ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2006 р.
| № 04/5323 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.–головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Дочірнього виробничо-заготівельного підприємства “Тальне” Державної акціонерної компанії “Хліб України”, м. Тальне Черкаської області (далі –ДВЗП “Тальне” ДАК “Хліб України”)
та
касаційне подання заступника прокурора Черкаської області (далі –Прокурор)
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.04.2006
зі справи № 04/5323
за позовом ДВЗП “Тальне” ДАК “Хліб України”
до приватного підприємства “Правда”, с. Кобринове Тальнівського району Черкаської області (далі –ПП “Правда”),
приватного підприємства “Урожай”, с. Кобринове Тальнівського району Черкаської області (далі –ПП “Урожай”)
про визнання недійсним договору уступки вимоги від 26.02.2004.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача –Даценко М. А. (за довіреністю ДВЗП “Тальне” ДАК “Хліб України”),
відповідачів –Лагутіна В.М. (за довіреністю ПП “Урожай”),
прокурора відділу Генеральної прокуратури України –Савицької О.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Черкаської області від 28.02.2006 (суддя Упир І.І.) позов задоволено: визнано недійсним договір уступки вимоги (цесії) від 26.02.2004, укладений ПП “Правда” та ПП “Урожай”. Рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статті 37 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, пункту 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі –ГК України), статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК) мотивовано, по-перше, укладенням ПП “Правда” оспорюваного договору уступки вимоги від 26.02.2004 за відсутності предмета права вимоги, і, по-друге, відсутністю у ПП “Правда” складських документів, які б свідчили про право відповідача на зерно, що зберігається у ДВЗП “Тальне” ДАК “Хліб України”.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.04.2006 (колегія суддів у складі: Фаловська І.М. –головуючий, судді Агрикова О.В., Мамонтова О.М.) апеляційну скаргу задоволено: рішення господарського суду Черкаської області від 28.02.2006 зі справи скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постанову суду апеляційної інстанції з посиланням на приписи статті 33 ГПК, статей 230, 512, 516, 518 та 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) мотивовано, по-перше, недоведеністю обману з боку цедента ПП “Правда” щодо наявності у нього права вимоги до боржника за оспорюваним договором, а, по-друге, наявністю у цесіонарія ПП “Урожай” права вимоги за здане цедентом зерно боржникові.
У касаційній скарзі від 05.05.2006 до Вищого господарського суду України ДВЗП “Тальне” ДАК “Хліб України” просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.04.2006, а рішення господарського суду Черкаської області від 28.02.2006 з цієї справи залишити без змін. Скаргу з посиланням на преюдиціальні факти, встановлені рішенням господарського суду Черкаської області від 22.07.2003 зі справи № 03/2190, мотивовано, по-перше, відсутністю боргу у позивача перед цедентом і, відповідно, відсутністю права вимоги у цесіонарія, а, по-друге, порушенням апеляційною інстанцією правил оцінки доказів у встановленні факту відсутності обману з боку цедента при укладенні оспорюваного договору.
У касаційному поданні від 10.05.2006 № 05-417 до Вищого господарського суду України заступник прокурора Черкаської області просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.04.2006, а рішення господарського суду Черкаської області від 28.02.2006 з цієї справи залишити без змін. Касаційне подання з посиланням на приписи статті 43 ГПК мотивовано порушенням апеляційною інстанцією правил оцінки доказів у встановленні факту відсутності обману цесіонарія з боку цедента щодо розміру заборгованості ДВЗП “Тальне” ДАК “Хліб України” перед останнім.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Представники ПП “Правда” в судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що ПП “Правда” та ПП “Урожай” укладено договір уступки вимоги (цесії) від 26.02.2004, відповідно до умов якого цедентом - ПП “Правда” передано цесіонарію - ПП “Урожай” право вимоги до боржника - ДВЗП “Тальне” ДАК “Хліб України” стосовно оплати 1133,510 тонни зерна.
Попередні судові інстанції дійшли протилежних висновків щодо факту наявності заборгованості у ДВЗП “Тальне” ДАК “Хліб України” перед ПП “Правда”. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність цієї заборгованості, проте апеляційною інстанцією встановлено наявність у цедента права вимоги до боржника за здані ним на зберігання 1133,510 тонни зерна. Суд першої інстанції мотивував свій висновок даними акта звіряння між цедентом та боржником від 28.02.2003. Апеляційна інстанцією спростовано висновок суду першої інстанції посиланням на відсутність у матеріалах справи первинних документів, на підставі яких було складено вказаний акт звіряння.
Апеляційна інстанція дійшла також висновку про відсутність даних щодо введення цедентом в оману цесіонарія щодо наявності та розміру зоборгованості ДВЗП “Тальне” ДАК “Хліб України” перед ПП “Правда”.
Причиною виникнення спору у справі стало питання про наявність підстав для визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) від 26.02.2004.
Позивач обгрунтовує свій позов навмисним введенням ПП “Правда” другої сторони оспорюваного договору ПП “Урожай” в оману щодо наявності та розміру заборгованості ДВЗП “Тальне” ДАК “Хліб України” перед цедентом, що, на його думку, тягне визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) від 26.02.2004 на підставі статті 230 ЦК.
У частини 1 статті 230 ЦК визначено:
“Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування”.
За змістом цієї статті договір уступки вимоги (цесії) від 26.02.2004 відноситься до категорії оспорюваних правочинів (частина 3 статті 215 ЦК) і може бути визнаний недійсним судом лише у разі заявлення відповідної вимоги заінтересованою особою. У даній справі позов про визнання оспорюваного договору недійсним подано особою, яка не є його стороною або представником сторони. У застосуванні статті 230 ЦК слід враховувати, що правочин може бути визнаний недійсним тільки у випадку, коли обман вчинила одна сторона правочину стосовно другої сторони, а не щодо третьої особи. Тому визнання за ознаками статті 230 ЦК договору недійсним за позовом особи, яка не є стороною цього договору, суперечило б змісту і цілям названої норми.
Позивачем не зазначено інших підстав, з якими закон пов’язує визнання заперечуваного ним договору недійсним.
Крім того, позивачем не доведено навіть факту відсутності у нього заборгованості перед ПП “Правда” і, відповідно, відсутності права вимоги у цього відповідача. Скаржником не наведено достатньо обгрунтованих доводів на користь його висновку про порушення апеляційною інстанцією визначених статтею 43 ГПК правил оцінки доказів у встановленні цього факту.
Відповідно до частини другої статті 1117 ГПК касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене апеляційна інстанція дійшла правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.04.2006 зі справи № 04/5323 залишити без змін, а касаційну скаргу Дочірнього виробничо-заготівельного підприємства “Тальне” Державної акціонерної компанії “Хліб України” та касаційне подання заступника прокурора Черкаської області - без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь