-яких змін у такому порядку денному за пропозицією членів Наглядової Ради або інших осіб.

Тобто, у Голови Наглядової Ради були відсутні підстави додатково надсилати повідомлення про остаточний порядок денний засідання, оскільки такий порядок денний не змінювався.

Підставами визнання недійсним правочину про відчуження спірного майна Позивач зазначає невідповідність укладеного правочину вимогам п. 2 ст. 203 ЦК України, а саме, як зазначає Позивач, - відсутність належного обсягу цивільних справ та обов'язків у Голови Правління ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»під час укладення спірного правочину

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно п. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно п.п. 1,3 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, та здійснює їх свої органи, що діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, які відповідно до установчих документів юридичної особи або закону виступають від її імені, зобов'язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно та розумно, та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно п. 4. ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно п.4 ст. 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Згідно ст. 6 ЗУ «Про господарські товариства», товариство набуває прав юридичної особи з моменту її державної реєстрації.

Згідно ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюється через його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників та виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п. 6.1. Статуту, органами товариства є: Загальні збори акціонерів, Наглядова Рада, Правління.

Згідно п. 9.1. Статуту, виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Правління.

Згідно п. 9.5. Статуту, Голова Правління керує роботою Правління, Голова Правління вправі без доручення здійснювати дії від імені товариства.

Щодо спірного правочину однією із сторін є не фізична особа -Голова Правління, а саме юридична особа -ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», яка, як юридична особа, набула необхідний обсяг цивільних прав та обов'язків (тобто необхідний обсяг цивільної дієздатності) з моменту державної реєстрації.

Тобто, Позивачем неправомірно посилається на відсутність належного обсягу цивільної дієздатності у сторони правочину -ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»- на момент вчинення спірного правочину.

Таким чином, суд вважає, що визначення Позивачем в позовній заяві в якості підстави для визнання правочинів щодо відчуження майна ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»недійсними того факту, що Голова Правління не був наділений цивільними правами і обов'язками щодо відчуження спірного майна ні статутом, ні законом не відповідає дійсності та не може розглядатися як належна підстава визнання правочинів недійсними.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість звернення до господарського суду виключно за захистом своїх порушених або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно з частинами 1, 3 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (аналогічна позиція висловлена в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).

Пункт 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»зазначає, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Крім того, пунктом 51 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»більш вужче роз'яснено вищезазначений пункт та встановлено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

У пункті 2.2.1 рекомендацій Вищого господарського суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»також зазначено, що законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства; отже, суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи уповноважений акціонер на представництво інтересів акціонерного товариства; відсутність такого уповноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

У п. 4.2 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 «Справа за конституційними поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)»зазначено, що законодавство України (статті 110, 112, 113 ЦПК України, стаття 28 ГПК України та інші) не виключає й можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього.

До того ж, Конституційний Суд України у тому ж пункті вищезазначеного рішення також вказав, що у більшості випадків легітимні інтереси акціонерного товариства (стаття 41 Закону України «Про господарські товариства») формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього (статті 1, 23, 41, 46, 48 та інші Закону України «Про господарські товариства», статті 1, 21, 28 ГПК України, стаття 110 ЦПК України).

Отже, із наведеного можна зробити висновок, що представництво акціонером інтересів товариства можливе лише на засадах уповноваження акціонера цим товариством на вчинення такого представництва. Питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії, у даному випадку звернення позивача до суду з даним позовом фактично в інтересах відповідача, акціонером якого він є, має вирішуватися шляхом дослідження факту уповноваження позивача відповідачем на представництво його інтересів по даному питанню.

Тобто, Фонд державного майна України мав право звернутися з позовною заявою про визнання договорів недійсними тільки або як представник ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», або як учасник ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»з зазначенням в позовній заяві як саме оскаржувані договори порушили його корпоративні права. Проте, Фонд державного майна України звернувся до суду як учасник ВАТ «ЛК «Укртранслізинг», не зазначивши в позовній заяві як саме оскаржувані договори порушили його корпоративні права.

Крім того, суд звертає увагу на положення статей 207, 237, 239 та 241 ЦК України.

Так, згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правові наслідки вчинення правочинів представником встановлені ст. 239 ЦК України: правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. В той час як правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).

Крім того, згідно з п. 9.2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні та ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Оскільки об'єкт купівлі-продажу перейшов у власність не тільки до ТОВ «Л.І.Т. Груп», а й, в подальшому, до ТОВ «Сучасні технології та інвестиції»- можна говорити про те, що сторонами оспорюваних договорів купівлі-продажу, окрім самого підписання договорів купівлі-продажу, вчинювалися додаткові дії для виконання договорів купівлі-продажу. Тобто, можна говорити, що відповідно до ст. 241 ЦК України, були вчинені дії, що свідчать про прийняття до виконання зазначених правочинів, що свідчить про їх схвалення. А у такому випадку, такі правочини створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки.

Абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Крім того, на вищезазначене положення ЦК України було звернуто увагу в пункті 42 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», яким зазначено наступне: при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 ЦК. Зокрема, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 р.

Тобто, якщо від імені юридичної особи діяла посадова особа -орган юридичної особи - діє презумпція наявності повноважень у такої особи, за виключенням випадків, коли особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. При цьому, третя особа визнається такою, що знала про такі обмеження, якщо вони встановлені безпосередньо законом або якщо відомості про такі обмеження внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у встановленому законом порядку.

Фондом державного майна України в позовній заяві не зазначено: що ТОВ «Л.І.Т. Груп»(як третій особі в контексті вищезазначеної норми ЦК України) було відомо про відсутність у Голови правління ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»відповідних повноважень на укладення спірних договорів купівлі-продажу; що такі обмеження встановлені безпосередньо законом; що такі обмеження внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у встановленому законом порядку. Тобто, можна говорити, що навіть, якби Позивачем була доведена обставина наявності певних обмежень для Голови правління ВАТ «ЛК «Укртранслізинг»в укладенні договорів купівлі-продажу, у світлі положень абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України, дане обмеження не могло б бути підставою для визнання відповідних договорів купівлі-продажу недійсними.

Спірні договори купівлі-продажу були посвідчені нотаріально, як того вимагає чинне законодавство, при цьому нотаріусом під час укладення договору, у відповідності до вимог п.п. 41, 42, 43 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, перевірено дієздатність юридичної особи -продавця та наявність належних повноважень на укладення договорів купівлі-продажу, в тому числі -в частині відчуження майна, що є колективною власністю.

Таким чином, уклавши договори купівлі-продажу нежилих приміщень у відповідності до вимог цивільного законодавства України, Відповідач-2 (ТОВ «Л.І.Т. Груп»), у відповідності до ст. 328, п. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України, набув право власності на придбане майно, тобто є добросовісним набувачем цього майна.

З огляду на викладене, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та положення ст.ст. 55, 64 Конституції України, ст.ст. 3, 92, 116, 117, 160, 203, 207, 215, 237, 239, ст. 241 Цивільного кодексу України, ст. 167 Господарського кодексу України, ст.ст. 10, 11, 46 Закону України «Про господарські товариства», ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог -відмовити в повному обсязі.

Суддя С.А. Гончаров

В судовому засіданні 20.06.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення складено в повному обсязі та підписане 25.06.2012р.